Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

співучасті, вони потребують теоретичного обґрунтування та конкретизації, вияснення ряду спірних питань.

При цьому потрібно звернути увагу на відмінності, які стосуються відповідальності:

окремо щодо кожної із цих форм співучасті;

- організаторів та рядових учасників;

- за діяльність, спрямовану на виникнення організованої співучасті та за злочини, вчинені в таких формах співучасті.

Визначальним для розуміння сутності відповідальності за організовану співучасть є такі формулювання:

1) відповідальність за дії осіб, які організувалися;

2) відповідальність за саму організацію для дії.

Відповідно до першого правила настає відповідальність за злочини, вчинені організованою групою (з позицій відповідальності та кваліфікації — за злочини, вчинені в складі організованої групи). Тобто, саме по собі створення організованої групи ще не оцінюється як злочин, принаймні закінчений. Відповідальність настає за окремі злочини, які вчинені в складі такої групи — тобто, на таких же засадах, як і при неорганізованих формах співучасті. В цьому сенсі організована група стоїть ближче до групи осіб та групи, яка вчиняє злочин за попередньою змовою. При цьому, вчинення злочину організованою групою чинним КК передбачене як кваліфікуюча, чи, частіше, особливо кваліфікуюча ознака злочинів.

Друге ж правило лежить в основі встановлення відповідальності за діяльність злочинної організації. Виходячи з нього, злочином є вже створення такої організації та (або) вступ до неї, безвідносно до того, чи розпочала вона злочинну діяльність — тобто, чи вчинено її учасниками окремі злочини. Адже суспільна небезпека злочинної організації полягає не тільки в тому, що її учасники вчиняють злочини і ці злочини є більш небезпечними, ніж вчинені поза співучастю чи при менш організованих формах співучасті, але і в тому, що існує потенційна загроза переходу до злочинної діяльності. А.Н. Трайнін в 1941 р. відзначав, що злочинні організації становлять собою готовий людський апарат для вчинення злочинів.

Злочинні організації існують лише у формах, визначених в статтях Особливої частини КК. Або, іншими словами, відповідальність за створення злочинної організації чи участь у ній або участь у злочинах, вчинених такою організацією настає лише тоді, коли це прямо передбачено Особливою частиною КК. З цього випливає, що така співучасть — це завжди співучасть особливого роду. Тому не може мати місце вчинення злочинів злочинною організацією у випадках, не передбачених КК.

В загальних рисах умови відповідальності за організовану співучасть викладені в таблиці:

Таблиця: Умови відповідальності за організовану співучасть

Принцип, відповідно до якого настає кримінальна відповідальність Відповідальність за дії осіб, які зорганізувалися Відповідальність за організацію для дії В яких випадках вчинення злочину у співучасті даної форми враховується при вирішенні питань кримінальної відповідальності 1) коли це передбачено в диспозиції статті Особливої частини КК (33 випадки); У випадках, прямо передбачених статтями Особливої частини КК (5 статей) 2) у випадках вчинення умисних злочинів Момент закінчення злочину Визначається в залежності від того, коли є закінченим злочин, вчинений організованою групою Початок організаційних дій, спрямованих на створення угруповання чи сам вступ до нього Відповідальність організаторів За всі злочини, вчиненні організованою групою або злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом Відповідальність інших учасників За злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував кожен із них

Кваліфікація злочину, вчиненого організованою групою

Чинне кримінальне законодавство передбачає вчинення злочину організованою групою як кваліфікуючу ознаку цілого ряду злочинів. Причому характерним є розширення застосування в законі цієї ознаки починаючи з кінця 80-х років, коли існування організованої злочинності стало усвідомлюватися громадськістю і визнаватися в теорії, правозастосуванні та правотворчій практиці як фактор, що в значній мірі визначає сучасну криміногенну обстановку. Вчинення злочину організованою групою зараз є ознакою злочинів, передбачених в 33 статтях Особливої частини КК (в КК 1960 р. таких випадків було 17). Така ознака дозволяє врахувати підвищену суспільну небезпеку відповідних посягань, адекватно оцінити діяння тих учасників організованої групи, які безпосередньо не виконували об’єктивну сторону злочину. Тому не можна погодитися з категоричним твердженням, що ознака умисного вбивства при обтяжуючих обставинах «організована група» зовсім зайва, як п’яте колесо у возі, оскільки вона не впливає і не може впливати ні на кваліфікацію злочину, ні на призначення покарання за наявності п. 2 ст. 41 КК[101].

Наявність організованої групи свідчить про ще більшу ступінь згуртованості співучасників. Внаслідок цього при кваліфікації на перше місце виходить не індивідуальна роль кожного учасника у посяганні, характер виконуваних ним дій, а сама участь у групі, яка вчиняє злочин. Вчинення злочину у складі організованої групи кваліфікується як вчинення злочину такою групою. Організована група виступає як колективний виконавець злочину, а кожний з її учасників також прирівнюється до виконавця, незалежно від того чи він особисто виконує об’єктивну сторони злочину, чи за завданням інших учасників організованої групи здійснює інші функції. Тому кожний учасник організованої групи несе відповідальність за всі злочини, вчинені такою групою з будь-якою його участю, кожному учаснику інкримінується спільний злочинний результат, якого досягла група.

Причому викладені вище положення належить враховувати при кваліфікації злочинів, вчинених організованою групою як у тих випадках, коли ця ознака передбачена диспозицією статті Особливої частини, так і тоді, коли законодавець не передбачає вчинення злочину організованою групою як ознаку основного чи кваліфікованого (особливо кваліфікованого) складу злочину. В останньому випадку не посилюється відповідальність з врахуванням організованого характеру злочинної діяльності, але це впливає на оцінку дій всіх учасників групи як дій виконавців, що відповідають за спільний злочинний результат. Інколи це не враховується в правозастосовній практиці.

Так, вироком судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду Української РСР від 24 липня 1990 р. засуджені за ряд злочинів Б.С., Б.Р., Б.Д. та Т.О. В ході попереднього і судового слідства встановлено, що Т.О. замовив за велику винагороду іншим засудженим вбивство двох громадян — К. та Т., причому поставив умову одночасного позбавлення їх життя. В ході готування до вбивства Б.С., Б.Р., Б.Д. утворили організовану злочинну групу — разом розробили та реалізували план вчинення злочину, зокрема, встановили слідкування за потерпілими та прослуховування їх домашніх телефонів, виготовили саморобну вогнепальну зброю та придбали боєприпаси до неї, а також засоби для зміни зовнішності виконавців вбивства, здобули