Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська» 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»" автора Дар'я Бура. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 112
Перейти на сторінку:
він знищив...

ІГОР БРАНОВИЦЬКИЙ («НАТРІЙ») (25.04.1976 — 21.01.2015). 81 ОАЕМБр

Ігор Брановицький із позивним «Натрій» боронив плацдарм ДАПу в останні дні вже майже повністю зруйнованого летовища й терміналу. А коли бойовики полонили «кіборгів» 21 січня й шукали кулеметника, то Ігор ступив крок вперед, буцімто, це — він. Мабуть, він знав про долі кулеметника «Поета», про «Італійця», і, мабуть, непокоївся, що вороги самі собі оберуть жертву, назвавши кулеметником першого, на кого ткне пальцем хтось із їхніх. Він прийняв весь удар на себе і назвався кулеметником, за що був підданий нелюдським тортурам.

Один із вцілілих «кіборгів», іще зовсім юний Славко Гав’янець, розповідав, що бойовики для катувань бралися за палиці, за арматуру, за розпечену праску; били табуретами й прикладами. Били полонених усі: бойовики, чоловіки, жінки, росіяни, місцеві сепаратисти, «кадирівці», якісь іноземці, що дивно говорили російською, священники — хто лиш хотів. Славка й самогосильно побили, але так, як били «Натрія», пригадує він — не били нікого: його, ймовірно, просто хотіли закатувати до смерті. Ігоря били до непритомності, називаючи «отой ідейний», «той, що за Україну». А коли Ігор майже непритомний лежав на землі, то зайшов Моторола й демонстративно, нібито рятуючи від тортур і виявляючи милосердя, випустив йому дві кулі в голову. Ігор помер на місці, а його тіло віддали лише за два місяці. Мама й сестра поховали «Натрія» аж 3 квітня, у Києві, на Берковецькому кладовищі. Президент Петро Порошенко невдовзі вручив матері посмертну синову нагороду — орден «Золота Зірка» та звання Героя України. Сьогодні ж основна мета цих двох жінок: докласти всіх зусиль, аби довести, що убивство їхнього Ігоря — це воєнний злочин, це вбивство військового, полоненого при виконанні службових обов’язків.

Ігор Брановицький

Як тільки поранених, але живих хлопців з аеропорту почали доправляти до столичних і дніпровських шпиталів, Ніна Костянтинівна одразу кинулася доних розпитувати, що там трапилося, що з її Ігорем, що з «Натрієм»? Але все, що вони їй розповідали  — як Ігор востаннє відстрілювався.

— А тоді відбувся обмін поранених полонених, — пригадує Ігорева мати. — З ними я теж бачилася, але вони долі Ігоря не знали, бо від них відокремили тих, хто міг пересуватися, і забрали на допит.

Правду про вбивство свого сина Ніна Костянтинівна дізналася вже від тих хлопців, які були на кількаетапних допитах і тортурах разом з Ігорем, яких били тими ж прутами, що її сина, на чиїх очах убив-ця «Моторола» витягував свого ТТ і убивав покаліченого й беззбройного полоненого «Натрія». Убивав за стійкість, за ідею і за любов до своєї країни.

— Я пишаюся своїм сином, завжди знала, що він стійкий, гордий і сильний. Але і сильних треба підтримувати. Розумієте, своїм героїзмом і стійкістю хлопцям довелося закривати невміння нашого командування воювати. Якщо не можна було тримати той аеропорт... з нього зробили символ, а хлопців там положили. Їхню самовіддачу можна було використати краще — із більшим результатом, а відтак зберегти їм життя. А тепер так, ми маємо символ, а не маємо дітей. Я не думаю, що інші хлопці, які загинули в аеропорту, були менш мужні, аніж мій син. І це були добровольці, люди, які добре подумали над своїм рішенням їхати туди й бажали вибороти своїй країні волю, які воювали за правову країну, в якій усі будуть рівні перед законом. Вони зробили свій внесок у цю країну й дали нам шанс розвиватися. А наша справа — не зрадити.

Іра і мама певні, що всі ті хлопці, які йшли за ідею, були розумними й ерудованими, вміли аналізувати; вони рятували одне одного, а не тільки виконували накази; вони боролися з ворогом автоматами й ентузіазмом, мудрістю й кмітливістю. Інакше стільки не протримали би той аеропорт.

АНДРІЙ ГАВРИЛЮК («БУР») (03.02.1980 — 21.01.2015). 81 ОАЕМБр

На Берковецькому кладовищі, у сусідніх рядах, майже одна біля одної — могили звитяжних «кіборгів» Андрія Гаврилюка та Ігоря Брановицького. Вони обоє убиті російським найманцями. Власне — убиті, бо загинули вони не від того, що обвалився термінал і похоронив їх під собою, вони померли від куль у голову — від озвірілих бандитів.

Після другого підриву ДАПу терористами, «Бура» привалила металева конструкція, і вивільнитися чоловік уже не міг. Тіло було посічене дрібними осколками, зламані рука та нога. З-під завалів його дістали побратими. Так Андрій пролежав до ранку, а поруч з останніх сил і набоїв відстрілювалися вояки, поранені помирали під завалами: до світанку дожили не всі.

«Бур» був живий, коли вранці 21 січня потрапив у полон. Українські вояки, коли терористи назнімали вдосталь відео, заходили до Камазу самі. Андрій же не міг рухатися без допомоги. Тоді ватажок бандитив «Ґіві» вистрілив йому в голову. Варварству й жорстокості найманця не було меж — «Ґіві» знімав загиблих українських військових на відео й демонстративно коментував смерть Андрія: «Какой живучий попался, за третим разом еле добили».

Андрій Гаврилюк

• Зведення новин

У Міністерстві оборони України підтвердили інформацію про те, що у вівторок група українських військових потрапила у полон.

• Протягом останньої доби тривали запеклі бої в районі блокпоста № 31, констатує організатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук.

Супротивник підтягнув значну кількість артилерії — відзначається, як мінімум, дві артилерійські групи (усього — до 25 одиниць ствольної артилерії, в основному 122-мм гаубиць Д-30, а також до 10 установок РСЗО)

• У районі 29-го та 31-го блокпостів українські військові зупинили наступ бойовиків, а в Донецькому аеропорту триває бойова операція.

Про це повідомляє прес-центр АТО.

На Луганському, Дебальцівському та Донецькому напрямках бойовики з РСЗВ БМ-21 чотири рази обстріляли Кримське, двічі  — Нижньотепле, Тоненьке, Піски, а також по одному разу  — Нижнє та Трьохізбенку.

• Бойовики використовують танки і важку артилерію. І на 29-му і на 31-му йдуть бої.

Про це повідомив речник АТО Леонід Матюхін.

• Бойовики завдали масовані удари по передових позиціях українських військ під Маріуполем, у районі Талаковки, Павлополя й Сартани, і перегруповуються з важкою технікою.

Про це повідомляє організатор групи «Інформаційний спротив» і народний депутат Дмитро Тимчук.

• Упродовж минулої доби в зоні проведення антитерористичної операції загинув 1 військовий, 40 осіб отримали поранення

Про це повідомив речник АТО, полковник Андрій Лисенко.

Він зазначив, що Росія збільшує військову присутність на сході України. Росія провела нарощування сил на території Донецької та Луганської областей.

• Президент Петро Порошенко заявив

1 ... 67 68 69 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"