Читати книгу - "Епік"

— Мала життєздатність! — крикнув BE.

— Б’єрне, лицарю Ворене, прикрийте його! BE, вернися за зіллям! — крикнув Ерік.

Ще кілька митей — і BE успішно вийшов із сутички, квапливо підняв забороло у вигляді вовчої морди і влив собі в рот синьої рідини.

— Ох, так краще. Жахливо, правда? Ці мечі просто неймовірні. — Навіть не чекаючи на відповідь, BE відскочив, щоб знову ринутись уперед до прадавніх менгірів.

— Він божевільний! — зойкнула Інгеборг. — Ця битва надто важлива, щоб бути розвагою. Йдеться про майбутнє всього світу, а він думає про свої іграшки.

— Авжеж, але така його вдача. Ти тільки поглянь на нього — він дивовижний.

Трощачи й розмітаючи все навколо, BE вимахував Громом і Блискавкою, завдавав влучних, швидких ударів, ухилявся од мечів скелетів і відповідав їм з нищівною енергією.

Лишилося пройти сорок метрів.

Величезна тінь накрила їх, і водночас їхні вуха заповнив справжній вихор сичання. Над ними нависала Медуза, так люто дивлячись униз палючими червоними очима, що, попри захист, забезпечений зіллям проти скам’яніння, Попеля на мить заціпеніла од жаху. Медуза легко нахилилась і схопила в кулак Аноніма. Він махав ногами й відбивався мечем у її пальцях, аж поки вона піднесла його до свого обличчя, де сотні змій, що правили їй за волосся, накинулися на чорного ельфа. Він забився в корчах і затих. Віджбурнувши пожмакане тіло, Медуза обернулася знову — й цього разу потяглася до Попелі! Дівчина крутнулася, покотившись, мов колобок, нездатна уникнути ударів скелетів, що завзято штрикали мечами її в бік, поки вона знову стала на рівні ноги.

Хрусь!

BE влучив Блискавкою в зап’ясток руки Медузи, що намацувала свою жертву, й відрубав потворі кисть. Страхітливо зойкнувши, вона позадкувала, з рани полилася рідина, паруючи в повітрі, а її кислотні краплини, бризнувши на гравців, обпалювали їх. Хор змій засичав із новою силою, і Медуза спробувала схопити жертву другою рукою, цього разу загрожуючи Інгеборг.

— Ні! — відчайдушно заволав Ерік. — Вона повинна жити, щоб викликати вежу!

Сміливо, незважаючи на рани, обидва ведмеді зіп’ялися на задні лапи й заревіли навряд чи тихіше, ніж завивала Медуза. Вони відтягли її руку вбік, віддираючи пазурами та зубами величезні шматки шкіри з пальців. Медуза люто опустила голову всередину групи, змії шкірили зуби на всі боки. Відбиваючись од змій, Попеля здійснила найвищий стрибок, на який була здатна, вискочила Медузі на шию, і там увіткнула обидві рапіри в м’яку шкіру по самі руків’я. Водночас BE могутніми ударами відрубував шматки зміїного тіла. З Медузи лилася кислотна кров, її випари застилали гравцям очі.

Потвора нараз здригнулася всім тілом, потім ще раз. Її голова зі страхітливим пронизливим зойком опустилася, тулубом аж до хвоста прокотилася хвиля конвульсій, хвіст затремтів і забився об землю, і зрештою Медуза осіла на землю.

— Я отруєний, — понуро заявив Б’єрн.

— Я теж, — докинув BE.

— Уперед! Уперед, ми майже на місці! — Коли пара від пекучої крові Медузи розвіялася, Ерік побачив, що обидва ведмеді мертві, полягли і обидва лицарі. Їх лишилося тільки п’ятеро, і обидва воїни отруєні.

Тридцять метрів.

— Я помираю. Сподіваюся, ви дійдете, — заточився Б’єрн, упавши спершу на одне коліно і знесилено зіпершись на сокиру. Потім, коли заторохтіли, підбігаючи, скелети й радісно заклацали щелепами, осунувся на землю вже мертвий.

З BE попереду і сером Вореном позаду вони пробивалися далі, але тепер страшенно повільно. Відбиваючись та ухиляючись від ударів, Попеля доходила до межі своїх можливостей, бо Ерік намагався й уникнути загроз своєму персонажеві, і зберегти життя Інгеборг.

Двадцять метрів.

З величезним подивом Ерік відчув, як Інгеборг насилає чари.

— Я думав, їх у тебе вже не лишилося, — мовив він, повертаючи голову в її бік. Інгеборг дивилася повз його плече з такою щирою усмішкою, яку тільки може зобразити сірий багатокутник обличчя.

— Поглянь.

З надією, що наростала в серці, Попеля обернулася. Вежа була тут, височіла над ними. Величезні блоки темного сріблистого світла тяглися в далеку височінь. Вежа не мала ніяких зовнішніх оздоб, а тільки великий миготливий чорний портал замість дверей, і здавалося, ніби крізь нього всякчас тече туди і назад чорна вода.

— Добре, — задихався BE. — Бо я довго не проживу, отрута швидко доконує мене.

— Ти ще можеш триматися! — намагалася підбадьорити його Інгеборг, і то не без успіху, BE зібрався на силі й завдавав нових нищівних ударів скелетам попереду.

Коли до чорного отвору в стіні вежі лишилося метрів десять, BE раптом заточився, розвів широко руки й відкинув мечі.

— Як довго ще треба йти? — крикнув він.

Скелети навколо зупинилися, їхні кістляві постаті виразно свідчили про підозри, що охопили їх. Потім, обмінявшись лихими поглядами, накинулись на BE й добили його безліччю ударів.

— Еріку, ти повинен іти далі. Ти здатний закінчити й сам. Кинь мене, — благала Інгеборг, відчайдушно махаючи своєю чарівною паличкою.

— Я хочу, щоб ми разом зайшли всередину. Мені потрібна твоя порада.

— Ти можеш від’єднатися, коли будеш у безпеці. А тепер іди. Я вже нічого не можу вдіяти.

Здригнувшись, Ерік був змушений визнати, що Інгеборг має слушність.

— Ідіть у вежу, якщо можете! — повернулася Попеля до сера Ворена, який, втомлено бурмочучи, згодився. І тоді Попеля помчала вперед. Її єдиний захисник, підставивши коліно, забезпечив їй зручний кут для стрибка в повітря; зігнувшись, вона приземлилася на обидві ноги, з хрускотом пробивши ребра воїна-скелета, потім скрутилася в клубок і покотилася, а тим часом порожній простір, де вона щойно стояла, розтинали мечі. Попеля подалася ліворуч, потім знову крутнулася праворуч, схопившись за руку зі щитом і майже танцюючи зі скелетом, а водночас відбиваючись од ударів його товаришів. Люто завили останні охоронці — великі пси, що скочили вперед, роззявивши заслинені пащі. Потім останній перекид через голову й відчайдушний стрибок крізь полум’я, яке вивергали пси, охороняючи чорний портал, і Попеля забігла до ефірної вежі. Все заспокоїлось.

Розділ 31

Дотик вампіра

— Де граф Ілістивостич, я хочу бачити, графа Ілістивостича. Ти розумієш?

Орк поглядав спідлоба і щоразу щулився, коли Рагнок згадував про вампіра, потім щось буркнув і пішов.

Полишений на якийсь час сам, Рагнок поглядав на бойовище й дивувався результатам. Сонце сідало за чорними хмарами, в долині зависали густі тіні. Трупи лежали купами й цілими купами, інколи утворюючи на диво симетричні згромадження, що були наслідком ураження блискавками — і звичайними, й кульовими. Було зрозуміло,