Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » За браком доказів 📚 - Українською

Читати книгу - "За браком доказів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "За браком доказів" автора Кріс Тведт. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 86
Перейти на сторінку:
щось зачепитися. Нарешті зупинилася біля вікна й задивилася надвір; стояла, обхопивши себе руками, наче мерзла.

— Багато років я думала, що все залишилося у минулому, — озвалася вона. Але ніщо на світі не зникає, як гадаєте?


Я теж встав з фотеля, став поруч з Сіґне. Надворі вечоріло. Оторочені золотом хмари віддзеркалювалися від поверхні озера внизу. На пагорби, ліс і луги сходила темрява.

— Звідси видно Саннторв? — запитав за якийсь час.

— Ні, хутір у видолинку, але в ясні зимові дні над гребенем горба видно дим з їхнього комина. Щоразу, дивлячись на дим, я молилася Богові, щоб той хутір згорів дотла.

Розділ 54

Ніщо я так не терплю у своїй роботі, як досудові переговори з клієнтами. Чимало моїх колег схильні використовувати їх, щоб справити враження на своїх підзахисних. Тому-то я й віддаю перевагу кримінальним справам, а не цивільним. Я полегшено зітхнув, опинившись на свіжому повітрі після трьох годин переливання з пустого в порожнє, хоча все можна було узгодити всього лиш за третину витраченого часу.

Перед будівлею суду клієнт потиснув мені руку, і ми розійшлися у своїх справах. Я бачив, що він не надто задоволений результатом, але вже як є. Якщо всі сторони переговорів розходяться з квасними мінами — це незаперечний знак, що компромісу таки досягнуто.

Я примружився до сонця, втішно констатував, що сьогодні маємо ще один погожий весняний день, вийняв мобільний і ввімкнув звук. Три пропущені виклики, як і варто було сподіватися. Я перевірив, хто дзвонив, і стрепенувся, побачивши ім’я Сюнне.

— Привіт! — сказав я, коли вона підняла слухавку після другого гудка. — Це — я. Бачу, ти телефонувала… Я сидів на погоджувальній нараді.

— Добре тобі! Сама лише думка про наради вводить мене в тугу за роботою.

— Охоче вірю. Коли тебе чекати в конторі?

— Завтра.

— Справді? — ледь не скрикнув я від радості. — Ти вже в Берґені?

— Прилечу ввечері. Мені вже час вирушати, якщо хочу встигнути на літак.

— Коли сідає літак?

— О сьомій.

— Я заберу тебе з Фресланна, — піддавшись раптовому імпульсу, запропонував я.

— Не обов’язково, Мікаелю…

Але з її голосу я почув, що вона зовсім не проти.


Я стояв на автостоянці перед залом прильотів, опершись на капот авта. Упізнав Сюнне здалеку. У її ході вгадувалась якась невимушена елегантність. Ніби вона володіє усім світом.

— Радий тебе бачити! — сказав я, і, справді, був радий. — Усе добре?

Сюнне підставила мені щоку для поцілунку, усміхнулася за великим скельцями сонячних окулярів.

— Все чудово!

Червоне сонце низько висіло над Сотрою. Сюнне опустила вікно. Вітер, вриваючись в авто, тріпотів її волоссям. Аж перед в’їздом у Кнаппе-тунель вона зачинила вікно, у салоні стало тихіше, і можна було поговорити.

— Усе встигла, що запланувала? — запитав я.

— Прибрала, помила й підготувала до продажу.

— Речі куди поділа?

— Більшість викинула. Дещо продала на інтернет-барахолці.

— І нічого не залишила собі?

— Чому питаєш? Боїшся, що я зітру всі спомини про маму, а потім буду каятися?

— Ну, щось таке… — визнав я.

— Залишила фотографії, кілька картин, декоративних дрібничок, які пам’ятаю з дитинства, частину книжок, приватні листи й документи. Усе спакувала в картонні коробки і відіслала до Берґена. Тепер задоволений?

Я мовчки всміхнувся.

— А в тебе як справи? Був у батька, як мені обіцяв?

— Був… Оце заїжджав у пансіонат дорогою на летовище.

— А я сумнівалася… Як він почувається?

— Цілком добре.

Це була брехня. У пансіонаті батька цілодобово оточують люди, але ніхто з них нічого не знає про нього і його життя, ніхто з них не зміг би допомогти йому не розгубити окрушин пам’яті, які ще залишилися. Я виразно побачив його самотність. І саме батькова самотність стримує мене від відвідин.


Я зупинився перед багатоповерхівкою, де мешкала Сюнне, вийшов з авта, вийняв з багажника її валізу.

— Запросила б тебе додому, Мікаелю, але там повний розгардіяш.

Я відчув укол розчарування.

— Не біда… Іншого разу.

— Так, іншого разу обов’язково! — підхопила Сюнне.

Але навіть її радісна впевненість, що буде інший раз, мене не розрадила.

Розділ 55

Карла лежала на велетенському ліжку Конрада, розманіжена, вдоволена, на межі сну.

— Було добре? — запитав Конрад.

— Чому ви, чоловіки, вічно про це питаєте? — пробурмотіла вона кудись у матрац. — Звісно, добре! Як можна було цього не помітити?

— Мені подобається чути твою відповідь.

— Давно вже не бувало так добре. Неземна розкіш! Ще жоден чоловік не змушував мені відчути таке неймовірне блаженство.

Конрад засміявся.

— То ти ще прийдеш? — запитав він, проводячи пальцем по її хребті.

— Побачимо… — збрехала Карла, вона хотіла повторення, і він про це знав. — Де ти працюєш, коли працюєш на роботі? — запитала, щоб змінити тему, трохи засоромлена своєю шаленою пристрасністю ще мить тому; то було незвичне відчуття — вона ніколи раніше не соромилася сексу.

— Що ти маєш на увазі? Ти ж бачила моє ательє. Я

1 ... 67 68 69 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За браком доказів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "За браком доказів"