Читати книгу - "Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін"

— Я інформована, — Сайкс увійшла до «червоної зони». — Після наради я би хотіла поспілкуватися з вами тет-а-тет.

— Тобто? — не зрозумів Зоран.

— Наодинці. Тут, у «зоні».

— Ви хочете дізнатися про отих жовтих велетнів?

— Так.

— Це було дивовижне видіння.

— Не маю сумніву, — Сайкс озирнулася на вхід, де виникла висока постать Тарасваті. Відразу за Преподобною до «зони» зайшла керуюча дослідницькою частиною.

— Прошу до столу, — командор показав на темно-синій овал, який, здавалося, без жодної опори висів над підлогою. Чотири крісла оточували його — дві пари з кожного боку. Сайкс здалося, що вона зрозуміла Зорановий задум. Знаючі мали сидіти напроти офіцерів.

Вона навмисно обрала крісло поряд з командорським.

— Багато чула про вас, підполковнику Вей, — радниця імператора простягнула баронесі руку.

— І я про вас, Преподобна, — Ґвен коротко, проте міцно, потиснула долоню Сайкс. У її доторку Знаюча відчула силу і настороженість.

«Не дивно, — подумки погодилась вона з емоційним профілем тактильного відчуття. — Ця жінка все життя протистояла нашим принципам світобачення. Дослідниця, дружина дослідника, баронеса і військова. Вона завагітніла у Розпліднику і відмовилася від дару, про який мріє кожна піфійка. Ґ’орміти, певно, мають її за монстра. А ще кажуть, що Шерма її побоювалась».

Сайкс відчула на собі вивчаючий погляд Тарасваті і зрозуміла, що та бачить її думки. Тарасваті кивнула.

А потім послала радниці складний образ, у якому було багато цікавого та парадоксального про Ґвен Маккосліб-Вей.

«Шерма таки мала рацію», — підсумувала Сайкс, а вголос мовила:

— Останні події змусили імператора змінити наші плани щодо порталу на 18КВ216:2. Раніше ми планували використати його для спостереження за залишками транспортної мережі древніх, але тепер у нас є координати місця, куди збиралися відправити Ольд. Теоретично ми можемо атакувати секретну базу, з якої ворог керує атаками на Імперію.

— Звідки відомо, що це саме координати бази? — поцікавилася Вей.

— Знаючі Ґ’орми звірили код, що його ввела до навігаційного блоку Овіта, зі списками порталів, які від доби Повзучих зберігаються на Фаренго. Ковчег очікували на планеті, розташованій в одній з тих зон, де після поразки Темного ще довгі століття ховалися його послідовники. Ці закутки потерпали від війн і піратів при перших гуманоїдних расах. Рептилоїди й досі вважають цю область космосу забороненою для колонізації.

— Але там може бути не база, а все що завгодно. Наприклад, ще один транзитний портал.

— Така ймовірність є, але вона невелика.

— Хто визначав ступінь імовірності?

— Аналітичні машини Ґорми.

— Я так розумію, що всі висновки з Ґ’орми вами приймаються на рівні божественного об’явлення? — у голосі Вей забриніли добре знайомі Зоранові металеві струни.

— А яка відстань до цієї планети? — втрутився він у суперечку.

— П’ять тисяч парсеків, — не без полегшення переключилася на командора Сайкс. — Наші кораблі не долетять. Навіть якщо застосувати каскадну схему[52].

— П’ять кілопарсеків, — мовив командор, наче пробуючи відстань на смак. — Далеке, скажу я вам, розташування, як для оперативної бази.

— Зате там ворог почуває себе безпечно.

— Ґ’орміти літають на такі відстані регулярно, — зауважила Вей. — А для того їхнього зорельоту, що знищив гніздо ґиргів, й десять кілопарсеків — не проблема. Чи я не права? — звернулася вона до Тарасваті.

— Ми не знаємо всіх їхніх можливостей, — ухилилася від підтвердження Преподобна.

— А ще є якісь свідчення того, що саме там знаходиться їхній штаб? — тепер баронеса дивилася на Сайкс.

— Планета, як її описують рептилоїди, належить до земного типу з киснево-вуглецевою атмосферою. Власна її фауна розвилася до появи аналогів наших земноводних. Її двічі колонізували — спочатку одна з тих рас, що входили до імперії Темного, а потім, через цілу епоху — гуманоїди з Оріона. Обидві колонії припинили існування за невідомих ґ’ормітам обставин.

— А що там тепер?

— Рептилоїди не відвідували планету вже кілька тисячоліть. За їхніми даними, в тому районі Галактики не спостерігається жодної цивілізаційної експансії. Активність піратських гнізд припинилася ще до загибелі раси оріонітів. Кажучи простіше, піратські спільноти просто вимерли. Також вважалося, що всі портали у тій зоні згаснули.

— Отож-бо, вважалося, — буркнув Зоран.

— Контролювати великі області Галактики без телепортаційних мереж неможливо. Ніяких флотів і баз не стане. Мільярди зірок, трильйони планет.

— Я не про те, Преподобна, — Зоран поклав свої великі руки на синє дзеркало столу. — Я про інше. Ми діємо на межі авантюри. Ми не знаємо, що це за світ і що там навколо нього. Ми не зможемо, на випадок чого, підстрахувати телепортованих відправкою туди кораблів. Навіть спільно з Ґ’ормою нам навряд чи вдасться захопити ворога зненацька. Я навіть не впевнений, що ми зможемо дістатись порталу на 18КВ216:2.

— А навіщо нам взагалі цей портал, якщо є активований вузловий на Фаренго? — поцікавилася Вей.

— Він у юрисдикції Ґ’орми.

— Але ж ми тепер союзники.

— Для того, щоби бути паритетними союзниками, треба мати під контролем свій вузловий портал.

— «Мати під контролем», це, звісно, сильно сказано, — гмикнула баронеса.

— Після перехоплення Ольда Розплідник богів опинився у фокусі уваги ворога. Якщо ви боїтеся підходити до Пратари, то можу вас впевнити, що біля Таліс тепер на порядок небезпечніше.

— Я не сказав, що боюся, я сказав, що не впевнений, — нагадав Зоран.

— А я впевнена, — Сайкс впіймала погляд офіцера і не відпустила доти, доки його очі не потеплішали.

— Ми вас слухаємо, — нагадала про інших баронеса. — До речі, я повністю підтримую командора.

— Я також погоджуюсь з командором, що не варто ризикувати зорельотами, — тепер Сайкс дивилася в очі Вей. — Ми приймемо запобіжні заходи. Скажімо, на «Айн-Софі» є великий транспортний модуль, здатний долати відстані до двох сотих парсека.

— Одноразовий, — нагадав Зоран. — В один бік.

— Він потрібний лише для транспортування важкої техніки. Назад її не вертатимемо, отже нехай буде «в один бік». А ми полетимо на ґ’ормітському «човнику».

— Ми? — перепитала Вей. — Хто у команді?

— З присутніх — всі, окрім командора, — Сайкс енергійним жестом зупинила спробу Зорана її перервати. — Також техноархеолог Алекс Вольск, пілот Шерон Церм та оператор роботів Ван Боден. Ґ’орміти також відправляють шістьох. Плюс як заложників ми беремо з собою Шерму Шайнар і Відморозка.

— Сподіваюсь, ці двоє мандруватимуть в анабіозі? — уточнила керуюча дослідницькою частиною.

— На жаль, баронесо, доведеться везти їх у свідомому стані.

Здивування пробігло навіть незворушним обличчям Тарасваті.

— Ви вмієте інтриґувати, — посміхнулася Вей.

— А на… — почав було Зоран, але Сайкс випередила його запитання:

— Заложницею на лінкорі ми залишимо ще одну з тих, хто пройшов ритуал «вогненного цілунку». Таку собі Наталію Лао. Вона навряд чи зможе нашкодити «Айн-Софу» з боксу для небезпечної ксенофауни.

— Якщо їй не поможуть, — гмикнула баронеса.

— Маю надію, що екіпаж не втратить пильності.

— Проконтролюємо, — кивнув командор.

— Потенційний