Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

Не треба хвалити інвестиційних банкірів за те, що вони впоралися з усім цим (і дивуватися, чому федеральний уряд повинен припиняти паніку на Волл-стрит ). Коли фінансова система валиться, ніхто не вартий довіри. У цей момент здорові компанії стають менш здоровими, бо вони не мають доступу до кредитів, які дають їм змогу робити те, що необхідно для їхнього бізнесу, як, наприклад, купувати обладнання. Руїна фінансової кризи сягнула кожного куточка американського суспільства. 2009 року продаж печива Girl Scout за попереднім замовленням упав на 19 % порівняно з попереднім роком[195]. Водночас число фільмів для дорослих, що продукувалися в Південній Каліфорнії, впало з п’яти-шести тисяч на рік до трьох-чотирьох тисяч. Журнал The Economist повідомляв про макроекономічні впливи менших обсягів порнографії: «Деякі фірми закрилися, інші об’єднуються або якось перебиваються. Для 1200 активних виконавців у Долині [Сан-Фернандо] це означає менше дії й більше труднощів… У кожного виконавця є декілька людей для підтримки — від звукотехніка до постачальника продуктів і (так!) одягу, — каже міс Дюк [речниця галузі виробництва фільмів для дорослих], — тож загальний вплив на економіку Долини значний»[196].

Рецесія може швидко поширюватися через міжнародні кордони. Якщо економіка США слабшає, тоді ми купуємо менше товарів за кордоном. Дуже швидко Мексика, що більше 80 % свого експорту відправляє до Сполучених Штатів, втрачає рівновагу. У таких видах бізнесу, як спорт, невдачею ваших конкурентів є ваш виграш. На глобальному рівні справедливе зворотне. Якщо інші потужні економіки впадають у рецесію, вони перестають купувати наші товари й послуги, і навпаки. Подумайте про таке: якщо безробіття подвоюється в Японії чи Німеччині, як саме це може дати вам вигоду? Під час фінансової кризи проблеми Волл-стрит швидко поширилися на інші країни. Американці як колективно найбільший покупець у світі купували менше імпортованих товарів, що шкодило орієнтованим на експорт економікам по всьому світу. Американський ВВП за четвертий квартал 2008 року скоротився в річному вимірі на 5,4 %. Гадаєте, нам було погано? Економіка Сінгапуру за той самий квартал упала в річному вимірі на 16 %, а Японії — на 12 %[197].

Як повернути справи на краще? Часто в основі лежать певні проб­леми, які мають вирішуватися самі. У випадку «розвалу технологій» ми надто багато інвестували в інтернет-бізнес і пов’язані з ним технології. Одні фірми збанкрутували, інші скоротили свої витрати на інформаційні технології. Ресурси були перерозподілені, і в той момент було більше втікачів із Кремнієвої долини, ніж прибульців. Або — у випадку вищих цін на електроенергію — ми реорганізували нашу економіку, щоб мати справу зі світом, у якому нафта коштувала сто доларів за барель замість десяти. У своєму наближенні до фінансової кризи споживачі й фірми позичали надто багато; спекулянти будували домівки, які не можна було ніколи будувати; Волл-стрит нарощувала жир, гендлюючи продуктами з обмеженою економічною цінністю. Тепер ці речі виправляють (болісно) самі себе. Фактично рецесія може бути корисною для довготермінового розвитку, оскільки вона очищає економіку від менш продуктивних підприємств так само, як сувора зима може бути корисною для довготермінового оздоровлення виду (не обов’яз­ково це стосується тих тварин, що вимерзають до смерті).

Бізнес-цикл бере плату з людей, про що свідчать звільнення з роботи, про які повідомляють заголовки газет. Від продуцентів політики все більше очікують заспокоєння цим бізнес-циклом; економісти наміряються сказати їм, як це зробити. У розпорядженні уряду є два інструменти: фіскальна і монетарна політика. Мета обох політик однакова: стимулювати споживачів і бізнеси знову почати витрачати й інвестувати, щоб потенціал економіки не залишався на точці завмирання.

Фіскальна політика використовує можливість уряду оподатковувати і витрачати як важіль для перемикання економіки із задньої передачі на передню. Якщо нервові споживачі не витрачатимуться, уряд зробить це за них — і це може почати доброчесний цикл. Поки споживачі сидять удома зі своїми гаманцями, засунутими глибоко під матрац, уряд може почати будувати дороги й мости. Будівельники повернуться до роботи, а їхні фірми розмістять замовлення на матеріали. Цементні заводи покличуть назад своїх робітників. Коли світ почне видаватися кращим місцем, ми почуємося зручніше з витратами на великі речі. Цикл, який ми описали вище, повернеться у протилежний бік. Це логіка Закону про відновлення й реінвестування Америки від 2009 року — стимулюючого закону, що став першим законодавчим елементом дій адміністрації Обами. Цей Закон виділив понад 500 мільярдів доларів федеральних витрат на заходи від збільшення допомоги із безробіття до оновлення покриття основних швидкісних доріг біля мого дому. (На узбіччі дороги стоїть величезний знак, що розповідає, звідки взялися гроші.)

Уряд може також стимулювати економіку шляхом зменшення податків. Закон про відновлення й реінвестування Америки зробив і це. Остаточний варіант передбачив зменшення податків і податкові кредити на суму майже 300 мільярдів доларів. Економічна логіка цього полягає в тому, що споживачі, виявивши в кінці місяця більше грошей у своїх чеках із зарплатнею, вирішать витратити частину з них. І знову ці витрати допоможуть припинити підтримку рецесії. Придбання, стимульовані зменшенням податків, повернуть робітників на їхні робочі місця, що інспірує більше витрачання й довіру, і так далі.

Уявлення про те, що уряд може використовувати фіскальну політику — витрати, зменшення податків чи і те, і те, — щоб чіткіше відрегулювати економіку, було центральною ідеєю Джона Мейнарда Кейнса. У цій ідеї нема нічого поганого. Більшість економістів підтвердять, що, за теорією, уряд має інструменти для заспокоєння бізнес-циклу. Проб­лема в тому, що фіскальна політика здійснюється не в теорії, а в Конгресі. Щоб фіскальна політика була успішним антидотом від рецесії, повинні трапитися три речі: (1) Конгрес і президент повинні погодитися на план, що містить відповідні засоби; (2) вони повинні вчасно затвердити цей план; і (3) встановлені засоби повинні вводитись у дію якнайшвидше. Ймовірність виконання усіх цих трьох вимог невелика. Важливо відзначити, що в більшості повоєнних рецесій Конгрес не приймав законів у відповідь на спад доти, поки цей спад не закінчувався. В одному особливо кричущому випадку в травні 1977 року Конгрес усе ще розглядав законодавство задля боротьби з рецесією, що скінчилася ще в березні 1975 року[198]. Наприкінці відносно слабкої рецесії 2001—2002 років New York Times дала такий заголовок першої статті: «Голова Федерального резерву каже, що спад минув; Палата представників приймає закон