Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

   Мінді знаходить мене за годину, стукаючи в мій кабінет. 
— Ховаєшся від натовпу? — тихо запитує вона. 
Я опускаю погляд на туфлі, дивлюсь на її манікюр. Так, це бляха, була вона. А Дієго було неможливо не впізнати. Тату в формі блискавок на потилиці не носить жоден чоловік в цьому офісі. 
— Де ти була? Я тебе шукала, — намагаюся звучати природньо. 
— Я мала побути наодинці, — вона кусає внутрішню частину щоки. 
— Ти ж знаєш, Дієго придурок, — очікуючи відповіді, кидаю я. 
— Так, ще й який, — заплющуючи очі каже подруга. — Я прийшла сказати, що буду їхати додому. Не можу більше знаходитися тут. Сама розумієш. 
— Так, звісно, — я підходжу до неї, обіймаючи. Чортів запах Дієго досі на ній. — Я прослідкую, аби все продовжувалося без пригод.
— Дякую, ти найкраща, Бет, — вона притискається до мене. — Побачимось завтра? 
— Так, ми ж запланували ночівлю вже давно. Я купила маски та новий скраб для тіла. 
— М-м-м… - протягнула дівчина. — Ти знаєш чим мене взяти. 
— Все, їдь додому, відпочивай. Сьогодні в тебе був дуже насичений день. 
— Так, — вона відсторонилася. — Я просто падаю з ніг.
   Ага, і я підозрюю, що стало причиною цього. 
   Залишаюся сама, підходжу до вікна, дивлячись на вогні міста. 
   І що ж це, бляха, було?