Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 122
Перейти на сторінку:
своє значення? Нащо воно знову приходить тихше й тихше скликати в одну сім’ю людей, які розійшлися, і сумно оглянувши всіх, йде геть як незнайоме й чуже всім? Чи всім справді воно незнайоме і чуже? Але нащо ж ще вціліли де-не-де люди, котрим здається, ніби вони світлішають у цей день і святкують свою дитинність, — ту дитинність, від котрої небесні цілунки, ніби цілунки вічної весни, проливаються на душу, ту прекрасну дитинність, котру втратила нинішня горда людина? Чому ще не забула людина навіки цю дитинність і, ніби бачене в якомусь далекому сні, вона ще зворушує нашу душу? Нащо все це і до чого це? Либонь невідомо нащо? Либонь не видно до чого? З тим, щоб хоч декотрим, які ще чують весняний подих цього свята, зробилось би раптом так тоскно, так тоскно, як тоскно янголу на Небі. І, заволавши краючим серце воланням, впали б вони до ніг своїх братів, благаючи хоч би один цей день вирвати з черги інших днів, один би день тільки провести не за звичаями дев’ятнадцятого віку, а за звичаями Вічного Віку, в один би тільки день обійняти та обхопити чоловіка, як винуватий друг обнімає великодушного друга, який все йому простив, хоч би тільки з тим, щоб завтра ж відштовхнути його від себе і сказати йому, що він нам чужий і незнайомий. Хоч би тільки забажати так, хоч би тільки силоміць змусити себе це зробити, ухопитись би за цей день, як потопаючий хапається за дошку! Бог зна, може бути, за одне це бажання уже готова скинутись з Небес нам драбина і простягнутися рука, що допомагає злетіти по ній.

Проте й одного дня не хоче провести так людина дев’ятнадцятого віку! І незбагненним сумом уже загорілась земля; черствішим і черствішим стає життя: все дрібнішає й мілішає, і зростає тільки на очах у всіх один велетенський образ нудьги, сягаючи з кожним днем найнезмірнішого росту. Все глухо, могила скрізь. Боже! пусто й страшно стає у Твоєму світі!

Чому ж одному росіянинові ще здається, що свято це святкується, як слід, і святкується так в одній його землі? Чи мріяння це? Але чому ж це мріяння не приходить ні до кого іншого, крім росіянина? Що означає насправді, що саме свято щезло, а видимі ознаки його так ясно носяться по лицю землі нашої: лунають слова: «Христос воскрес!» — і поцілунок, і кожного разу так само урочисто виходить свята північ, і гули вседзвінних дзвонів гудуть і гудуть по всій землі, ніби будять нас? Де носяться так очевидно привиди, там недарма носяться; де будять, там розбудять. Не вмирають ті звичаї, котрим визначено бути вічними. Вмирають у букві, але оживають у дусі. Притьмарюються тимчасово, помирають у пустих і вивітрених натовпах, але воскресають з новою силою в обраних, з тим, щоби в найсильнішому світлі від них розлитися по всьому світу. Не помре з нашої старовини ні зерня того, що є в ній істинно російського і що освячене Самим Христом. Рознесеться дзвінкими струнами поетів, сповіститься духмяними вустами святителів, спалахне притьмарене — і свято Світлого Воскресіння святкуватиметься, як слід,-раніше у нас, ніж у інших народів! На чому ж засновуючись, на які дані, що містяться в серцях наших, спираючись, можемо сказати це? Чи кращі ми за інші народи? Чи ближчі життям до Христа, ніж вони? Ні за кого ми не кращі, а життя ще невлаштованіше й безладніше за них усіх. «Гірші ми за всіх інших» — ось що ми повинні завжди говорити про себе. Але є в нашій природі те, що нам пророкує це. Вже сама невлаштованість наша нам це пророкує. Ми ще розтоплений метал, що не відлився у свою національну форму; ще нам можна викинути, відштовхнути від себе нам неприйнятне і внести у себе все, що вже не можна іншим народам, які набули форми й загартувалися в ній. Що є багато чого в корінній природі нашій, нами забутій, близького закону Христа, — доказом того вже те, що без меча прийшов до нас Христос, і приготована земля сердець наших кликала сама собою Його слово, що є вже начала братства Христового в самій нашій слов’янській природі, і побратимство людей було в нас ріднішим навіть і за кровне братство, що ще немає в нас непримиренної ненависті стану супроти стану і тих озлоблених партій, котрі водяться в Європі й котрі постачають перешкоди непереборні до єднання людей і братської любові між ними, що є, нарешті, у нас відвага, нікому не властива, і якщо постане перед нами всіма яке-не-будь діло, зовсім неможливе ні для якого іншого народу, хоч би навіть, наприклад, скинути одразу і разом всі недоліки наші, все, що ганьбить високу природу людини, то з болем власного тіла, не пошкодувавши самих себе, як у дванадцятому році, не пошкодувавши майна, палили доми свої й земні статки, так рвонеться у нас усе скидати з себе ганебне і плямуюче нас, жодна душа не відстане від іншої, і в такі хвилини всілякі сварки, ненависті, ворожнечі — все буває забуте, брат повисне на грудях у брата, і вся Росія — одна людина. Ось на чому засновуючись, можна сказати, що свято Воскресіння Христова святкуватиметься раніше у нас, ніж у інших. І твердо говорить мені це душа моя; і це не думка, видумана в голові. Такі думки не видумуються. Навіянням Божим породжуються вони разом у серцях багатьох людей, які одне одного не бачили, живуть на різних кінцях землі, і в один час, мовби з одних вуст, виголошуються. Знаю я твердо, що не одна людина у Росії, хоч я її і не знаю, твердо вірить цьому і каже: «У нас раніше, ніж у всякій іншій землі, святкуватиметься Світле Воскресіння Христове!»

Переклад Т. Михед

Мистецтво є примирення з життям*

Лист до В.А. Жуковського

Винуватий перед тобою, душе моя! Кожного дня збираюсь написати — і незбагненна неохота утримує. Переді мною знову Неаполь, Везувій і море! Дні біжать у заняттях, час летить так, що не знаєш, звідки взяти зайву часину. Навчаюсь, як школяр, усьому тому, чим зневажив навчитися в школі. Та що розказувати про це! Хотілось би поговорити про те, про що з одним тобою можу говорити: про наше миле мистецтво, для якого живу і для якого вчусь тепер, як школяр. Позаяк тепер очікується моя подорож до

1 ... 68 69 70 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"