Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід" автора Роберт М. Вегнер. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 157
Перейти на сторінку:
Отак ні з того ні з сього я став ватажком дикої банди. Якби ми тоді зустрілися, то чаардан розніс би нас копитами. Але шляху назад для мене не було — принаймні я так тоді вважав. І почалося життя вигнанця. Спочатку… спочатку я намагався вдавати сам перед собою, що так мщуся за кривду, якої завдали моїй сім’ї. Ми нападали на каравани тієї гільдії, яка захопила наші землі, ми нищили все, що мало її знаки, захоплювали їхні стада й табуни. Але потім їхні вози стали їздити групами по двадцять-тридцять. А до того ж їх супроводжувало до півсотні кінних, тож ми не мали шансів. Тоді я найняв нових людей, але вони не бажали битися в ім’я нашої помсти. Хотіли трофеїв, коней, вина та жінок. Тож щоби втримати їх біля себе, ми то захоплювали якийсь табун, який належав уже невідомо кому, то нападали на самітній фургон, то гарцювали в хуторі, що стояв скраю шляху. Так, крок за кроком, я перетворився на кінного отамана, дикого ватажка. Тримав людей на короткій шворці: по-військовому, жодних ґвалтувань, жодних вбивств для задоволення, дисципліна й послух. Натомість я виводив їх із халеп, які змели би будь-яку іншу банду з лиця землі. Це нагадувало мені старі часи, коли ми нападали на се-кохландійців, проте я вже нападав на своїх. Три роки ми тікали від облав, ударяли там, де на нас не очікували, кепкували з армії, з купецьких гільдій, з закону. Помсту було забуто, зважали тільки на славу, пиху й розваги. Це було схоже на гру, у якій я знайшов себе чи, правильніше було б сказати, «загубився». Причому так сильно, що навіть смерть братів, убитих в якійсь сутичці, мало мене торкнулася, — Кошкодур глянув на полум’я каганця, який він тримав у руці. — Тоді я звався Аерус Бланковий.

Бурмотіння, що наростало вже кілька хвилин, вибухнуло гомоном. Бланковик? Той Бланковик? Чорний Бланковик?

— Нарешті я натрапив на кращого за себе. На найкращого з усіх, — колишній бандит глянув на командира чаардану. — Якби я раніше почув, що Генно Ласкольник повертається на Схід, то розпустив би банду й намагався би втекти кудись в інші землі, хай навіть по інший бік Імперії. Але я не почув… І ми потрапили в облаву, якій допомагав кха-дар. Кожен мій підступ, кожен фокус виявлявся вартий гімна. Ми драпали три дні й три ночі, а погоня не відступала. Ціла півпанцирна хоругва. Нас відрізали від річки, тож ми не могли навіть сховатися на іншому боці кордону, хоча й це, напевне, нічого нам би не дало. Нарешті, четвертого дня вранці вони нас наздогнали. Це сталося саме за мить по тому, як я віддав наказ, аби кожен рятувався власними силами. Це був короткий бій, з тридцяти моїх людей вижило восьмеро. Деякі служать зі мною й надалі.

Зазвучав гомін, а всі, хто стояли поруч, обмінялися поглядами. Кайлін трохи усміхнулася.

— Я вже був готовий прикликати лева та встати до останнього бою, аж раптом з’явився він, — Кошкодур кивнув на Ласкольника. — І я відразу зрозумів, чому нам нічого не вдалося. І відразу повернулися старі спомини. Я майже йому відсалютував. Він же впізнав мене і навіть не здивувався, а тоді запитав про дещо, я спитав дещо й собі, і відповідь мені сподобалася, а тому я й далі їжджу Степами.

Він усміхнувся, чекаючи. Але згідно зі звичаєм ніхто не міг заговорити, поки не почується відповідна формула.

— Хочете знати, що це були за питання? Ласкольник спитав, чи стану я їздити для нього. Я запитав про долю моїх людей. Як він сказав мені пізніше, це була відповідь, яку він хотів почути. Якби я не поцікавився тоді долею моїх приятелів, він би наказав забити мене як скаженого собаку. І може, йому це навіть вдалося б.

Сарден роззирнувся, а очі його потемнішали, наче вечірнє небо.

— Я — Двоформний. Таким я народився, але кому яке діло до цього? Кха-дар знає про це, знав уже під час війни. Імперія не толерує таких здібностей. Ніколи не толерувала. Але я не знаю, чому так сталося, бо двоформність — не загрозливіша, ніж прикликання духів і демонів, яке також заборонене Кодексом, але не переслідуване з такою затятістю. Мати розповідала мені, що коли я народився, то в неї було видіння: великий лев, левиця, яка увійшла до кімнати й народила левеня. Тієї миті, коли я й прийшов на світ. І від часу, коли мені виповнилося дванадцять, я відчуваю того лева — потужного вин-неро, який рухається поряд зі мною. Інколи він мені сниться. У мене бувають сни про світ, де немає людей, а є лише леви, сарни, олені та буйволи. І я знаю, що інколи і він, цей лев, бачить сни про мене, про поїздки на коні та про рубання шаблею. Я… насправді я не змінюю форми, а лише міняюся із ним місцями. Він переходить до нашого світу, а я — до його. Тоді… тоді я людина в тілі лева або лев із людською душею, а десь там, по той бік Всесвіту, є лев у тілі людини або людина із душею лева. Це небезпечно і тут, і там. Особливо там. Лев у тілі людини серед інших левів. Я колись бачив сон про втечу, про пошуки прихистку серед побратимів, про жахливий страх. Це нечесна заміна, тож я користуюся цим рідко. Але інколи потреба виникає.

Він глибоко вдихнув, наче щойно скинув зі спини важезний тягар.

— Оце моя заслуга.

* * *

Як вона й очікувала, ущелина, якою вони їхали, почала розширюватися. Стіни віддалилися, трохи нахилилися, де-не-де обросли не лише мохом, але й купками травиці й невеличкими кущиками.

— Згідно з тим, що говорив Ласкольник, дорога розширюється дедалі більше та веде в долину, наприкінці якої стоїть замок.

— Я про це знаю, Кайлін, — Кошкодур вже відійшов від першого враження. — Виправ мене, якщо я помиляюся, але долина — це ж наче діра поміж скелями?

— Приблизно. Так само, як кінь — це такий кіт із копитами.

— От мудрагеля.

* * *

— Оце моя заслуга.

Ці перші слова — майже магічне зізнання — вихопилися з її уст ледве не через силу. Розкриття йшло по колу, тож навіть за бажання не могла його уникнути. Вочевидь, існувало рішення: вона могла загасити своє полум’я, розвернутися й вийти в ніч. Ніхто бне намагався її затримати, ніхто б не сказав ані слова. Вона просто припинила би бути частиною

1 ... 67 68 69 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"