Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Її величність кішка 📚 - Українською

Читати книгу - "Її величність кішка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Її величність кішка" автора Бернард Вербер. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 83
Перейти на сторінку:
ж треба — так боятися, що про тебе забудуть!

— Йому допомагали ви, королево Бастет, чи не так?

По хвилі Тамерлан провадить далі:

— Інтуїція підказує мені, що ви таки поцупили в тих фанатиків накопичувач. Тим-то бородаті й повернулися — шукаючи в Орсе Цінну штуковину, перевернули там усе догори дном.

Він знову замовкає — дає мені час належно оцінити його проникливість.

— Куди ви хилите, королю Тамерлане?

— Папуга потвердив, що ті, хто були на кораблі, справді мали ту славнозвісну флешку з усім людським знанням.

Мабуть, Шампольйон, щоб чорти його вхопили, підслухав мою розмову з Піфагором! І зрозумів, що тільки так можна схилити пацюка до зустрічі! Так ось чому він не схотів пояснювати, як домігся свого!

— Пропоную таку угоду, королево Бастет. Я дарую вам життя. Навзамін ви — перше — віддаєте нам РЕВАЗ, друге — скоряєтеся щурам як нижчий вид, до якого ми поставимося толерантно. Тоді забираєтесь геть, і ми даємо вам спокій.

Тим часом у моїй голові мигцем зблискує думка.

Він знає, що РЕВАЗ у нас, та гадки не має, що вона…

Я уриваю думку — що, як він її почує?

— Про що ви думаєте? — підозріливо питає щур.

— Так, ні про що. Кажіть далі, королю Тамерлане, я вас слухаю.

Ледь помітно повівши вухом, пацюк сіпає писком, тоді недовірливо веде далі:

— Коли б ви, Бастет, погодились на такі умови — прошу дуже, сміливо створюйте нову спільноту, і між нами — мир.

«Королевою» він мене уже не величає: говорить як до підлеглої.

— Я повторю запитання: про що ви думали?

Він може читати мої думки. Тож я не маю думати про те, «про що не маю думати». Віднині мій мозок — неприступна фортеця. Ану-бо хутенько відверну його увагу… зведу мову на щось інше…

— Покора як плата за мир… Для котів із водонапірної вежі ви, Тамерлане, мали таку саму пропозицію?

— Це ті, в кого за ватажка бридкий голошерстий котяра? Так, і вони погодилися.

— Здається, нічого доброго з того не вийшло.

— Ми розійшлись у тому, що таке покора. Вони полізли торгуватись… Але куди їм?.. Вам, Бастет, це до снаги.

— Я маю все зважити, — намагаюся вигадати час.

Ні про що не думати. Ні про що не думати.

— Здається, ви думаєте про те, що треба ні про що не думати. Отже… про що ви не маєте думати?

В моїй голові настійливо б’ється його запитання. Це майже боляче.

Ні про що не думати. Ні про що не думати.

— Ні про що.

— Неправда. Я почуваю у вас якусь… таємницю. І ви хочете будь-що її приховати.

Ні про що не думати. Ні про що не думати.

Аж тут я відчуваю, як його свідомість, жалом упившись у мою, заходиться її досліджувати.

Я знаю, що більше не витримаю, тож мушу якось відвернути його увагу. Віднайти думку, що вибухне у моїй голові. Тоді я згадую про сфінксів хвіст і тут-таки пирскаю зо сміху.

— Чому ти думаєш про хвіст сфінкса? І чого це ти так дивно почуваєшся?

Авжеж, він не знає, що таке гумор. Сміх може мене врятувати.

Я зосереджуюся на тому хвості. Щоб дужче себе розсмішити — думаю про його гладенький член, що входить у мене легко, наче ніж у масло, й аж закашлююсь від сміху.

— ПРО ЩО ТИ НАМАГАЄШСЯ НЕ ДУМАТИ, БАСТЕТ?

Я хочу від’єднатись, та мої пальці не такі спритні: коли я намагаюся висмикнути USB-кабель зі свого Третього Ока, пацюк щосили його притискає, не даючи мені змоги урвати зв’язок.

— ПРО ЩО ТИ ДУМАЄШ?

Член сфінкса. Член сфінкса. Член сфінкса. Головне — не думати, що в мене на…

— РЕВАЗ! У тебе на шиї РЕВАЗ!

Халепа.

Тамерлан марно намагається зірвати з мене ошийник. Я щодуху заціджую йому лапою — він аж відлітає. Кабель миттю висмикується: нарешті я вільна.

Ніхто не лізе у мої думки.

Та мій супротивник і не думає відступати так швидко. Він уже суне до мене, вимахуючи довгим червоним хвостом, як батогом; виписавши у повітрі кілька вісімок, та хвостина ляскає мене по носі.

Ай.

Мій писок озивається пекучим болем, що миттю розтікається по всьому тілу. Другий удар мене просто засліплює — щур поціляє хвостом у самісінькі очі. Страшенно пече. Я намагаюся відбиватись лапами, але даю маху.

Мій супротивник збіса спритний — незмінно ухиляючись від гострих пазурів, він і далі завдає мені влучних ударів.

Щур ось-ось візьме гору, тож я відступаю. Щоб здаватися більшою — наїжачуюсь.

Дрібний пацюк стає на задні лапи, готовий до нової атаки. Я й собі чиню так само: хай не забуває, хто тут більший.

Я помічаю, як ледь змінився блиск його червоних оченят. Тепер між нами — й тіні співчуття. Тепер ми вороги.

Аж тут він прожогом — я й зреагувати не встигаю — оббігає мене ззаду і встромляє пазури у спину. Я чую біль, коли мені в загривок упинаються його різці.

На щастя, зуби в нього закороткі, щоб продертся крізь товщу мого хутра й глибоко протнути шкіру. Густа шерсть навколо шиї мене врятувала. Оце і є моя перевага над сфінксом — шерсть.

Але пацюк не відступає: обвивши моє горло довгим хвостом, як батогом, починає мене душити.

Я задихаюсь. Намагаюся його вдарити, але щур, вчепившись мені у спину, легко ухиляється від моїх хаотичних ударів.

Мені бракує повітря — я слабну.

Піфагор мав рацію — не варто було брати РЕВАЗ.

Ну гаразд — можливо, я пихата ідіотка. Це все через мою гординю. Тепер я помру і РЕВАЗ дістанеться Тамерлану.

Браво, Бастет, ото вже вдалі перемовини… Яка ж я дурепа! Сама у це вплуталася, і що тепер? Я грала — однак, нічого не вигравши, програла…

Я востаннє черкаю назад кігтями — тільки дряпаю собі спину.

Дарма я це затіяла.

Аж тут, коли мене вже покидала остання надія, — з’являється якийсь звук, чиясь тінь — і пацюк миттю відпускає моє горло. Шампольйон! Він підлетів і схопив Тамерлана кігтями!

Молодець, какаду!

Вхопивши пацюка, Шампольйон підіймається в небо. Біда відлітає.

Набравши висоти, папуга врешті відпускає свою здобич: щур падає у річку.

Шкода: впустив би на землю — про Тамерлана можна було б назавжди забути! Ото вже дурило! Хоча, зрештою, чого чекати від папуги? Щось він таки зробив — це вже непогано.

Я користуюсь моментом і стрибаю в воду; за мною кидаються кілька щурів — аби я не допливла до табору.

Роман стежить за нами в бінокль, і

1 ... 67 68 69 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Її величність кішка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Її величність кішка"