Читати книгу - "Вибрані твори"

Більш всього на світі я не люблю неокреслених людей, з невідомими сімпатіями чи антипатіями. Мені з такими просто жутко робиться. Липу я або не розумію, або він дійсно дуже хитра і малопорядна людина. Одне з двох. Хотіла б, щоб це було перше, але боюся, що правильніше — друге.

Я тобі казала, що я є членом укр[аїнської] секції словенського] товариства. Але в цьому році хіба вийду з нього, занадто непевні люди стоять на його чолі. Чехо-вича я розкусила відразу, але чесність і порядність Липи здавалася мені безперечною. Чи ж могла для мене бути непорядною людина, яка може творити такі вірші? Мені здавалося, що така людина не може вибрати якийсь кривий шлях. А тепер ось не здається.

Ось побачиш, я певна в цьому, що і він, як і Маланюк, одружиться з розрахунком, для грошей, зв’язків, становища чи ще чогось.

А саме болюче, що і Маланюк і Липа презирають нас, жінок, глибоко розчаровані в нас і вважають себе вищими істотами.

А вищими є ми. Безперечно, ми. І я іти одружилися без натяку розрахунку, і ділимо долю своїх чоловіків, чоловіків-українців. Наша «українськість» не підпадає під жадні вітри, не йде на жадні компроміси. Хай у нас були якісь захоплення, хай би ми навіть кинули колись чоловіків — все це було б з чуття, а не розрахунку.

Один Мосендз, і я за це дуже ціню його, залишився ідеалістом у своєму тяжкому життю. Не знаю Крижанівського, може, ще й той такий же. Дай Боже! Бо сумно мати лише таких лицарів, як Маланюк і Липа.

Ох, писала б ще і ще, але така я слаба, що рука мене ледви слухається. Крім того, не знаю, що там у тебе,

може, цілком не маєш настрою на мої листи. Як здоров’я Іди і мами? Чи ще довго будеш в игІаеИ?

Вітаю щиро всіх твоїх, а тебе цілую міцно, міцно. Міша вітає тебе.

Твоя Лєна

P.S. Чи ж ти сама не хорієш?

[Желязна Жондова], 16/VIII 1932

Люба моя Натуся!

Вчора одержала твого листа, якого вже довго чекала. Перш від усього мушу написати тобі одну річ: ти для мене стала невимовно дорогою і необхідною, приязнь моя до тебе — глибока і правдива, і радість, яку маю, тому що знайшла тебе, — невимовна. Отже, прийми мою приязнь як величину сталу і не сумнівайся в ній, бо твій сумнів не приведе ні до чого. Не писала ж тобі тому, що, як ти вже тепер знаєш з мойого листа, були ми з Мішею хорі, а ледве видужала — відразу ж написала.

Ти знаєш, Натусь, дійсно, цей рік якийсь нещасливий і для тебе і для мене! І чому це, як вже було одне нещастя, то валиться і друге? У тебе весь час хоріє Іда, у мене Міша. Не встигла я відіслати тобі свого останнього листа, як знов звалився Міша, на цей раз все пішло ще гірше: його ангіна, яка вже було затихла, почалася знову, бо він не відлежався добре. Але як почалася! Горло у нього так боліло, що до вечора він вже не міг ні розмовляти, ні пити, а на ранок вже ледве дихав... Настрій у мене був самий жахливий, бо найблишчий лікар мешкає в 20-ти кілометрах, які треба зробити фурманкою. Про те, щоб його привезти сюди, — не було і мови, бо не погодився б, а як повезти людину в такому стані? Старалася лікувати ріжними домовими способами, але робилося все гірше, я зорієнтувалася, що в горлі мусить бути нарив. Ох, золотко, який же це був жах: Міша став зовсім синій і вже майже не дихав, а тут нема ні лікаря, і ні одної зичливої душі, бо всі мої знайомі-польки, що набридають мені своїм товариством щодня, звичайно, в таку хвилину кинули мене цілком, але, зрештою, я була цьому рада, бо в таких випадках мушу мати біля себе або когось близького, або — нікого. Селяне ж приходили, хитали головою, згадували, як хтось ось так вмер, отже, я просто почала їх виганяти.

12-го я вже рішила повезти Мішу на слідуючий день до лікаря. Міша змучений, якось задрімав, я теж. Та опівночі збудив нас страшний галас, я вскочила і перелякалася: в хаті було видно, як вдень... Горіла стодола, повна жита, нашого найближчого сусіда, вітер був страшний, отже, почали палитися стріхи нашого забудуван-ня. Я вдягнулася і вийшла надвір, Михайло, незважаючи на мої протести, виліз теж, і я ледве його загнала додому. Пожежа була страшна, з водою зле, але до ранку якось дотліла стодола, а наше господарство вратували, але Міші, після цих нічних пригод, стало ще гірше, та все ж я вранці повезла його до лікаря. Тряслися возом 4 години, приїздимо — лікар пішов на полювання!! Чекали на нього п’ять годин, я думала, що я збожеволію, а Міша впаде трупом. Зрештою прийшов лікар, поахав над Мішею, сказав, що в горлі великий нарив, який можна було б прорізати, але він не має відповідних інструментів (!!), прописав якусь дрянь і відпустив нас, порадивши — чекати. Доїхали ми додому полумертві — Міша від болю, я від жалю і втоми. Два дні Міша мучав-ся пекельно, лише 14-го прорвало, а сьогодні він вже цілком добре себе почуває, але який же слабий, худий і нещасний!

Мене