Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Я засміялась з її дотепності.

— Це вже краще. — підморгнула вона.

Ліфт зупинився, після двері розсунулись. Як тільки за нами зачинились вхідні двері, я зупинилась слідкуючи за тим як віддалялася її фігура. Вона виглядала щасливою, і — це єдине, що мало сенс…

Ближче до вечора Ліна знову з’явилась у мене на порозі з нічим іншим, як з глазурованими пончиками. Ще одна солодка гидота без якої ми не можемо прожити. Насправді можемо, але не хочемо.

— Ти виглядаєш так ніби зараз заплачеш, — пробурмотіла біля мого вуха Ліна.

—Що? — розгублено запитала, і шморгнула носом.

 — Ти перша, з тих кого я знаю, хто плаче під романтичну комедію, — вона глянула на мене стурбованим поглядом. — Може розкажеш мені причину? — попросила дівчина.

— Я не плачу, — заперечила я.

Вона глянула на мене поглядом «Я ж не сліпа». Я перевела погляд на екран, зосереджуючись на фільмі з Енн Гетевей в головній ролі. Я стиснула губи, але все ж сказала те,  що відчувала.

— Я просто трохи засмучена, — я швидко глянула на неї, зауваживши підняту брову.

— І що тебе засмутило? Якщо Давид тебе чимось образив… я надеру йому дупу. — пообіцяла вона.

— Він не ображав, та й річ не в цьому.

— Тоді в чому? — Ліна схилила голову набік, уважно не зводячи з мене погляду.

Я понурила голову вниз, та глянула на чашку,  яку тримала в руках. Чай вже давно охолов, але я все ще тримала його в руках.

— Я відчуваю себе зайвою, — тихо сказала я. — Скільки старалася я не могла зрозуміти, чому до мене таке ставлення. Спочатку Давид відправляє мене додому, тепер Влад дає мені відпустку про, яку я не просила. Не можу зрозуміти це турбота чи я їм просто мішаю.

На декілька секунд я відчула полегшення, що поділилась з кимось цим. Ліна простягнула до мене руку та вихопила в мене чашку. Я хотіла запротестувати, а потім просто відпустити.

— Це більше схоже на турботу про,  яку не просили. — пробурмотіла вона. Я помітила, як її брови піднялися вгору. — А може Влад закоханий в тебе?

Я пирхнула від сміху. Ще більшої дурниці не чула.

— Він не закоханий, повір мені. — сказала я, все ще сміючись.

— Уяви любовний трикутник. Давид викликає Влада на двобій, або, — вона швидко підсунулась на колінах, рукою сперлась на спинку дивана. — Як у середньовіччі, змагаються поки хтось не прикінчить іншого…

— В тебе часом немає гарячки?

Її брови насупились.

— Я в цілковитому порядку, — запевнила вона. — І як бачиш мені вдалось тебе розвеселити.

— Тобі ще й, як вдалось, більшої нісенітниці я в житті не чула.

Ми разом вибухнули сміхом.

Обнявши себе руками, я йшла доріжкою до воріт, щоб провести Ліну. Біля нас вже стояв запаркований автомобіль Ліниного хлопця. Дівчина швидко заскочила на переднє сидіння, а далі почувся звук двигуна. Я помахала їй рукою, а тоді зайшла у двір, коли машина рушила.

Як тільки я зайшла в дім, почувся звук вхідного дзвінка. Я насупилась, та повернувшись на пятах підійшла до відеодомофона, щоб глянути хто там. Очевидно, я нікого не чекала, а в Давида були ключі, якими він завжди користувався. Моє серце пришвидшилось від легкого хвилювання та передчуття.

Впізнавши людину, яка стояла біля воріт, я швидко його пропустила. Не могла зрозуміти для чого так пізно прийшов Домінік, але сподівалась, що нічого не трапилось.

Я зупинилася на сходах, споглядаючи за тим, як рухався чоловік. Він нього відчувалась не така енергія, як у Давида, — ця була більш відкрита та галаслива.

— Давид у себе? — запитав Домінік, коли зупинився навпроти мене.

— Його ще немає, але ти можеш зачекати в домі, — запропонувала я.

— Не хотів би завдавати тобі незручностей.

— Ти їх не завдаш, — впевнено сказала я, — До того ж не гарно залишати гостей на порозі.

Він криво посміхнувся. Глянувши кудись вбік, він ніби вагався. Але потім довгі ноги почали підійматись по сходинках.

— Давид ж нічого не скаже на те що ми будемо знаходитись наодинці? Мені б не дуже хотілося ходити з розбитим обличчям.  — сказав він злегка нахмурившись.

— В нього не має діла до мене, — сказала я засмучено. — Принаймні зараз.

— Так, я чув про вашу ситуацію. — сказав Домінік глянувши на мене. — Не можу повірити, що він так необачно поводився. Зовсім не схоже на нього.

— Сама не розумію, як так вийшло.

Я схилила голову вниз, дивлячись на свої кімнатні тапочки з ніжним рожевим відтінком.

Раптом на моє плече приземлилась велика чоловіча долоня. Я глянула вбік, а потім перевела погляд на Домініка.

— У вас все налагодиться. — запевнив чоловік. — Спершу, я був шокований, побачивши вас разом, але потім помітив дещо, що називають коханням. Він кохає тебе, і мене навіть веселить те , яким він став.