Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

Проте, я знав, що в Мії все зовсім по-іншому. Впевнений, що вона любить справу, якою вона займається, але вона також може стати талановитою письменницею. Її власні побоювання стали в неї на шляху. Шкода, що вона не хоче опублікувати свою книгу на якомусь онлайн-ресурсі. Якби вона хоча б спробувала… Мені було складно з цим змиритися. Можливо, вона робить велику помилку, про яку потім буде ще довго шкодувати.

Я довго вагався, але потім таки піднявся з ліжка й попрямував в кімнату своєї дівчини. Її ноутбук стояв на письмовому столі. Я взяв його та повернувся до себе. На щастя, я знав пароль і швидко зміг розблокувати гаджет. Тоді я зайшов в той документ і помітив, що книга вже дописана. Мені закортіло її прочитати, але я стримався й перекинув собі лише перший розділ. Далі я відредагував його, створив в одному з редакторів обкладинку й вирішив викласти цю частину на одному з онлайн-ресурсів для авторів-початківців. На щастя, тут можна публікувати книги анонімно, або під псевдонімом. Я вирішив не вказувати справжнє ім’я своєї дівчини. Знаю, що я вчинив неправильно, але я не міг вчинити інакше. Якщо її книга сподобається читачам, то я обов’язково розповім їй про цю невеличку гру, а якщо ні, то я не буду її цим засмучувати й все.

Після цього я відправився на кухню. Багато думок переслідувало мене зараз, тому я вирішив відволікти себе чимось. Включив собі музику для фону й взявся за приготування овочевого супу з морепродуктами…

Вхідні двері відчинилися. Я витер руки в рушник і сперся на кухонний стіл. Мія зайшла на кухню. Вона кинула свою сумочку на диван і попрямувала до мене. Дівчина міцно обійняла мене й поцілувала. Я не міг відірватися від її солодких вуст. Мія стала для мене залежністю, якої я не міг і не хотів позбутися. Мені хотілося бути з нею завжди, цілувати її, насолоджуватися чудовою усмішкою, віддатися їй сповна. Я був готовий потонути в морі почуттів, які переповнювали мене зараз. Проте, мені потрібно прийти до тями, інакше я не зможу зупинитися…

Я відсторонився й спробував нормалізувати своє дихання. Було складно, але я вже навчився контролювати себе.

Потрібно відволіктися…

Я обернувся, щоб поглянути чи вже готова наша вечеря, але Мія різко закрила каструлю кришкою і виключила плиту. Я здивовано глянув на неї, не розуміючи що тут відбувається.

— Потрібно закінчити з приготуванням вечері. Ти ж не хочеш їсти сиру моркву чи картоплю?

— Алексе, хіба тобі зараз справді потрібен той клятий суп? — промовила Мія, пристально дивлячись мені в очі.

Мені потрібна ти, але я не хочу тиснути на тебе та примушувати до чогось. Я не хочу робити тобі боляче, навіть не навмисне.

Я не зміг цього сказати вголос, проте, одна людина сказала мені, що мій погляд набагато красномовніший, ніж я сам. Надіюсь, що Мія зрозуміла хід моїх думок.

— Я просила у тебе про час і ти дав мені його. Я просила у тебе не робити мені боляче і ти дотримав власної обіцянки. Зараз же я стою перед тобою, Алексе, й прошу тебе не стримувати власних бажань. Знаєш, раніше я так боялася, але з тобою я забула, що таке страх. Ти вселив у мене віру й надію на краще. — Вона взяла мою руку й притулила до свого серця. — Ти ж знаєш, що воно б’ється завдяки тобі й заради тебе. Проте, я хочу, щоб наші серця билися одночасно. — Мія притягнула мене до себе за шию й знову поцілувала. По моїй спині пробіг цілий табун сиріт. Я підняв її на руки й попрямував у спальню. Здавалося, що настільки швидко я ще ніколи не долав шлях із кухні до своєї кімнати.

— Ти впевнена, що хочеш цього? — запитав я.

Чорт забирай, я страшенно хотів близькості з Мією, але я не міг думати лише про власні бажання. Вона була важливіша за будь-що. Нарешті я зрозумів, що означає справжня любов … Ставити бажання коханої людини вище, ніж власні. І ні, це не якесь там пожертвування чимось, а те — без чого не можливі здорові стосунки.

— Так, — твердо промовила Мія, розстібаючи ґудзики на моїй сорочці. Сироти знову пройшлися по моїй шкірі від її відповіді. Найбажаніше «так», яке я коли-небудь чув.

— Я кохаю тебе й обіцяю, що ти ніколи не пошкодуєш про сьогоднішню ніч. — Вона схвально кивнула й накрила мої вуста ще одним палким поцілунком…