Читати книгу - "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"

мовити, зміцнення російського духу. Заклали будівлю 1862 року (через 9 років після відкриття пам'ятника Володимирові). Добудували 1876 року, після чого почали розписувати. Тут теж можна бачити руку «вільних каменярів», хоча, на відміну від пам'ятника, в більш закамуфльованому вигляді. Ні, річ не в іконах і чудових фресках, написаних в основному великими майстрами, включаючи О. Васнецова и М. Нестерова (людей глибоко християнських за духом), а в антуражі — орнаментах і деталях архітектури. Ми бачимо ті ж самі сакральні 5 сходин, безліч восьмикутників, стилізовані пентаграми в обрамленні «акації Хірама», мальтійські хрести, зміїв, що скрутилися у вигляді вісімки, інші масонські символи.

Правда, відсутній головний знак сатанинського крила розенкрейцерів — Бафомет. Та натомість на самісінькому верху першої арки бачимо не менш зловісний символ — накладені один на одний трикутники: жовтий перекриває червоний. Зовні скидається на зірку Давида, та це не вона: за сакральним змістом то знак душогубства — знищення крові як матеріального носія душі.

— А що ж таке «акація Хірама», що ви її не раз згадували?

— Хірам, точніше, Хірам-Авів — прабатько всього західного масонства. Особа історична: фінікійський будівничий, котрий керував спорудженням храму Соломона в Єрусалимі. Він затвердив основоположні принципи масонства. Вбитий жадібними і заздрісними підмайстрами. На його могилу покладено гілки акації — символ вічності інтелекту, розуму. Жив Хірам, як ви розумієте, за тисячу років до н. е. Ось звідки йде дух «вільних каменярів», а не з цеху британських будівельників XVI століття, як написано у відкритих підручниках з масонства.

— Припускаю можливість збігу, — провадив далі Гуру, — проте у випадку із собором і пам'ятником їх занадто. Десятки суттєвих деталей архітектури й орнаменту… Можу ще додати: у Володимирському соборі п'ять арок, десять ко лон (по п'ять з кожного боку) — числа сакральні для масонів, суто розенкрейцерівська атрибутика. І така дивина: собор, власне, не має головної своєї частини» — іконостаса. За мість п'ятиярусного іконостаса (обов'язково п'ятиярусного — це вам скаже будь-хто з православних священиків, — кожен ярус має власне призначення) тут мармурова стінка з кілько ма живописними портретами святих. Одне слово, є над чим замислитися в цьому чудовому храмі.

Друга дивина вже іншого, як на мене, роду: на видному місці у Володимирському храмі, ліворуч від входу, — яскравий портрет Андрія Боголюбського, причому не у вигляді богослухняного смиренника, а такого собі Аніки-воїна з мечем у руках, який зібрався на рать. Андрій із Суздаля, можна сказати, руїнник київських святинь, не кращий за степовиків. Він і його рать, що 1169 року нагрянули у Київ із Суздаля, немало знищили і вивезли ікон, немало вигубили киян. З нашестя Андрія Боголюбського й розпочинається занепад Києва. Думаю, некоректно виставляти напоказ українській пастві образ цього суздальського князя.

— Але ж прізвище он яке — Боголюбський.

— Дістав він його не через особливу любов до Бога, а тому, що народився в селі Боголюбському, одній із вотчин Юрія Долгорукого — його батька. 1 зазнав цей князь поганої смерті — його вбили свої ж.

Свідчення про масонів в Україні, їхні таємні виклики православ'ю (я назвав лише деякі) мають особливе значення в наш час, коли розпочався складний і тривалий процес духовного відродження нації. Уважне, зацікавлене ставлення до навколишніх знаків, прагнення збагнути їх семантику — важлива риса культурної людини, і не просто культурної, а патріотично настроєної — чи йдеться про віру, чи про дух народу або рідної землі. Я не припускаю, щоб, скажімо, мусульмани «не помітили» у своїх храмах чужу символіку. А ви, українці, не на докір вам буде сказано, якось байдуже проходите повз просто-таки кричущі знаки навіть у центрі священного Києва. Кому і які пам'ятники тут стоять? Які назви майданів і вулиць? Про що вони промовляють? Яке за ними криється минуле — славне й мудре чи ганебне й безглузде? Який стиль архітектури? Всі ці питання досить делікатні й дуже важливі в духовному плані.

МИКОЛА РЕРІХ І «БІЛЕ БРАТСТВО»

Не только театры, университеты и вокзалы должны быть красивыми, но и тюрьмы, и бойни. Красота есть Бог.

Н. Рерих

— В контексті нашої розмови не можу не згадати ще раз М. Реріха — не тільки великого художника, великого прихильника арійської ідеї, а й великого масона, чиї ідеологія і доля, наче крапля роси, відбили суть світового масонства.

До революції він разом з дружиною і синами виїхав за кордон, де став теософом і вищим ієрархом ордену «Великий Схід Франції».

1924 року він створив у США центр інтернаціонального мистецтва «Коріона Мунді» й видавництво «Алатас — обидві організації вихваляли більшовизм.

Особливо підтримували Реріхів Всесвітня організація молодих масонів і ліга «Білого братства». 1926 року М. Реріх відряджений на з'їзд теософів у СРСР, а з Москви (за таємною угодою з радянським урядом) він вирушає до Гобі й Тибету. В Тибеті Реріх і його дружина потрапляють до махатм Шамбали, звідки привозять послання до радянського уряду. Головний зміст послання: уславлення Леніна за те, що нищив

християнські церкви; радянський комунізм названо «царством Майтрейї» на Землі; виправдовування концентраційних таборів як місця перевиховання людей; вчення Леніна проголошено вищим досягненням людства; зверхників СРСР закликають діяти до кінця й повністю знищити всі християнські святині, зокрема Києво-Печерську лавру, Михайлівський монастир. «Леніна прийміть як знак чуйності Космосу», — говориться у посланні махатм Шамбали.

Більшість картин Реріха прикрашені масонськими символами. На нього було покладено «особливе завдання» світового масонства — дати духовне виправдання радянській атеїстичній системі.

Така доля кожної, навіть великої людини, яка стає на шлях масонства: відмова від Бога, православ'я, звернення до ідей «лівоарійської»» Шамбали.

Ви, українці, повинні особливу увагу звернути на так зване «Біле братство» — «паросток» Теософічного товариства, заснованого 1875 року О. Блаватською (вашою землячкою) та англійським полковником Олькоттом. Блаватська заявляла з приводу свого товариства: «Наша мета не в тому, щоб відродити іудаїзм, а в тому, щоб стерти з лиця землі християнство, особливо православ'я з його київськими святинями». «Біле братство» створювалося як «буфер» між масонами і теософами. Саму Блаватську проголосили посланницею масонської «Білої ложі», а її наступниця А, Безант була одночасно Великим генеральним інспектором змішаного масонства (33-й ступінь посвячення!).

Олені Реріх (улюбленій учениці А. Безант) і її чоловікові Миколі Реріху випала роль ідейних натхненників «братства», яке стояло б «вище» західних масонських лож і об'єднувало Схід і Захід, буддизм і православ'я. В межах цього товариства почав формуватися орден софіанців — реформаторів російсько-української православної церкви. Членами цього ордену були філософи С. Булгаков, М, Бердяев, С. Франк, С. Ремззов, поети О. Блок, А, Бєлий, письменники