Читати книгу - "Архів Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

- Холмсе!

- Усе дуже просто, любий Ватсоне. Але перейдемо краще до суті справи. Мушу визнати, що ця історія, яка спершу здавалася не вартою уваги, буквально з кожною хвилиною набуває зовсім інших обрисів. Щоправда, під час подорожі ви не помітили найголовнішого, але навіть те, що впало вам в око, наводить на серйозні роздуми.

- Чого ж я не помітив?

- Не ображайтеся, любий друже. Ви знаєте, що я - людина цілком безстороння. Зі своїм завданням ви впоралися якнайкраще. Багато хто й цього не зумів би. Але деяких суттєвих дрібниць ви справді не помітили. Що думають сусіди про цього Емберлі та його дружину? Хіба це не має значення? А доктор Ернест,- невже він і справді такий легковажний бабій? З вашими природними даними, Ватсоне, будь-яка жінка може стати вашим помічником і спільником. Що про це думає поштова служниця чи дружина зеленяра? Уявляю собі таку картину: ви нашіптуєте ніжні слівця молоденькій служниці з «Блакитного якоря» й дістаєте за це потрібні відомості. І все пропало марно!

- Це ще не пізно зробити.

- Ба ні, ви вже запізнилися. З допомогою телефону та Скотленд-Ярду я маю звичку дізнаватися про найпотрібніше, не залишаючи цієї кімнати. До речі, відомості, які я зібрав, підтверджують слова старого. У містечку він має славу скнари, для дружини був вимогливим і суворим чоловіком. Те, що в «коморі» він тримав велику суму грошей,- чистісінька правда. Так само, як і те, що доктор Ернест, чоловік нежонатий, грав з Емберлі в шахи, а з дружиною його, напевно, крутив фіґлі-міґлі. Все це ясно як Божий день, і до цього нічого додати, але все ж таки, все ж таки!..

- То в чому ж тут заковика?

- Можливо, в моїй уяві. Нехай вона там і залишається, Ватсоне. А ми з вами врятуємось від сірих буднів цього світу за дверцятами музики. Сьогодні в Альберт-Холлі співає Каріна, і ми ще встигнемо переодягтися, пообідати, а тоді віддамося насолоді...

Другого дня я прокинувся рано, але крихти від грінок та шкаралупа від двох яєць на столі свідчили про те, що мій друг підхопився ще раніше. Тут-таки на столі я знайшов папірець, на якому було надряпано:

«Любий Ватсоне!

Є ще кілька моментів щодо містера Джозії Емберлі, які я хотів би з’ясувати. Коли я про них дізнаюся, ми зможемо спокійно закінчити цю справу або ж ні. Прошу вас бути поруч зі мною близько третьої години, бо цілком можливо, що ви станете мені в пригоді.

Ш.Х.»

Цілий день я не бачив Холмса, але в зазначений час він повернувся замислений, стривожений і заклопотаний. У такі хвилини найрозумніше було не зачіпати його.

- Емберлі ще не приходив?

- Ні.

- Я на нього чекаю.

Він не помилився: старий швидко з’явився в кімнаті. Похмуре обличчя його відбивало подив та тривогу.

- Я одержав телеграму, містере Холмсе, і ніяк не второпаю, що тут до чого.

І він простяг Холмсові телеграму. Той прочитав її вголос:

«Негайно приїздіть. Маю відомості щодо вашої зниклої дружини.

Елман. Садиба пастора».

- Надіслано о чотирнадцятій десять із Літл-Перлінґтона,- мовив Холмс.- Літл-Перлінґтон, якщо не помиляюся,- це село в Есексі, неподалік від Фринтона. Звичайно, треба негайно їхати. Пише поважна особа,- як-не-як пастор... Де мій довідник Крокфорда? Ага, ось: «Дж. К. Елман, магістр мистецтв, об’єднана парафія Мосмур - Літл-Перлінґтон». Подивіться, коли відходить потяг, Ватсоне.

- О сімнадцятій двадцять з Ліверпуль-стріт.

- Чудово. Вам не завадило б поїхати з ним, Ватсоне. Йому може знадобитися допомога або порада. В усій цій історії настає вирішальний момент.

Але наш клієнт не виявляв ані найменшого бажання кудись їхати.

- Це цілковита нісенітниця, містере Холмсе! - сказав він.- Що цей пастор може знати про те, що в мене скоїлося? Марна трата часу й грошей!

- Він не телеграфував би, якби чогось не знав. Негайно повідомте його, що приїдете.

- Та ні, я таки не поїду.

Холмс подивився на нього якомога суворіше:

- Ви справите якнайгірше враження і на поліцію, і на мене, містере Емберлі, якщо знехтуєте можливістю, що сама йде до ваших рук. Нам може здатися, що ви не зацікавлені в успіхові розшуку.

Це припущення, очевидно, злякало клієнта.

- Та ні, якщо ви так вважаєте, то я поїду! - сказав він.- Щиро кажучи, мені мало віриться, що цей пастор щось знає, але якщо ви гадаєте...

- Так, гадаю,- з притиском мовив Холмс, і ми вирушили в дорогу.

Перед тим Холмс покликав мене до себе й дав короткі настанови, з яких я зрозумів, що він надає величезної ваги цій подорожі.

- У будь-якому разі простежте за тим, що він справді поїхав,- мовив він.- Якщо він раптом спробує кудись зникнути або повернутися з півдороги, знайдіть найближчий телеграф і передайте мені лише одне слово: «Втік». Я накажу, щоб мене повідомили про це, хоч би де я був.

Добратися до Літл-Перлінґтона нелегко: туди веде бічна вітка залізниці. Спогади про цю подорож у мене залишилися досить-таки неприємні: погода була спекотна, потяг ішов повільно, а мій супутник був похмурий, мовчазний і лише вряди-годи щось ущипливо зауважував про наш задум. Коли ми нарешті прибули на невелику станцію, довелося їхати ще дві милі, перш ніж ми опинилися біля садиби пастора, де нас прийняв у своєму кабінеті високий, статечний і дещо бундючний панотець. Наша телеграма лежала перед ним.

- Чим можу стати вам у пригоді, джентльмени? - спитав він.

- Ми приїхали,- пояснив я,- отримавши вашу телеграму.

- Мою телеграму? Я не посилав ніякої телеграми.

- Я маю на увазі телеграму, яку ви надіслали на ім’я містера Джозії Емберлі щодо його зниклої дружини.

- Якщо це жарт, сер, то вельми недотепний,- роздратовано мовив пастор.- Я ніколи не чув про джентльмена, якого ви назвали, й нікому не посилав телеграми.

Ми з Емберлі здивовано перезирнулися.

- Можливо, сталася помилка,- сказав я,- можливо, тут є дві парафії? Ось телеграма, підписана «Елман», адреса - «Садиба пастора».

- Тут лише одна парафія, сер, і