Читати книгу - "Габрієла"

Коли вони сідали обоє біля порога — вдова штопати панчохи, а Габрієла гратися з котом, — дона Армінда намагалася переконати її:

— Дівчинко, ти обов'язково мусиш прийти на наступний сеанс. Минулого разу кум Деодоро запитував про тебе: «Чому вона сьогодні не прийшла? У неї дивовижні здібності медіума. Я зрозумів це, коли сидів у неї за спиною». Так він і сказав дослівно. Треба ж, щоб і я подумала те саме! А кум Деодоро в цих справах розбирається, можеш мені повірити, хоча зовні в це важко повірити, — він такий молодий. Але відчувається, що він у близьких стосунках з духами, він ними командує, як хоче. І ти можеш стати ясновидицею…

— Я не хочу… Не хочу, доно Арміндо. Навіщо це мені? Мертвих краще не чіпати, хай собі спочивають. Мені ці справи не до душі…

Габрієла почухала котові за вухом, і він замуркотів ще голосніше.

— Ти чиниш дуже нерозумно, дочко. Адже твій дух не зможе дати тобі поради, а ти не зрозумієш, що він тобі казатиме, і підеш життям наосліп. А між тим дух для нас — це те ж саме, що поводатар для сліпого. Він вказує нам шлях, допомагає обминати перепони…

— У мене їх немає, доно Арміндо.

— Але ж не це головне, він і поради дає. Днями я приймала важкі пологи — у дони Ампато. Хлопчик ніяк не хотів виходити. Я не знала, що й робити, і сеньйор Мілтон уже збирався викликати лікаря. Хто мені допоміг? Мій покійний чоловік, який всюди мене супроводжує і не залишає саму ані на мить. Там, угорі,— вона показала на небо, — їм усе відомо, геть аж до медицини включно. Він мені шепнув на вухо, і я його послухалась. Народився чудовий карапуз!..

— Мабуть, добре бути акушеркою… Допомагати народжуватись невинним малюкам…

— А хто тобі дасть пораду саме тоді, коли ти її потребуєш?..

— Я потребую поради? Я цього не знала, доно Арміндо…

— Ти дурненька, дочко моя. Даруй мені, що я тобі це кажу, але ти дурненька. Не вмієш користуватися тим, чим наділив тебе Господь.

— Я не розумію, що ви кажете, доно Арміндо. Всім, що я маю, я користуюся. Навіть туфлями, які мені подарував сеньйор Насіб. Я ходжу в них у бар. Але вони мені не подобаються, я віддаю перевагу домашнім капцям. Ходити в туфлях страшенно незручно.

— Та хіба я про туфлі, дурненька? Ти що, не бачиш, що сеньйор Насіб закоханий в тебе, ходить сумний, рано повертається додому…

Габрієла розсміялася, притискуючи кота до грудей:

— Сеньйор Насіб гарна людина, то чого ж мені боятися? Він і не думає мене виганяти, а я прагну лише одного: щоб він був задоволений…

Зустрівшися з такою сліпотою, дона Армінда навіть пальця вколола голкою.

— Ой, я вкололася… Ти ще дурніша, аніж я гадала. Сеньйор Насіб може дати тобі все… Він заможний! Якщо попрохаєш шовку, він дасть; попросиш дівчину на допомогу, він найме двох; попросиш грошей, він тобі дасть, скільки захочеш.

— Мені все це непотрібне… Навіщо?

— Ти гадаєш, що все життя будеш вродливою? Якщо не скористаєшся зі своєї вроди тепер, потім буде пізно. Я можу поклястися, що ти ніколи й нічого не просиш у сеньйора Насіба. Чи не так?

— Не зовсім. Я інколи прошу трохи грошей на квиток у кіно, коли ми ходимо з вами. А що мені просити ще?

Дона Армінда розгнівалась, вона кинула панчоху, натягнену на дерев'яний гриб, кіт злякався і поглянув на неї своїми хитрими очима.

— Все! Все, що тобі заманеться, дівчинко, він тобі дасть, — вона притишила голос до шепоту. — Якщо ти зумієш себе поставити, він навіть одружиться з тобою…

— Одружиться зі мною? Навіщо, доно Арміндо? Навіщо йому зі мною одружуватись? Сеньйор Насіб знайде собі пристойну наречену, з поважної родини, з становищем. Навіщо йому одружуватися зі мною?

— А тобі не хочеться стати сеньйорою, господарювати у власному будинку, ходити під руку з чоловіком, гарно одягатися, мати вагу у суспільстві?

— Ось тоді вже напевне мені довелось би цілими днями не скидати туфлі… Це не для мене… Але взагалі я згодилась би вийти заміж за сеньйора Насіба. Я готувала б для нього, допомагала б у всьому… — Габрієла усміхнулася, граючись з котом, торкаючись до його холодного носа. — А втім, що тут говорити, у сеньйора Насіба і без мене вистачить клопоту. Та він і не захоче одружитися з такою, як я, адже він узяв мене не дівчиною… Я про це й думати не хочу, доно Арміндо. Навіть коли б він збожеволів…

— А ти послухай, дочко, мене. Тобі варто лише захотіти. Роби все з розумом: де слід, піддайся, де слід, відмов, дратуй, спокушай його. Він уже й так наляканий. Шіко мені розповідав, що суддя хоче найняти для тебе будинок. Потім він чув, як сеньйор Ньо-Гало казав, начебто Насіб ходить, мов у воду опущений.

— Я не хочу… — Усмішка зникла з обличчя Габрієли. — Мені не подобається цей суддя. Бридкий розпусний стариган.

— А ось ще один… — прошепотіла дона Армінда.

По вулиці перевальцем ішов полковник Мануел дас Онсас. Він зупинився перед жінками, скинув панаму і витер чоло барвистою хустиною.

— Добрий вечір.

— Доброго вечора, полковнику, — відповіла вдова.

— Це будинок Насіба, чи не так? Я здогадався через цю дівчину, — він показав на Габрієлу. — А я ось ходжу шукаю служницю — думаю забрати сім'ю в Ільєус… Чи не порадите яку-небудь порядну жінку?

— Для чого, полковнику?

— Гм… Щоб варити…

— Таку тут знайти важко.

— Скільки тобі платить Насіб?

Габрієла підвела свої чисті очі:

— Шістдесят рейсів, сеньйоре…

— Непогано, звичайно.

Настала тривала пауза, фазендейро дивився вбік, дона Армінда зібрала свою роботу, попрощалася і пішла підслуховувати з-за дверей свого будинку. Полковник задоволено усміхнувся:

— Правду кажучи, куховарка мені непотрібна. Коли сім'я переїде, я привезу яку-небудь жінку з плантації. Але жаль, така смаглявка, як ти, вкорочує собі віку на кухні.

— Чому, полковнику?

— Руки псуються. Та все залежить від тебе. Коли ти захочеш, у тебе буде все: гарний будинок, служниця, я відкрию для тебе рахунок у крамниці, а каструлі ти облишиш. Ти мені подобаєшся, дівчинко.

Габрієла підвелася, вона посміхнулась, і на обличчі її була написана майже подяка.

— Що ж ти скажеш на мою пропозицію?

— Даруйте, сеньйоре, але я не хочу. Не подумайте нічого поганого, просто мені тут добре, я не відчуваю ніяких нестатків. Дозвольте, я піду, сеньйоре полковнику…

Над низькою загорожею в глибині двору з'явилася