Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вишневі усмішки. Заборонені твори 📚 - Українською

Читати книгу - "Вишневі усмішки. Заборонені твори"

343
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вишневі усмішки. Заборонені твори" автора Остап Вишня. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 88
Перейти на сторінку:
class="p1">Нам ніколи не доводилося бачити браконьєра за його підлою роботою, але ми не уявляємо собі, як може лупати він своїми баньками, коли кізочка дивиться на нього своїми печальними-печальними, повними сліз очима і вмирає…

І яка шкода, що її благородство не дозволяє їй плюнуть тому звірові межи його баньки?!

Браконьєр – хитрюща бестія.

Юрій Васильович Шумський, чудесний артист і чудовий охотник, – дехто, приміром, каже, що він охотник кращий, ніж артист, дехто тої думки, що з нього, навпаки, артист далеко кращий, ніж охотник, а ми – такого погляду, що коли він такий охотник, як артист, то таки справді він прекрасний охотник, – так Юрій Васильович розповів нам таку пригоду.

– Зайшов, – каже, – якось до мене земляк.

– Приїздіть, – просить, – та й приїздіть до нас у Дзвонкове[151] пополювати. А то чомусь увесь час в степах України охотитесь.[152]

Зібрались ми кумпанією й поїхали. Поїхав, – каже Юрій Васильович, – я й зо мною Платон Кречет, Галушка й дзвонар Квазимодський[153] із собору Паризької богоматері. Приїхали ми у Дзвонкове, зупинилися в земляка, перекусили – й зразу в ліс. Тільки-но в ліс увійшли, коли це – б-б-бах! – і недалечко. Ми туди. Зирк – на галявинці хтось біля вбитої дикої кози вовтузиться. Я як крикну:

– Стій!

Ви ж самі розумієте, що робиться з браконьєром, коли він почує «стій!» Це на нього так впливає, як батіг на рисака. Він за козу – і в довгої. Ми за ним! Усі вчотирьох! Галушка з Квазимодським трохи відстали, а я та Кречет по п’ятах за ним. Прибігаємо в село, помітили, в яку хату він ускочив. Убігли й ми в його хату, ну, може, хвилин через три, як ускочив він.

– Де коза? – питаємо.

– Яка коза?

– Дика коза, що ти в лісі тільки що вбив!

– Та я й у лісі не був!

Жінка його над колискою стоїть, нахилилася, дитину годує.

– Люди добрі, – озвалася жінка, – так він із хати нікуди не виходив!

Ми шукать. І в печі, і на печі, і під полом, і в миснику, і за мисником, і в помийниці, і в діжі, і в сінях, і в комірчині, – нема!

Ми й у коморі, і в хліві, і в свининці, і під свининцем – нема!

Підбігли Галушка з дзвонарем Квазимодським, – та всі вчотирьох по всіх закутках, по всіх закапелках.

Облазили скрізь, де можна, де ж не можна – нема!

Увійшли ми в хату, відпочили і знову до хазяїна:

– Де?

– Та чого ви, – каже, – до мене присікались?! У лісі я не був, ніякої кози я не вбивав!

Тоді я вже до нього ладиком.

– Слухай, – кажу, – чоловіче! На власні ж очі всі ми бачили, що козу ти вбив, що з козою ти додому біг і з козою в хату вскочив! Де вона, кажи!

– Та то ви помилилися! То, може, сусіда, а не я! Я вдома сидів!

– Ні, – кажу, – не сусіда, а ти!

Та, вже ви знаєте, і злість мене бере, та й цікавість розпинає, де можна козу так заховати?! Ми ж усе облазили і не знайшли.

Тоді я йому кажу:

– Слухай, дядьку! Даю тобі слово, що нікому нічого не скажемо, нічого тобі не буде, коза залишиться тобі, – скажи, де ти її так заховав, що ми знайти не можемо? Де?

Він довго думав та й каже:

– А нічого не буде?

– Та нічого! Слово даю!

Тоді він до жінки:

– Покажи!

Жінка його відхилилася від колиски:

– Ось вона! Я її груддю годую!

Підходимо: справді, лежить у колисці невеличка дика коза, над якою в скорбній материнській позі весь час стояла браконьєрова дружина.

– Отакі браконьєри! – закінчив оповідання Юрій Васильович Шумський.

Хитрюща бестія – браконьєр. І шкідлива бестія – браконьєр.

Та проте й з ним боротися можна.

Повертаючись одного разу з охоти, зайшов я по дорозі до давнього мого знайомого Максима Тудистрибни перепочити та молочком підкріпитися.

Давно вже, років чи не з п’ять, я Максима не бачив.

Зайшов. У хаті сама Максимова жінка.

– Драстуйте, – привітався я.

– Драстуйте! Давненько вас не чуть!

– Заніколилося, – кажу. – А Максим же, – питаю, – де?

– В оборі порається. Зараз увійде!

– Чи не можна, – питаю, – у вас молочка?

– Е! Молочка?! «Не видоїли бичка!» – відповідає Максимиха.

Здивувався я кріпко: така завжди привітна жінка і нате вам!

А вона до мене:

– Нема, – каже, – молочка! Коза корову з’їла!

– Як?

– А так! – каже.

Коли ось і Максим у хату. Привіталися.

– Давненько, – кажу, – вас не бачив, Максиме! Мене робота не пускала, а ви ж у місті буваєте, чому не заходили? Раніше було частенько навідувались!

А жінка од печі:

– Козу полював!

Я сиджу й нічого не розумію.

Максим махнув рукою:

– Та!

– Що таке, – питаю, – Максиме? Розкажіть!

– Три роки дику козу полював! – ще раз махнув він рукою.

– Три роки? Як це – «три роки»?

– А так!

– 3 рушницею?

– Та де там з рушницею!!

– А з чим?

– З ізоляцією!

Та й розповів мені Максим таку історію:

– Пішов я з рушницею в ліс, може, думаю, де зайця підніму. Вийшов на личакову поляну, зирк! – а передо мною, ну, не далі, як до комори, стоять дві й дивляться на мене. Отут у мене як затіпається! Не витримав: приложився – б-бах! – одна на місці! А друга втекла! Я біжу до неї і світу під собою не бачу! Прибіг, здіймаю череска, путаю ноги! А руки тремтять, а ноги тремтять! Нічого й не бачу, нічого й не чую! Коли хтось по потилиці мене як шарахне, так я своїм лобом об козинячий тільки – лусь! А в очах огники тільки – блись! блись! блись! Отямився, а передо мною лісничий. Ну, далі самі вже знаєте: суд і три роки з ізоляцією!

– З ізоляцією та ще й без корови! Бо поки його три роки за козою носило, я й корову продала! Охотник! – додала з притиском Максимиха.

– І рушниці нема? – питаю.

– Та на лиху годину ота рушниця?! Як і піду коли-небудь на козу, то тільки з жінкою і тільки на Житній базар![154]

«Навчило одного браконьєра», – подумав я сам собі. Можна їх усіх, браконьєрів, навчити, треба тільки як слід за це діло взятись.

Полюють дику козу здебільша загонами, гучками. Облавою, одне слово.

Робиться це з дозволу відповідних організацій, коли провадиться так званий одстріл цапів-самців.

Для охотника труднощі полювання на козу полягають у тому, щоб не помилитись і

1 ... 67 68 69 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вишневі усмішки. Заборонені твори», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вишневі усмішки. Заборонені твори"