Читати книгу - "Таємна історія Радянського Союзу, Павло Правій"

відміну від загальноприйнятої думки, Сталін таки часто помилявся в людях. Кадри вирішували все. За принципом особистої відданості. Проте це геть не означало, що вони були професіоналами. Жуков був однією з таких помилок. А ще, на відміну від розповсюджених міфів, в епоху Сталіна хаосу в державному управлінні, приписок, корупції, кумівства, фінансових махінацій було з надлишком. Утім, в умовах тоталітарної системи, коли вождю або фюреру постійно лестять і кажуть лише те, що він хоче чути, інакше не буває.

В цьому випадку помилка Сталіна та членів Політбюро стала фатальною…

ГЛАВА СІМНАДЦЯТА.

ПРО «СТАЛІНСЬКИЙ ПОРЯДОК», ПЛАТНЮ У «СИНІХ КОНВЕРТАХ» ТА «ЧЕТВЕРТИЙ РЕЙХ»

А поки нацисти готуються нападати на комуністів і навпаки, порушимо ще одну важливу тему. Протягом багатьох років, особливо в період занепаду СРСР, був популярний міф про «порядок», який буцімто панував в СРСР за часів диктатури Сталіна. Мовляв, Сталін багато саджав, зате за його часів не крали, а чиновники трудилися сумлінно й ефективно. Мовляв, наш народ пряника не розуміє – лише батіг.

Щодо пряника і батога – нагадаю, що найбільші врожаї були у період НЕПу, коли селяни вільно працювали на власній землі, хоч тоді в них забирали чималенький продподаток. А в колгоспах врожайність одразу впала. Так що це твердження дуже дискусійне. У реальній, таємній історії СРСР зі «сталінським порядком» усе було з точністю до навпаки. Корупція, розкрадання державного майна, фінансові махінації, зловживання владою і решта схожого неподобства квітнули за тих часів, мов рясні будяки на колгоспних полях. Про що б нам поговорити? А давайте про корупцію в органі, який мав з нею боротися – в НКВС. З протоколу допитів колишнього особливоуповноваженого НКВС УРСР (це висока посада, еквівалентна приблизно нинішньому заступнику міністра) Наума Львовича Рубінштейна від 10 липня 1937 року: «На гулянки і примхи витрачалися величезні державні кошти. Я уже свідчив про мільйонний ремонт будинку Балицького… та інші витрати.

Можу додати, що обладнання розважального судна «Дніпро» обійшлося приблизно у 800 000 карбованців. Кожна поїздка обходилася у 5-6 тис. карбованців.. Дача «Хоста», будинок відпочинку «Дідівщина», дачі в Одесі коштували кілька мільйонів, причому пропускали через них дуже вузьке коло осіб, майже обмежене нашою групою. .» [116]. Всеволод Балицький з 1934 по 1937 роки був головним чекістом радянської України. І якщо хтось припустить, що Рубінштейн його обмовив під тортурами – це не так. І пароплави, і дачі, і палаци з оранжереями та зоопарками існували насправді. І якщо хтось гадає, що Балицького «взяли» за крадіжки та «розпили» державних коштів – це не так. Його розстріляли «за зраду партії та Батьківщини та активну контрреволюційну діяльність». Рубінштейну ще й шпигунство «пришили», так що слідчим не було сенсу ще й про крадіжки та корупцію зізнання вибивати. Якби не арешт «за політику» – мільйонні корупційні оборудки цих типів так би й не відкрилися. А Рубінштейн далі малював епічну картину олійними фарбами. Як дружина Балицького скуповувала антикваріат і цінні картини по 5 тисяч карбованців. Як підлеглі холуї по всій Україні шукали на подарунок Балицькому ішака і як купили його у Полтаві за ті ж таки 5 тисяч карбованців.

Нагадаю – у 1936 році середня зарплатня в СРСР складала близько 207 карбованців. Утім, розплачувався за це все начальник Адміністративно-господарського управління НКВС УРСР майор держбезпеки Савелій Михайлович Цикліс. Зрозуміло, що не з власної кишені й не з кишені товариша Балицького. Хочете помилуватися на дрібних енкаведистів? Ось вам «Уманська справа», за якою проходили начальник тамтешньої в’язниці Самуїл Абрамович, начальник міжрайонної слідчо-оперативної групи капітан держбезпеки Соломон Борисов-Ліндерман, начальник слідчої частини молодший лейтенант держбезпеки Олександр Томін. Це головні особи, але там ціла зграя орудувала: Зудін, Маньковський, Данилов, Петров, Левін, Щербина... Повний набір: побиття, зґвалтування, тортури, мародерство. Стало про це відомо після доносу їхнього «бойового товариша». «Томін, часто присутній при розподілі речей, бачив, що Абрамович звантажував у машину 2-3 мішки речей і відвозив їх додому.

 Я особисто був свідком, як під час одного розподілу Абрамович запропонував Томіну ковдру розстріляного, яку він взяв і тут таки передав шоферові Зудіну. Крім того, вдруге у моїй присутності під час розподілу Абрамович вручив Томіну фетрові валянки розстріляного, які він взяв для себе. Крім того, я був свідком таких випадків, коли Абрамович рази чотири вибивав наганом у розстріляних золоті зуби і коронки, які складав у папірець і ховав до кишені» (там само). Крім того, Абрамович організував у в’язниці справжній капіталістичний «бізнес». Він посилав бригади в’язнів на польові роботи до колгоспів, а як платню отримував для себе вино та продукти харчування. Зауважимо, що всі фігуранти справи дістали не надто суворі покарання. Борисов-Лендерман отримав 8 років таборів, Томін і Абрамович – по 6, Петров 5, Щербина 3 роки, шофера НКВД Зудіна засудили до 3 років умовно. Варто додати, що у товариша Сталіна такі досвідчені «кадри» не пропадали даремно. Абрамовича у 1943 році з табору мобілізовано до армії, служив він шофером у якогось начальника і навіть був нагороджений. Томін потрапив на фронт в 1942 році і дослужився до заступника начальника управління контррозвідки СМЕРШ 1-го Білоруського фронту – полковницька посада. Борисова-Лендермана призавно на початку 1943 року і служив він «за спеціальністю», в особливих відділах, тобто, продовжував улюблену діяльність – розстрілював людей. А ось Новоград-Волинський. Тут серед білого дня впала новісінька казарма, яку щойно побудували для 14-ї кавалерійської дивізії. Розслідування показало, що підрядники будівництва за хабарі (сучасною мовою – «відкати») закуповували неякісні будівельні матеріали у сумнівних місцевих артілях. У всій країні мали місце масові зловживання чиновників. Саме за часів Сталіна з’явилося таке поняття, як «блат», тобто наявність знайомих та родичів в сфері торгівлі, послуг або управління, які в обхід правил та закону могли продати дефіцитний товар або за гроші «вирішити питання». Наприклад, співробітники міліції за гроші оформляли незаконну прописку, а під час війни за великі хабарі звільняли тих, хто міг заплатити, від призову. У 1946 році органи держбезпеки доповідали про те, що народ масово співає пісеньку на мотив переробленої здравиці: «Желаем, чтоб каждый был счастлив отныне, Всегда чтоб имел бы он блат в магазине. В милицию тоже не суйтесь без блата: Там вам не пропишут ни тёщу, ни брата…»