Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

На кроквах похитувалися скляні люстри, осяваючи стелю, здавалося, цілими сонмами золотих сонць. Ми з Вестом крокували слідом за Голланд, і на нас раз у раз позирали. Раз у раз перешіптувалися.

Голланд довго проминала розкішні костюми й сукні, нарешті ми вийшли до обнесеного огорожею прямокутного підвищення, де один навпроти одного стояли два довгих столи, біля кожного — по п’ять стільців. Навколо тісно юрмився натовп, і коли я зрозуміла, що ж вони роздивляються, у мене горло стиснулося.

Перед кожним стільцем розставлені були Езрині чайнички й горнятка.

Саме такі, як замовляла Голланд: дивовижної форми, неймовірно розкішні. Коштовні камінчики вигравали гранями, приковуючи до себе очі всіх присутніх.

На це підвищення трохи звіддалік дивилися кілька рядів крісел, позначених торговими гербами і знаками. Голланд знайшла своє — у першому ряду, найближчому до столу.

Я кинула оком на решту крісел, видивляючись герб Сента: трикутне вітрило, на яке накочується гребінь хвилі. Але коли нарешті відшукала,

побачила, що сидіння пусте. Обік нього — Золина емблема.

Позирнула на Веста. Він роздивлявся те саме.

— Бачиш його? — ледь чутно спитала його.

Він оглянув понад головами все приміщення.

— Ні.

Я легенько торкнулася його долоні й рушила до крісла Голланд.

Сівши обік неї, знову озирнула кімнату. Генрік стояв біля Веста, на обличчі — щира втіха. Езра не казав, що Генрік збирається на зустріч, і якщо той щось нахімічив, щоб накапостити і Сентові, і Голланд, це ось-ось має виявитися.

Повз нас пройшла служниця з тацею шампанського. Голланд узяла два келихи, один вручила мені.

Від стукоту молоточка по столу я здригнулася, а люди навколо миттю стихли, щільніше присунулися одне до одного. Розчахнулися двері на терасу.

Звідти вервечкою вийшли кілька чоловіків і жінок, спустилися східцями до столів і посідали на свої місця. Їхні костюми й сукні, оздоблені оксамитом і золотим гаптуванням, сяяли, мов нові копійки, пальці були унизані дорогоцінними перснями. Торговельна рада Звуження. Та навіть попри пишне вбрання були помітні всі їхні недосконалості. Вони посідали за дальнім столом. Відтак вийшли представники Безіменного моря, які помітно перевершували колег пишнотою.

Нарешті всі розсілися по місцях. Тільки шарудіння черевиків по підлозі було чутно в тиші.

Я все дивилася на Сентове місце. Воно й досі порожніло.

Представниця Гільдії ковалів Звуження нахилилася до голови Гільдії корабельників, щось шепотіла йому на вухо, поки двоє служників у білих рукавичках наповнювали їхні оздоблені горнятка. Здавалося, ніби чайнички витають над столами, і видно було, як Голланд тішиться загальному захвату. Ось у цьому вся сіль.

Вона похилитала трунок у келишку, дивлячись, як ті двоє із задоволеними усмішками вглядаються у вишуканий посуд і час від часу зиркають на неї. Ґрунт для її пропозиції вже готовий.

Молоточок стукнув знову, на ноги звівся голова Хлібної гільдії Безіменного моря. Обсмикнув піджак і повернувся до публіки.

— Радий вітати вас від імені Безіменного моря та Звуження на щодворічному зібранні Торговельної ради.

Двері зачинилися, відтявши сонячне світло, у приміщенні запала тиша. Долоні спітніли. Я все видивлялася в натовпі батькове обличчя, вишукуючи очима яскраву синь його вбрання.

Голланд обік мене розслаблено покоїлася в кріслі, терпеливо чекаючи на свій час.

— Почнімо з відкриття нової справи, — гучно виголосив голова гільдії, і всі погляди спрямувалися на ряди, де сиділи торговці.

Тепер звелася й Голланд, окинула кімнату оком. Вона достоту тішилася.

— Шановні члени ради, сьогодні я хотіла б висунути офіційний запит на дозвіл розширити свій

торговельний маршрут від Бастіана до Сероса.

Тиша аж задзвеніла. Обидві ради пожирали очима мою бабусю.

Першою озвалася голова Гільдії коштовностей Звуження. Звелася, не випускаючи з рук чашки.

— Це вже вчетверте за останні вісім років ви подаєте запит, і відповідь на нього лишається незмінною.

Відтак вступила голова Гільдії коштовностей Безіменного моря.

— Успішна торговельна справа Голланд несе користь як Безіменному морю, так і Звуженню. Більша частина коштовних каменів, що їх продають у ваших водах, видобута її підлеглими. Ми, як і раніше, підтримуємо її пропозицію.

Як я й підозрювала, гаваньмейстер не єдиний, хто ходив на повідці в Голланд.

— Категорична вимога — щоб торговці Звуження і далі користувалися своїми шляхами, — відказала голова Гільдії коштовностей Звуження.

— То нехай користуються, — кинула Голланд.

— Нам усім відомо: якщо ваші судна ходитимуть Звуженням, це занапастить усю сероську торгівлю.

Голова Гільдії коштовностей Безіменного моря скинула підборіддя.

— Яку торгівлю? Ходять чутки, що половину Золиної флотилії спалено через дрібні чвари конкурентів, і його самого вже не один тиждень ніхто не бачив. А Сент навіть не потрудився прибути, щоб посісти своє місце на сьогоднішній зустрічі.

Серце закалатало, я знову зиркнула на батькове порожнє крісло. Куди він подівся?

У шлунку болісно занило від думки, що дозрівала в голові. Сента тут немає, і це означає одне з двох. Або він не потрапив на зустріч через те, що постаралася Голланд, або… Я глитнула.

А що, як він сюди й не збирався? А що, як це ще одна його хитра оборудка? Він дбає про власну безпеку й кинув мене відвертати на себе вогонь Голланд, щоб та не відшукала його? Може, вимислив якусь власну угоду? А може, він узагалі вже на Звуженні?

Я кусала губи й нервово сопіла, заколисуючи біль у грудях. Ото вже покидьок!..

— Маю пропозицію, яка вочевидь задовольнить обидві ради, — виголосила Голланд.

Голови обох гільдій коштовностей посідали на місця, і всі повернулися до моєї бабусі, уважно слухаючи.

Та жестом звеліла мені піднятися, і я звелася на рівні ноги, сповна відчуваючи всю вагу сотень поглядів, націлених на мене.

Думки відчайдушно сновигали в голові. Глянула на чайні сервізи, розставлені перед гостями. Якщо вже Сента немає, лишається єдина можливість повалити Голланд. Але якщо і зроблю все, що треба, вона поквитається не зі мною одною. Вестові теж дістанеться.

Аж тут я помітила його в натовпі. Тулився в дальньому кутку і прошивав мене поглядом. Скулив плечі й ледь помітно похитав головою, ніби у відповідь на мої наміри.

«Не треба, Фейбл».

— Головою моєї справи