Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вигнання з раю 📚 - Українською

Читати книгу - "Вигнання з раю"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вигнання з раю" автора Павло Архипович Загребельний. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 174
Перейти на сторінку:
Без зарплати. Ми зобов’язуємо відповідальних працівників очолювати добровільні товариства. Хоч, правду кажучи, вже в районі не вистачає й відповідальних працівників.

— Гаразд, — зітхнув Безтурботний, — коли вже секретарем, то всіх товариств, які є. І щоб скрізь зарплата.

— А фінансова дисципліна? — нагадав Крикливець.

— Яке мені діло до фінансової дисципліни? Хочете, щоб я вам підняв діло, я й підніму! Аби гроші! А ви вже знаєте, як там зробити…

— Та знаю, — почухав потилицю Крикливець, згадуючи, що він, крім усього іншого, очолює також комісії по якості й ефективності, по режиму економії, по внутрішніх резервах, по скороченню адміністративно-управлінського апарату, а також комісію по затиканню дірок, хоч де б вони виникали і хоч які великі були. Він уявив, скільки дірок наробить у районнім бюджеті Іван Безтурботний, і все ж таки вигукнув:

— Ну, хай буде! Беру!

Так Іван Безтурботний опинився в райцентрі, став власником двокімнатної квартири, мав у своєму розпорядженні мотоцикл добровільного спортивного товариства «Урожай», одержував зарплату в Товариствах охорони пам’ятників, охорони природи і книголюбів, мав вільний доступ на всі бази райспоживспілки, володів правом полювати й рибалити в усіх заповідниках і заборонених угіддях, знайомство водив не тільки з районними керівниками, а й з усіма, хто приїздив з області й столиці, автора цієї розповіді не впізнав і не помітив, автор же його хоч і помітив, але не впізнав попервах, так змінився Іван Безтурботний, таким розкішним і поважним чоловіком став за якогось півроку! Коли ж, упізнавши Безтурботного, автор спробував йому нагадати про себе, той довго тер собі лоб, марно намагаючись зобразити на добре вгодованому обличчі те, що зветься думанням.

— A-а, — нарешті сказав він. — Припоминаю, припоминаю. Це я вам колись розказував про Товариство по охороні пам’ятників.

— Навпаки, це я тобі розказував.

— Не може буть! Я перший усім розказую, а мені ніхто не може!

— Ми ще їли плескачі в твоєї матері, — нагадав автор.

— Плескачі? А що це таке? Я оце в столиці на семінарі був, так севрюгу по-московськи їв, а ви — плескачі! Мене солянкою вгощав знаєте хто? До нас он на качок сам міністр приїздив, а рибу — так боже ж ти мій — з ким я вже її тут не ловив! Навіть з отою народною артисткою — як її? І фотографувався теж. Які вже тут плескачі!

Автор хотів був спитати, чи не фотографувався Безтурботний з Александром Македонським, Юлієм Цезарем, Ярославом Мудрим і Бріжжіт Бардо, але побоявся, що той не тільки ствердить факт фотографування, а й покаже знімки, — такою нахабною всемогутністю дихала вся постать цього продукту нашої соціальної поблажливості.

Скажуть: Іван Безтурботний — це суцільна авторська вигадка, бо такого ніколи не може бути!

Але відтоді, як світ розпався на слова, весь час хтось щось каже, а Безтурботні виникають, як бульки від дощу.

52

Дванадцять примірників «Королеви Марго» Іван Безтурботний роздобув не для якихось незаконних махінацій, а тільки щоб показати розміри свого організаторського таланту. От ніхто не може дістати, а я дістав! І не вимагаю ні похвал, ні нагород, ні підвищення зарплатні (бо куди ж підвищувати!). Все чесно, ніяких приховувань, ніякого роздавання дефіцитної книжки по знайомству, з цілями підлабузницькими, з намірами нечесними. Кожен, хто здасть стільки й стільки кілограмів макулатури і одержить відповідну кількість талонів, матиме у довічне користування примірник «Королеви Марго»! Ясна річ, зважаючи на особливу цінність роману, норми здачі макулатури в районі вмить підскочили до рекордних розмірів…

Макулатура й рекорди — співвідношення не зовсім природне, але не забуваймо, що в нашій розповіді згадувався чоловік, званий Рекордистом, тож легко здогадатися, що діялося в його душі, коли він довідався про дванадцять примірників «Королеви Марго», про норми здачі макулатури і… про можливість встановити небувалий рекорд: здобути стільки талонів, щоб захопити всі дванадцять примірників роману Дюма. Все це не має ніякого відношення до тваринницьких комплексів у радгоспах, ні до підвищення загальнокультурного рівня сільських трудівників. Рекордист Іванович взагалі ні до чого не мав відношення, бо трудової діяльності цурався, весь вільний час прогаював у катанні на мотоциклі або на новому «Москвичі», в ганянні по району, в пошуках друзів по неробству, гультяйству, пустомельству і марнуванню життя. І це тоді, коли батько його Іван Іванович Несвіжий трудився в поті чола, всі сили віддавав колгоспові, десятиліттями був на постійних роботах, коли ні вихідних, ні свят, ні перерви, ні перепочинку. Як міг у такого працьовитого чоловіка народитися і вирости (оце головне! Бо народитися може будь-що, але ж виростає те, що виховують батьки) Рекордист Іванович? Це запитання слід класифікувати як риторичне, попросту кажучи, дурне. Бо Рекордист Іванович перейняв саме від Івана Івановича, свого батька, весь генотип і геноряд, весь характер і всю систему поглядів на життя.

Десь автор уже несміливо натякав, що Іван Іванович теж походив з роду Самусів (хоч і з бокового коліна), прізвище його було Самусь, а Несвіжий — прізвисько. Прізвисько Несвіжого заробив не сам Іван Іванович, а батько його Іван Іванович ще до війни, коли вони з Щусем (лісниковим батьком) відбували в Яреськах територіальні військові збори (в Карповім Яру це звалося «відбувати терчасті»). Про Яреськи багато розповідати немає потреби. Це те саме село, де Довженко знімав свою славетну «Землю» і куди щоліта їздять з Полтави і Харкова їсти вареники з вишнями. Відомий літературний слідопит ходить в Яреськи пішки… хоч з Києва, хоч з Тбілісі, хоч з Білорусії — завжди пішки, бо на транспорт він не надіється. Одним словом, хто хоче подивитися на Яреськи, той може туди дістатися — або на автобусі, або пішки.

Від Карпового Яру до Яресьок теж завжди добиралися пішки. Чоловіки — щоб гартувати ноги для можливих воєнних походів, жінки — щоб відвідати чоловіків і принести гостинця, а гостинець, відомо ж, смачніший саме тоді, коли він не привезений, не присланий, не переданий, а принесений власноручно з таким приємним додатком, як рідна (та ще, дивись, і кохана!) жінка.

Отож, карпоярівські жінки, поклавши в плетені з білої лози гарненькі кошики по паляниці, четвертині сала, кільцю ковбаси, пляшці перваку, зібралися до Яресьок. Але не станеш же нести той кошик у руці — руку відтягне, то зв’язано його вишитим рушничком ще з одним таким самим кошичком, у який для противаги теж накладено сього-того, тоді завдано це на плече, Ще й по півня прийшли і вже можна мандрувати.

Одарка Івана Івановича Самуся принесла чоловікові те, що й усім носили, а в отой кошик, що для противаги, насипала грушок, вибираючи спілі,

1 ... 68 69 70 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вигнання з раю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вигнання з раю"