Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Смерть у кредит 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть у кредит"

187
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смерть у кредит" автора Луї Фердінанд Селін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 180
Перейти на сторінку:
біс, особливо коли треба було захищатися від нападів уяви… Я просто пожирав Нору в усій її красі, з усіма її вигинами… При цьому я роздирав подушку. Я розірвав би і її на шматки, був готовий вкусити її за нутрощі, випити зсередини весь сік… висмоктати все, нічого не залишити, всю кров до краплі… Та краще було плюндрувати свою постіль, повністю скидати білизну… ніж дозволяти самій Норі чи комусь іншому вигулювати мене! Я таки добре зрозумів, звідки віє вітер: задниця для закоханих — це як танець фарандола! Це караван божевільних! Провалля, діра, ось! Я душив його, отой кран… Скручував з нього щось на кшалт равликової спіралі, але з нього нічого не йшло… А! Ні! Жалюгідна істота, з якої скрапує, гірша за сміття!.. До дідька мерзенні зізнання!.. Так! Так! Я кохаю тебе! Обожнюю тебе! Так! Так! Я не хочу здохнути, як йолоп!.. Не треба соромитись, це свято! Змиємо все! Це нуга! Це невинність!.. Ще малим я зрозумів, що то за маленька прикраса! Інтуїтивно! Я пливу! В гондолі! От падло — це мода!.. Гребу вперед, весла в мене у ширіньці! Дінь-дінь-дон! Не хочу подохнути з повією! З віршами у писку! Так!

Окрім моїх молитов, я випробував ще й інше… Лукавий дух злягання дерся по всіх стежках, ховався за кожним кущем… Ми влаштовували довжелезні прогулянки з ідіотом і кралечкою, я обійшов усі села Рочестера…

Ми знали всі долини, всі дороги й мости. Я часто дивився на небо, аби відволіктися. Під час припливів воно міняло колір… У годину затишшя на землі на небокраї з'являлися зовсім рожеві хмарки… а потім поля ставали блакитними…

Місто було розташоване так, що дахи будинків ніби перекочувалися берегом річки, здавалося, ніби це лавина, якісь тварини… величезне чорне стадо, що збилося докупи в тумані й спускається з села… Все це парувало в жовтому й бузковому серпанку…

Даремно обирала вона манівці й робила довгі зупинки, це не надихало мене на зізнання… навіть коли прогулянки тривали годинами, навіть коли ми поверталися додому маленькими вуличками… Якось пізньої пори, коли вечір переходив у ніч, на мосту через Струд… ми просто дивилися на річку… на чорториї попід арками мосту… вдалині було чути відлуння дзвонів… ген-ген… із сіл… Тоді вона взяла мене за руку й поцілувала її… Я був дуже схвильований і не забирав руки… Я навіть не поворухнувся… Ніхто не міг бачити… Я нічого не сказав, стояв, не рухаючись… Вона ні про що не здогадалася… Головне, що я вистояв… Що дорожче це мені давалося, то сильнішим я ставав… Вона не одержить мене, вампірка! Навіть якби вона була в тисячу разів кльовіша! Почнімо з того, що вона спала з іншим, з тим куцим макакою! Що людина молодша, то огиднішими виглядають для неї старигани, які трахаються… Якби я заговорив з нею, то спробував би дізнатися, чому він? Чому саме він, такий потворний? Тут була якась невідповідність!.. Можливо, я трохи ревнував?.. Безперечно! Та й справді, на це неможливо було спокійно дивитися… а ще ці його куценькі ручки, що теліпалися, як кукси… без сенсу… без упину… Він так розмахував ними, що здавалося, їх у нього з десяток… Варто було на нього подивитися, як тебе аж пересмикувало… Він неугавно то поклацував пальцями, то поплескував руками, то знову брався крутити ними, то схрещував їх… на секунду… Потім — фррр! І знову те саме… справжнісінька «бімба»… що за поріддя… що за сіпання… що за сомнамбула… що за півень…

Вона, навпаки, випромінювала гармонію, всі її рухи були вишукані… Це були справжні чари, марево… Коли вона проходила з однієї кімнати в іншу, в душі немов утворювалась порожнеча, смуток опускався на поверх нижче… Вона могла би бути стурбованішою, частіше виказувати свій поганий настрій. У перші місяці я завжди бачив її задоволеною, вона була терплячою, невтомною з цими гівнюками та ідіотом… Вони далеко не завжди були кумедними, це залежало від ситуації… з її вродою вона легко могла б вийти заміж за якого-небудь Креза… її, мабуть, було зачаровано… можливо, вона дала обітницю. А він, точно, був небагатий! Ця обставина не давала мені спокою, я постійно думав про це…

З недоумком Нора мала безліч клопотів, від яких під вечір можна було впасти без сил… Витирати йому шмарклі, водити його в туалет, щомиті утримувати його, щоб він не потрапив під машини, не зжер, не проковтнув казна-що — це було пекельною роботою…

Вона ніколи не квапилася… Якщо погода була не зовсім мерзенною, ми почали повертатися ще пізніше, прогулюючись селом та вздовж берега річки… Під час прогулянки Джонкінд менше пускав слину, ніж удома, де постійно тягав різні предмети й цупив сірники… Варто було на якусь мить залишити його самого, як він підпалював штори… Без жодного лихого наміру, бо він одразу біг нас попередити… Він показував нам, які гарні маленькі язички полум'я…

Місцеві крамарі добре нас знали, оскільки часто бачили, як ми проходимо попри них… Це були grocers… так називалися ці заклади, щось на кшталт бакалійної крамнички… Я таки вивчив цю назву… Вони вибудовували у вітринах хиткі гори з яблук і буряків, а на нескінченних прилавках — справжні поля шпинату… Все громадилося аж до самої стелі… від крамниці до крамниці… цвітна капуста, маргарин, артишоки… Джонкінд був просто щасливий, коли бачив усе це. Він стрибав на гарбуз і впивався в нього зубами, як кінь…

Мене постачальники також вважали прибацнутим… Вони запитували про мене у Нори… подавали їй знаки, коли я стояв до них спиною… Крутили пальцем біля голови, ось так… «Better? Better?» — шепотіли вони. «No! No!» — сумно відповідала вона… Мені не було краще, о Господи! Ніколи мені не буде better!.. Такі манери мене сильно дратували!.. жаліють… турбуються…

Під час походів на закупи я завжди звертав увагу на один невеличкий нюанс… і це мене дуже цікавило… Пляшки з віскі… Ми їх брали принаймні одну або дві на тиждень… а часто ще більше — бренді… А от на столі їх я ніколи не бачив!.. ні в салоні!.. ні в склянках!.. ні краплі!.. Ми всі регулярно пили чисту водицю… Куди ж дівалося оте бухло? Хіба в домі був ще хтось? Я в цьому сильно сумнівався! Я був певен, що дехто тут частенько прикладається!.. Розбещений тип, йому, напевне, не холодно!.. Йому навіть узимку нічого боятися ревматизму!.. Ось так!

* * *

Потроху стало випогоджуватися, зима відступала…

1 ... 68 69 70 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть у кредит», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть у кредит"