Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

Спочатку відповідно до спільної домовленості Б.Р. двома пострілами вбив К. в ліфті будинку. Під час вбивства інші учасники організованої групи знаходилися поблизу будинку. Б.Д., побачивши сторонніх осіб вбіг в під’їзд, попередив Б.Р. про необхідність підніматися лише вверх, разом вони помістили в мішок труп потерпілого й заховали його в машинному відділенні ліфта. Трохи згодом Б.С. замив сліди крові, закрив на замок машинне відділення ліфта. Всі троє — Б.С., Б.Р., Б.Д. — наступної ночі перевезли труп й втопили його в озері, незабаром ще раз переховали його.

Через кілька днів іншого потерпілого — Т. — застрелив Б.С. В цей час два інших співучасника чекали його в автомашині, на якій разом втекли з місця вбивства, а згодом спалили її.

Органами попереднього розслідування дії всіх трьох були кваліфіковані (в частині вбивства) за статтею Особливої частини, яка передбачала відповідальність за вбивство з корисливих мотивів та двох або більше осіб. Оскільки Верховний Суд Української РСР розглядав справу про злочин, вчинений в Єревані, то інкримінувалися відповідні статті КК Вірменської РСР. На той час кримінальне законодавство республік колишнього Союзу РСР не передбачало серед кваліфікуючих ознак вбивства вчинення його організованою групою осіб. Така кваліфікація видається правильною, оскільки вбивство і К., і Т. вчинене організованою групою. Наявність організованої групи Верховний Суду Української РСР визнав, оскільки врахував це як обтяжуючу відповідальність обставину при призначенні покарання.

Незважаючи на це, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду Української РСР вирішила змінити кваліфікацію дій Б.С. та Б.Р. на статті, які передбачають умисне вбивство з корисливих мотивів та пособництво умисному вбивству з корисливих мотивів та двох або більше осіб (за законодавством України це: п. «а» ст. 93, ч. 6 ст. 19, п. «а», «г» ст. 93 КК), мотивуючи це тим, що кожний із них як виконавець вчинив вбивство одного потерпілого, виступивши пособником по факту вбивства іншого. Дії Б.Д. були перекваліфіковані на статті, які передбачають відповідальність за пособництво умисному вбивству з користі двох осіб з тих же мотивів — оскільки він безпосередньої участі в самому процесі позбавлення життя потерпілих не приймав[102].

Кваліфікація злочинів, вчинених у складі злочинних організацій

Мета створення і суть існування злочинної організації — вчинення злочинів. Тому одним із питань, яке виникає в ході розслідування і судового розгляду справ про діяльність таких угрупувань, є питання про кримінально-правову оцінку окремих злочинів, які вчиняються в їх складі учасниками таких організацій чи іншими особами.

З цього приводу в теорії кримінального права та на практиці панує позиція, відповідно до якої норми, про відповідальність за діяльність злочинних організацій (їх організацію, участь в таких організаціях, участь у окремих посяганнях, вчинюваних такими організаціями) охоплюють і всі злочини, вчинені в їх складі. Лише більш небезпечні злочини (зокрема, умисне вбивство при кваліфікуючих ознаках) мають кваліфікуватися за сукупністю. Незважаючи на те, що такий підхід існує тривалий час, закріплений в постановах Пленуму Верховного Суду України (щодо бандитизму), має численних прихильників, він видається хибним. Більш обґрунтованим є інше рішення — злочини, вчинені в складі злочинної організації кваліфікувати самостійно, за сукупністю з нормами, які передбачають відповідальність за створення, злочинних організацій, участь у них чи в скованих ними злочинах. На його користь можна навести такі аргументи.

1. Відоме положення, що стосовно злочинних організацій відповідальність настає не лише за дії осіб, які зорганізувалися, а й за саму організацію для дії, лежить в основі того, що відповідні злочини вважаються закінченими з моменту дій, спрямованих на створення організації чи вступу до неї. Визнання злочину закінченим означає, що всі діяння, вчинені після закінчення даного злочину, не охоплюються його складом і повинні отримати самостійну кримінально-правову оцінку. Тому участь у складі злочинної організації у певному злочині не охоплюється нормами, які передбачають відповідальність за їх створення, участь в такій організації.

2. Невідворотність кримінальної відповідальності, повнота кримінально-правової кваліфікації вимагають, щоб оцінці підлягали всі злочинні діяння, а не лише якась їх частина. Виходячи з цього можна стверджувати, що не можна обмежуватися інкримінуванням лише створення організації, участі і ній і залишати поза увагою наступні злочинні дії.

3. Індивідуалізація відповідальності передбачає, що різну кримінально-правову оцінку повинні отримати посягання тих осіб, які обмежилися лише організацією чи вступом до злочинного співтовариства і тих, які в її складі вчиняли злочини. Необхідно індивідуалізувати також відповідальність окремих учасників злочинної організації з врахуванням характеру та активності їх діяльності, тобто кількості та видів вчинених злочинних посягань. Це також вимагає окремої кваліфікації не лише дій, спрямованих на створення організації чи вступ до неї, але й злочинів, вчинених у її складі.

4. Кваліфікація злочинів, вчинених в складі злочинної організації за сукупністю з нормами, які передбачають відповідальність за їх створення чи участь, випливає з вимог ст. 30 КК. Вказівка на те, що організатор підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом, а інші учасники — за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь може бути реалізована лише за умови, що такі злочини будуть кваліфіковані окремо.

5. Злочини, які полягають у створенні чи участі в злочинній організації, з одного боку та, які вчиняються в складі такої організації, з другого боку, звичайно посягають на різні родові та безпосередні об’єкти. Навряд чи є вагомі підстави стверджувати, що суспільні відносини, які порушуються внаслідок вчинення окремих злочинів в складі злочинних організацій, виступають лише додатковим об’єктом відповідних посягань. Адже при їх вчиненні громадська безпека (відносини якої порушуються при створенні злочинних організацій чи участі у них) виступає лише одним із об’єктів, поряд з такими, як відносини по захисту здоров’я особи, власності тощо.

6. Співвідношення санкцій, встановлених за організацію злочинних співтовариств та участь у них з санкціями статей, які передбачають посягання, які звичайно вчиняються в складі злочинних організацій (тілесні ушкодження, збройний опір владі, розбій) показує, що диспозиції статей про відповідальність за організовану злочинну діяльність не охоплюють злочинів, вчинених в ході “функціонування” найбільш організованої форми співучасті. Кваліфікація аналізованих посягань лише за нормами про створення злочинної організації чи участь у ній призведе до юридично абсурдного становища, коли певні злочини, вчинені “одноосібно” злочини каратимуться тяжче, ніж посягання, вчинені в складі злочинної організації.

Крім того, кваліфікуючими, особливо кваліфікуючими