Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська» 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»" автора Дар'я Бура. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 112
Перейти на сторінку:
про перетин двох тисяч російських військових українського кордону.

Про це він сказав в ефірі Bloomberg Europe TV.

22 січня 2015 року

• Ірина Вовк «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»

ОЛЕКСАНДР ГАРБУЗ (10.08.1987 — 22.01.2015). 25 ОПДБр

Допоки в терміналі ДАПу полонили «кіборгів», а на «Пожежці» й на Радіолокаційній вежі точилися останні битви за аеропорт, у тоді ще небезпечній і тривожній Авдіївці тривав затяжний бій. «Працювала» 25 бригада десантників, серед них — кулеметник Олександр Гарбуз.

Він мав їхати до аеропорту — на підмогу зі своїми хлопцями, але штурм під Авдіївкою їх спинив. З розповідей побратимів, під час відступу Олександр відходив з поля бою останнім, гукаючи хлопцям: «Відступайте, я прикрию», але влучила ворожа куля і обірвала його життя.

Олександр Гарбуз

У тому бою 22 січня загинули ще 10 хлопців із 25-ки. Живі продовжили тримати оборону, аби забрати тіла побратимів, серед яких — і Сашкове.

Батько згадує, що в Олександра ще з дитинства і юності було загострене відчуття справедливості, стосовно усього — і в мирний час, і на війні. Власне ж, спершу Олександр служив у Білій Церкві — це зенітно-ракетний полк. Після тримісячного навчання й тре-нувань Олександр почав розвозити по всьому фронту боєприпаси.

— Розповідав, як підривали його машину, про поранення говорив. А знаєте, чому пішов звідти? Його мама працює в Італії, і довгий час зароблені нею гроші йшли на ремонт автомобіля, на якому він возив ті боєприпаси. І коли він показав усі ті чеки, мабуть, зампотєху, не знаю, кому саме, то з нього ще посміялися: мовляв, де ти набрав тих чеків. Його це дуже обурило — що ремонти технікий більшість потрібних речей — це гроші та сили волонтерів або й самих вояків, хто де дістав, той і має. Хіба то по-армійськи, та хіба то по-правді? От його це й гнівало. А ще... якось було, що літак з Америки привіз військову форму, яку бійцям мали видати безкоштовно. Та не сильно її видавати спішили, повільно дуже, а наступними днями така ж форма поодиноко з’являлася у воєнторгах. Ну як то так? Його взагалі злило, що бронежилети десь по складах знаходили, поки волонтери ці речі купували, часто за кордоном, і привозили за немалі гроші, зібрані зі світу по нитці. Це все сина жахливо злило. Він не знаходив собі місця від такого тилового безладу. От він і психанув одного разу й написав заяву на переведення. Ну, і тоді була 25-та бригада.

А потім був його перший серйозний бій — на Водохреща, 19 січня. Батько згадує розмови з сином, що на боці ворога були регулярні російські війська, у військових формах РФ і з шевронами російських підрозділів. А за три дні Сашко загинув...

— Того страшного дня я повернувся додому, і під хатою вже були хлопці з військкомату й голова сільської ради. Вони сказали, що мій син зник безвісти. Ви розумієте, що таке статус «зник безвісти», так? Це означало, що Сашка треба шукати. Але вже за тиждень, 27 січня, мені принесли «похоронку» про його смерть. Поїхав я за ним у Дніпро й забрав із моргу лікарні імені Мечникова.

Зовсім трохи не дожив Олександр до своєї демобілізації: у березні він мав би повернутися додому, до дружини, до маленької Софійки, у березні він мав навідатися до своїх старших синів у Чернівці, а потім приїхати, аби обійняти вдома батька, щоб той знову поплескав його по спині.

• Зведення новин

Донецький аеропорт вщент зруйнований.

Про це повідомляє головний редактор Цензор.НЕТ Юрій Бутусов.

«Новий та старий термінал, вежа управління, все, що могло послужити як опорний пункт оборони повністю знищене. Аеропорт прострілюється прямою наводкою, але з будівлі нового терміналу останні захисники, що вижили, пішли лише сьогодні», — написав він у Фейсбук.

Інформацію про відступ українських військових з аеропорту також повідомив у Фейсбук Георгій Тука.

«Частини хлопців вдалося покинути аеропорт, частина потрапила в полон. Є надія, що під завалами ще є живі бійці», — написав він.

• Українські воїни, які захищали Донецький аеропорт, змушені були відступити з нього, підтверджує батальйон спецпризначенння «Азов».

«Як стало відомо, українські воїни, що захищали ДАП, змушені були здати те, що ще рік тому було прекрасним, сучасним летовищем», — йдеться на сторінці батальйону у Фейсбук.

«Я не можу офіційно ні підтвердити, ні спростувати інформацію про відхід військових з аеропорту, тому що станом на 6 годинку ранку там точаться бої», — сказав офіцер прес-центру АТО Леонід Матюхін.

• Українські військові ще утримують контроль над частиною будівель та частиною території Донецького аеропорту.

Про це повідомляє вранці 22 січня прес-служба Міністерства оборони. «Запеклі бої навколо аеропорту міста Донецьк продовжуються. Частина будівель та частина території аеропорту залишається під контролем українських військовослужбовців», — сказано в повідомленні.

«Вчора 20 військовослужбовців Збройних сил України вийшли з боями з території терміналів, оскільки їх позиції були зруйновані та прострілювалися прямою наводкою», — пояснює відомство.

«16 військовослужбовців Збройних сил України в ході бою отримали поранення та потрапили у полон терористів», — інформує Міноборони.

За добу у боях за летовище загинули шестеро українських військовослужбовців, констатує відомство.

• За минулу добу в зоні проведення АТО загинули 10 військових, 19 поранено.

Про це повідомив прес-секретар АТО Андрій Лисенко.

• Одна дитина загинула, ще одна поранена в результаті обстрілу бойовиків у донецькій Мар’їнці.

Про це у своєму Фейсбук повідомляє керівник донецької обласної міліції В’ячеслав Аброськін.

Він також повідомив, що бойовики обстрілюють Дебальцеве й Авдіївку.

За його повідомленням у Фейсбук, 22 січня «з 6 годин ранку бойовики продовжили знищення наших мирних громадян — жителів Дебальцевого й Авдіївки».

23 січня 2015 року

• Зведення новин

За останню добу бойовики 115 разів обстрілювали українських військових, також вони обстрілювали населені пункти, повідомляє прес-центр АТО.

• За добу загинуло троє українських військовослужбовців, 50 було поранено.

Про це повідомив речник АТО Андрій Лисенко.

• Бойовики знову обстріляли місто Дзержинськ, яке розташоване неподалік від Горлівки.

Про це повідомляє донецька обласна міліція.

Найбільш складна обстановка склалася на Луганському напрямку. Противник вів інтенсивний обстріл позицій сил АТО в районі н. п. Станиця Луганська, застосовуючи артилерію, РСЗО, міномети та гранатомети.

• В ході бойових дій у населених пунктах Опитне та Водяне Донецької області українськими військовими розгромлено батальйон бойовиків. Про це інформує прес-служба Міноборони.

Зазначається, що

1 ... 68 69 70 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"