Читати книгу - "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"

- І все? - Здивувалася я. - А ким має бути та людина, яка підведе до вівтаря?

- Ким завгодно, хто належить нашій релігії. Головне, щоб він не був кровним родичем. Зазвичай це хтось із близьких друзів сім'ї дитини, яку осінять. А після процедури ця людина – яка осіняла, стає другим батьком чи матір'ю. В нас вона вважається майже кровним родичем, призначеним богами.

- Дивно, - задумливо промовила я.

- Дивно, що не треба платити жерцям? - глузливо спитав Асгейр. - Чи що не треба проливати кров і припікати рану?

Відповісти не було чого. У мене під лівою ключицею, як і в будь-якого іншого мешканця Ольдовії, назавжди залишився невеликий шрам, після того, як в одинадцять років нас приводили в храм і представляли Ділу повторно.

Вважалося, що до одинадцяти років Діл не приймає дітей, тому що вони ще не повністю належать цьому світу і в будь-який момент можуть померти від хвороби, голоду або необережності.

У Мілаїрі ж осіняли дітей через місяць після народження.

І це було дивно. Не добре і не погано. Просто дивно для мене. Я ще не могла повірити, що скоро мені доведеться в цьому жити... і якщо в мене раптом будуть діти буду змушена осіняти їх за правилами Двоєдиного.
***
Любі читачі! Якщо хочете підтримати мене - підпишіться на сторінку автора. Це допоможе мені частіше викладати глави книги. Дякую за ваш інтерес до цієї історії!