Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

До ночі Леї стало трохи легше, і вона нарешті заснула, виснажена болем і емоціями. Її дихання стало спокійнішим, а обличчя — хоч і бліде, але вже не так скривлене від страждання. Та Кай не міг зімкнути очей. Паніка, яку він пережив, коли бачив її в такому стані, ще довго відлунювала в його голові. Йому було моторошно й тривожно, а ще — страшенно погано фізично. За цілий день він так нічого і не з'їв, нерви, напруга, холод — усе це далося взнаки.
Коли Лея прокинулася посеред ночі, вона одразу відчула, що з Каем щось не так. Його руки були холодними, він лежав, відвернувшись, але дихав нерівно.
— "Кай?.. Що з тобою?.." — прошепотіла вона, торкнувшись його плеча.
Він здригнувся, але відповів тихо:
— "Все нормально, спи..."
— "Не бреши мені. Я ж бачу." — В її голосі було тривожне наполягання.
Кай зітхнув і після кількох хвилин мовчання, неохоче прошепотів:
— "Я просто нічого не їв... Голова крутиться... Але це нічого."
Лея вмить підвелася, не зважаючи на власну слабкість. Вона пішла на кухню, зробила кілька простих бутербродів і принесла Каю.
— "Їж. Не сперечайся."
Він сів, мовчки взяв один, другий… І тільки після цього трохи розслабився. Лея лягла поруч, поклавши голову йому на плече.
— "Я не дозволю тобі отак себе мучити. Ми ж разом, пам’ятаєш?"
І тільки тоді обидва змогли заснути. Втомлені, але поруч.