Читати книгу - "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."

У перші дні лютого Начальна команда прийняла рішення вивести бойові частини через Дністер в Румунію, а хворих залишити на Великій Україні. Та старшини відкинули цей план. «Більшість Української Галицької Армії думає остати на Вкраїні та полупитися з більшовиками в цілі спільної боротьби проти польської шляхти, – свідчить запис „Денника НКГА“. – До Румунії не хочуть перейти, бо кажуть, що вона є союзником Польщі, ще й готова віддати їх в руки Полякам… Думка стрільців така: полупитися хоч би з чортом, щоб тільки зискати Галичину та пімстити на Поляках всі завдані кривди, кажуть „вже нас багато погинуло, але най ще погине, щоби тільки в тріюмфі вернутись до Галичини“»[462].

Плани щодо тимчасового союзу з більшовиками неодноразово обговорювалися в урядових і військових колах ЗУНР. Колишній прем’єр Директорії Ісаак Мазепа писав, що у вересні він мав розмову з Є. Петрушевичем про можливість контактів з більшовиками для «спільної боротьби проти Денікіна». Не відкидаючи цілком такої перспективи, диктатор вважав можливим порозуміння й з Денікіним[463].

У вересні сталося неймовірне: у ставці Директорії з’явився відомий швейцарський комуніст Фріц Платтен. Особистий приятель В. Леніна летів із Москви в Угорщину, але літак зробив вимушену посадку в околицях Кам’янця-Подільського. Коли випадковий гість довідався, що визріває війна українців з Денікіним, запропонував С. Петлюрі і Є. Петрушевичу посередницькі послуги у переговорах з В. Ульяновим-Леніним.

25 жовтня Ф. Платтен повернувся з позитивною відповіддю. Умови Москви були такі: військовий союз з УНР проти Денікіна, після перемоги радянські війська залишать Україну. У зв’язку з цим пропонувалося розпочати переговори з командуванням XII армії, якому Троцький наказав виділити для УГА 20 тис. гвинтівок, по тисячі набоїв на стрільця і 12 гармат[464].

Диктатор Є. Петрушевич і Директорія були задоволені ходом подій, виславши делегатів до червоних. Але тепер, коли їхні справи пішли на добре, переговори затягнулися. 26 листопада на нараді в Старо-Костянтинові Головний Отаман ще вірив у союз з більшовиками. Мало того, він заявив, що єдиним порятунком армії є союз з Радянською Україною. А щоб його особа не стала перешкодою, він вирішив 5 грудня з Чорториї податися до Варшави. Делегати Дієвої армії негайно виїхали на переговори до XII армії. Але на них вже теж не звертали уваги.

В умовах, коли Червона армія (близько 60 тис. багнетів і шабель) здобувала перемогу за перемогою, а її війська (11 грудня заволоділи Харковом і Полтавою, 16 грудня – Києвом, 26 грудня – Черкасами) невпинно наступали на Донбас і Одесу – останній оплот білої гвардії на Україні, – заключити з нею постійний договір було для галичан непросто. Зрештою, знесилена УГА (75 % вояків не мали уніформи і змінної білизни, а 50 % – взуття) вже не дуже цікавила супротивників, її можливі воєнні дії наприкінці жовтня М. Тарнавський іронічно називав «танком мухи в окропі»[465]. Тоді ініціативу перебрала група старшин на чолі з отаманом Никифором Гірняком (1885–1962).

Ще 25 грудня 1919 р. – невдовзі після заключення договору з Денікіним – представники Галицької і Дієвої армій склали у Вінниці протокол про утворення спільного фронту проти Денікіна і Польщі. Однак ця угода залишилася нереалізованою. А коли Начальна команда покинула місто, група старшин створила того ж дня ревком УГА, який взявся опікуватися трьома тисячами хворих стрільців, що залишились у Вінниці, Хмельнику, Жмеринці, Браїлові, Немирові, Гнівані. До нового органу управління увійшли старшини-фронтовики, досвідчені громадські діячі Никифор Гірняк, Степан Шухевич, Дмитро Паліїв, Франц Кондрацький, Микола Угрин-Безгрішний[466]. Через деякий час до Вінниці за рекомендацією полковника Євгена Коновальця повернулися старшини Михайло Курах, Микола Опока, Андрій Доморадський, Юліан Чайковський, Мирон Маренін. Вони повідомили, що полковник підтримав у даній ситуації контакти ревкому з більшовиками. Потім між ними і ревкомом встановився постійний зв’язок.

Сталося так, що вирішальні переговори з більшовиками відбулися в новорічну ніч у готелі «Савой». В них взяли участь ревкомівці Н. Гірняк, М. Курах, М. Опока і М. Балицький, а також вінницькі комуністи-боротьбисти Андрій Хвиля, Кость Ковтунович і Микита Коляда. І делегати порозумілись: у проекті договору, розробленому Н. Гірняком і А. Хвилею, зазначалось: 1. УГА пориває з Денікіним і припиняє відхід на південь. 2. Армія приймає назву Червона Українська Галицька Армія (ЧУГА) і зберігає свою організацію, автономію. 3. ЧУГА не буде використовуватись проти військ УНР і повстанців, лише після перепочинку скерується на польський фронт. 4. Командування XII радянської армії забезпечить галичан медичною допомогою, приймає на всі види забезпечення. 5. В Галицькій армії будуть діяти організації Компартії[467].

У ту ж довгу морозяну ніч переговори були продовжені в штабі XII армії з її командувачем М. Мураловим та членами Реввійськради В. Затонським і С. Араловим. Ініціативу захопив В. Затонський. Представник ЦК КП(б) заперечував збереження автономії ЧУГА, заявив, що її корпуси будуть перетворені в дивізії і використані окремо. «А коли ж галичани пройдуть політичний перевишкіл, тоді їх об’єднають», – пообіцяв партійний діяч. Крім того, він пропонував направити Галицьку армію проти денікінського корпусу генерала Бредова.

Дещо іншу позицію зайняв командарм. Він не наполягав на використанні галичан проти денікінців, вважаючи необхідним об’єднати їхні корпуси перед наступом на Галичину. Водночас Муралов наказав начдиву Дубовому забезпечити харчами, медичною допомогою хворих і поранених галичан у Вінниці та інших містах, якими опікувався ревком.

1 січня 1920 р. в міському театрі відбулося велике віче, на якому з промовами про результати переговорів і наступні завдання перед галичанами виступили отаман Н. Гірняк, А. Хвиля, Є. Коханенко. Комітет партії доручив галицьким стрільцям охорону Вінниці[468]. Всі залишились задоволеними.

Вінницький ревком УГА за короткий час провів значну суспільно-культурну роботу. Були виявлені й взяті на облік всі хворі, яких тільки у Вінниці знайшлося 8743. Крім кримських казарм і шкільних будинків, багато з них знаходилось на приватних квартирах. А всього в регіоні виявилося 15 тис. хворих на тиф стрільців і старшин. 2000 виздоровців були задіяні ревкомом для охорони важливих об’єктів міста, патрульної служби[469].

Було встановлено зв’язок з найближчими частинами Галицької армії. Отаман Гірняк особисто виїжджав до Тульчина в штаб II корпусу. Його начальник штабу отаман Фердинанд Льонер віднісся позитивно до пропозиції заключити союз із більшовиками. У середині січня С. Шухевич побував у Начальній Команді, де зустрівся з генералами