Читати книгу - "Смарагдова планета"

Пригода мовчав, дивлячись на них.

Мовчали й вони, дивлячись на Пригоду.

Внизу хлюпотіло море і літали чайки.

Вгорі пливло здивоване сонце.

«Чому вони вибрали саме мене?» — билася в голові думка.

І раптом один із трійці, схожий на римського імператора і поставою, і одягом, сказав:

— Не дивуйся, що ми вибрали саме тебе — в цьому є своя закономірність: ти хотів збагнути, що там, за межею знань і уявлень землян, ти запропонував гіпотетичні відповіді на тобою ж поставлені запитання…

Пригода розправив плечі й гордо трусонув головою. Нарешті він відчув себе знаменитим. Набагато знаменитішим, аніж якийсь там посередній белетрист Христофор Гунька з усіма його томами.

Пригода дивився в округлий рот інопланетянина і слухав його приємні слова:

— Ми ретельно добираємо кандидатури для контакту, бо нас зовсім не цікавлять пересічні індивіди — нам потрібні тільки яскраві індивідуальності, які, щоправда, подекуди теж розчаровують нас. Такий характерний приклад. Ми довго спостерігали за життям кочегара Васі Алкоголіка, що володіє невідомою в жодній планетній системі мовою, яка складається з окремих лексем української та російської, а також незліченої кількості слів незрозумілого для нас походження. Вася Алкоголік пояснив, що цю мову знає багато хто серед вас, та не всі й не скрізь нею користуються… Ми почули, що говорити тією мовою у вас називається «перти матюччя», але значення всього того ми не розуміємо. Не зміг нам його пояснити й Вася Алкоголік, бо постійно перебував у дивному стані, який пояснював загадковою фразою: «Труби горять», і все цмулив із пляшки дивну коричневу рідину з неприємним запахом…

Урочистість Пригодиної душі від зустрічі з інопланетянами непомітно вивітрилася. Розчаровувала низька — відверто побутова — тема монологу істоти, схожої на римського імператора. Слова промовця дисгармонували з його величною поставою.

Пригода забув, що інопланетянин читає його думки. А той йому відразу ж одповів:

— З землянами поведешся — земного наберешся. Отож не дивуйся цим речам. Як бачиш, є на те серйозні причини.

І Пригода змушений був із ним погодитися. Тільки пошкодував, що початок контакту прозвучав не на такому історичному регістрі, який він описав у своїх творах. Лиш устиг це подумати, як зустрів докірливий погляд усієї трійці.

— Лізе всяке в голову, — сказав з винуватою ноткою в голосі.

— Отож переходимо до твоєї особи, — врочисто почав той же. — Маємо до тебе дуже відповідальну справу…

«Нарешті вони перейшли до діла», — промайнуло в голові Пригоди.

— Так, нарешті ми переходимо до діла… Тобі пропонуємо подорож на нашу планету, аби ти зміг там побачити усе на власні очі і розповісти землянам…

Пригода відчув, як він увесь наливається повагою до себе, наповнюється глибоким усвідомленням важливості покладеної на нього місії.

— Чи готовий ти до такого завдання?

— Готовий!

— Чи можеш гарантувати його виконання?

— Можу гарантувати!

— Чи є в тебе у зв’язку з цим якісь проблеми?

— Немає…

— От і прекрасно!

— Стривайте! Є одна…

— Яка?

— Як я поясню свою відсутність дружині? Усі трос інопланетян глибоко задумалися.

— Вона подумає, що я стрибаю в гречку, — пояснив їм Пригода.

— У вашому віці, з вашим серцем будь-які стрибки небезпечні —спорт не для вас. Невже дружина не знає?

— Це не спорт, — почервонів Пригода. — Це амурні походеньки. Вони по-нашому так називаються.

Всі троє з розумінням закивали головами. Очевидно, і на їхній планеті чоловіки стрибали в гречку, тільки в них це інакше називається.

Нарешті у них визріло рішення.

— Ми сконструюємо за твоїм образом і подобою біоробота, і він житиме в твоєму домі аж до твого повернення…

— А до дружини він не буде…

— Ні, такої установки в його програмі не передбачено. Власне, він уже сидить у твоєму кабінеті.

— Уже? Що ж він там робить?

— Пише фантастичні твори.

— В нього що, є літературний талант?

— Такий, як і в тебе.

— Оце ви добре придумали, — втішився Пригода, і йому уявилося обличчя Христофора Гуньки.

На ньому був такий вираз, ніби Гунька надкусив кислюще яблуко.

— Отже, не будемо баритися, — сказав інопланетянин, і ті двоє мовчазних кивнули на знак згоди.

Прямо з нічого перед ними з’явилася літаюча тарілка.

— Лізь першим — ти гість, — сказав інопланетянин Пригоді.

Фантаст пошкодував, що нема на цю мить репортерів і він не може дати інтерв’ю.

Тарілка нечутно знялася з місця і тихо полетіла над Землею.

Побачив її тільки Вася Алкоголік, який ішов здавати пляшки.

— О, знов прибульці прилітали по чиюсь душу, — сказав Вася і сердито сплюнув. — Попався, мабуть, якийсь наївнячок…

А острів посеред моря відразу ж пішов під воду після старту тарілки. Інопланетяни створили його з нічого тільки для цього контакту.

… На далекій планеті, яка так активно не подобається Васі Алкоголіку (там немає «точок» для його спраглої душі), ходите і вивчає життя Костя Пригода. Йому запропонували написати реалістичний твір у формі фантастичного роману.

Вже скоро він закінчить вивчати тамтешнє життя і повернетеся додому. Тоді й устругне такий роман, який навіть не мріється Христофорові Гуньці.

… А в квартирі Пригоди ходить його біокопія.

Щось у ній дуже не подобається фантастовій дружині.

Скаржиться сусідкам:

— Мій став такий, наче йому щось пороблено — як причмелений…

— Мабуть, пасію завів, — висловлюють вони гіпотезу.

Фантастиха сміється гірко:

— Мій? Пасію?.. Ой, сказала б я вам, але не скажу! Ні, мабуть, щось пороблено!..

Ніхто не знає про Костя Пригоду.

І ніхто не взнає — там, на іншій планеті, він дав розписку, що мовчатиме про те під страхом смерті.

Може тільки написати про свою одіссею у фантастичному творі.

Але то ж фантастика…

Віктор Волощук

МЕРТВОНАРОДЖЕНИЙ

Фантастичне оповідання

Микола Петрович Грак мешкав у приміській зоні в невеличкому будиночку. До міста навідувався рідко, бо чого туди їздити, коли полиці магазинів зовсім голі, а на базарі ціни такі, що пенсіонерові з його пенсією однаково нічого не купити. Та коли все ж, бувало, вибирався, то наймав таксі — рейсового автобуса не діждешся, та й тиснява у ньому така, що навіть здоровому чоловікові важко увіпхатися. А Микола Петрович — інвалід. П’ять років тому сталася аварія, після якої йому відрізали ногу майже до коліна. Микола Петрович навчився ходити на протезі, та все ж каліцтво йому вельми дошкуляло.

Того дня Микола Петрович приїхав до лікарні: мусів щороку обстежуватись у лікарів, щоб ще на рік підтвердили йому інвалідність. Спитати