Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Полтава 📚 - Українською

Читати книгу - "Полтава"

274
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Полтава" автора Богдан Сильвестрович Лепкий. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 189
Перейти на сторінку:
зраділи й обіймалися очами.

— І що? — спитала вона.

— Що?… Пригадалося мені одно оповідання… Відкашельнув, нервово погладив чуба і розказував:

— На берегах німецького моря чув я його.

— Кажи.

— На острові, що Ругія зветься, по другому боці від Аркони, над берегом стояла висока скеля. Під тою скелею у печері морські розбишаки жили. Нападали на кораблі багатих купців, вбивали їх і долилися добичею.

Сказавши, задумався, ніби жалував, що почав оповідати.

— І що дальше? — спитала, й зіниці її спалахнули нараз. — Кажи ж бо!

— Одного разу прибрали вони до рук корабель якогось франконського купця. Цей поміж жемчугами та золототканими паволоками, поміж бісерами й ізмарагдами віз перлину, від усього цього узороччя собі дорожчу, — дівчину варязьку, чудової краси.

— Знаю, знаю, — мало не сплеснула в долоні. — ї ватажок, добувши той корабель, кинув дівчину в море, — правда?

— Ні, Ганно. Послухай. Він при поділі добичі челяді своїй віддав усі скарби, всі жемчуги й паволоки золототкані, а для себе лиш тую дівчину оставив. Човном удвійку до печери з корабля вертали. Була ніч. Імлою вповивалося море. Він одною рукою веслував, другою горнув її до себе. Кріпко… Не пручалася. Давала робити з собою, що хотів. Аж нараз похитнувся човен, сплеснула хвиля і…

— І дівчина кинулася в море!

— Не вгадала. Це він коміть головою полетів, друлений її сильними руками.

Ганни веселе лице споважніло. Поранкова зірниця хмариною затягнулася.

— А гарний він був, цей ватажок піратів? — спитала зітхаючи.

— От бачиш, які ви! Чи гарний був? Тобі жаль його, а вона не жалувала. Для неї він був ворог, що поневолював її.

— А купець — ні? Чому ж вона його не вбила? Це ж був купець, що невольницями торгує, може, й старий, і поганий, а ватажок, все-таки ватажок. — Бо тамтого не могла вбити, а того могла і вбила.

— А чи вернула до своїх?

— Про те вже казка не балака, але на всякий спосіб не осталася в неволі, і як поневолив її хто навіки, то хіба море, стихія, щось велике і непереможне.

Ганна не вдоволилася тією відповіддю. Як цікава дитина, питалася дальше.

— А може, Герта взяла її до себе і жрекинею у своїм храмі зробила9

— Ти і про Герту чувала?

— Чула чи читала.

— Правда, вас і по-німецькому вчили. От бачиш, понятливі ви, багаті, гарні, а яка ваша доля?

— Ти нині, Андрію, мабуть, лівою ногою з ліжка встав, таке щось сумне розказуєш і сердишся. Не таким я тебе застати сподівалась, не таким! — докоряла йому, а він цілував її холодні руки і заспокоював:

— Ані лівою, ні правою. Ганнусю, бо я зовсім не лягав. Зжахнулася.

— Не треба того робити. Не треба. Дай мені руку, що більше такої дурниці не зробиш. Вам тепер годиться бути виспаними, сильними, на все готовими. Безсонниця знесилює тіло, робить його охлялим, а в безсилому тілі і дух не бодрий. Як же ви діло поведете?

— Прикажи снові, щоб на кождий твій заклик прийшов. Ночі такі довгі, а думок так багато, як мухи в пекарні влітку, так вони тобі в лобі гудуть. Збожеволіти можна… Зніжніли ми, Ганно, спаніли. Не маємо того гарту, шо треба. Тут треба людей давніх, жилавих, щоб не чули болю, щоб серце вміли жменею зціпити: «мовчи!» А ми того не вміємо, Ганно. Ми вже європейцями стали, а за порогом Азія. Там ще скити, гуни, фіни, монголи, все перемішане, як у відьминім казані, з котрого тобі вискакує не чоловік, а прямо чортячий пасинок якийсь, антихрист, як каже народ.

— Крячеш, Андрію, крячеш.

— Радніше б я, Ганно, соловієм співав, але не можу. Перед дядьком бадьорого вдаю, перед Орликом у личині ходжу, а так хоч перед тобою хочу душу відкрити, бо ти для мене була все образом щирості. Сама щирість. Ти щирість, а Мотря загадочність. Вечірня й рання зірниця… Не знаю, звідки ви такі гарні взялися, хоч зітхай і молися до вас, до одної після суєти цілоденної, а до другої на заранку днини… А яка ваша доля?

— Яка? Яка? — сердилася Ганна. — Така, як Бог — дав, як у книзі життя стояло. І тільки. Покоритися треба, Андрію, покоритися і ва Бога упованіє возложити.

— Фаталізм! З-над Інду чи з-над Гангу безсилим вітром повіяло на мене, таким, що в'ялить і переносить у нірвану, — як же нам бадьорими бути?… Це ви, а що ж про других казати?

— А хіба ж ми з іншого тіста, ніж другі?

— Ви інші. Ти — радість сама, веселість, а Мотря — сила, бунт. А все ж таки обі за нелюбів пішли.

Ганна повернулася до вікна. Войнаровський ніби не бачив того. Не знав чому, але замість розважити гостю, ранив її словами, ніби і радість якусь чув, що її це болить.

— За нелюбів пішли, і яка ваша доля, і яке їх щастя подружнє? Не бажав би я собі такого. Ні, ні, ви ще невольницями остались. Перше продавали вас по Синопах, Кафах і Генуях, а нині торгують вами вдома. Приїжджає купець, добиває торгу і бере. Трохи сліз, трохи лебедіння, потерликають музики, поскачуть свахи і вже тебе запаморочили навіки, вже тобі голову, як курці, закрутили, шусть йому під крило, на маєш, бери, вона твоя, на весь вік, аж до гробової дошки. Ось яке-то ви упованіє воскладаєте на Бога!

— Та яка ж тобі нині, Андрію, муха на ніс сіла? Дай віджену.

— Не муха на ніс, а змія в серце впилася. Мушу сказати, що чую.

— А чому не говорив перше? — спиталася, і тим

1 ... 67 68 69 ... 189
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полтава», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Полтава"