Читати книгу - "Ляльковий дім"

Яльмар. Господи Боже! Мій бідний сивоволосий батько!.. Ну й нехай собі сидить втішається.

Старий Екдаль у домашньому сюртуку із розкуреною люлькою в руках виходить із своєї кімнати.

Екдаль. Повернувся? А я ото слухаю — наче твій голос.

Яльмар. Щойно прийшов.

Екдаль. Ти, здається, мене не бачив?

Яльмар. Ні. Але там казали, що ти пройшов через… Я хотів тебе наздогнати…

Екдаль. Гм… Дуже мило з твого боку!.. А що воно за люди були там?

Яльмар. Різні. Камергер Флор, камергер Балле, камергер Касперсон, камергер такий-то і такий… я не знаю всіх.

Екдаль (киваючи). Чуєш, Гіно! З самими камергерами сидів.

Гіна. Еге, тепер там страх як пишно стало в домі.

Гедвіг. Що ж вони, співали ці камергери? Чи вголос читали що-небудь?

Яльмар. Ні, тільки нісенітниці верзли. Хотіли було мене примусити декламувати. Та їм не пощастило.

Екдаль. Не пощастило їм?

Гіна. А ти ж би чудово зміг.

Яльмар. Ні, не треба бути до послуг усім і всякому. (Ходячи по кімнаті.) Принаймні, я не з таких.

Екдаль. Ні, ні. Яльмар не з таких.

Яльмар. Не знаю, чого це мені конче потрібно розважати гостей у тих рідких випадках, коли я буваю у товаристві. Нехай інші стараються. Ці молодчики тільки те й роблять, що переходять з дому в дім — попоїсти та попити. Нехай вони й розплачуються за частування.

Гіна. Та невже ти так і сказав?

Яльмар (наспівуючи). Хо-хо-хо! Довелось-таки і їм дещо проковтнути.

Екдаль. Самим камергерам!

Яльмар. Авжеж, і їм. (Між іншим.) Потім у нас ще виникла невелика суперечка щодо токайського.

Екдаль. Токайського? Тонке вино!

Яльмар (зупиняючись). Буває і тонке. Але, я скажу тобі, не всі випуски однакові. Уся справа в тому, чи багато сонця потрапило на виноград.

Гіна. І все ти знаєш, Екдалю!

Екдаль. А вони сперечатися почали?

Яльмар. Спробували було. Зате й переконалися, що і камергери недалеко зайшли. Так само — не всі випуски однакові. Одні трохи кращі, інші дещо гірші!

Гіна. Ні, чого тільки ти не придумаєш!

Екдаль. Хе-хе! Ти так їм і відважив?

Яльмар. Так, як то кажуть, просто у вічі!

Екдаль. Чуєш, Гіно? Самим камергерам! Просто у вічі!

Гіна. Та невже! Просто у вічі?

Яльмар. Тільки не варто про це базікати. Таких речей не розповідають. До того ж, уся розмова відбувалась у найприязнішому, жартівливому тоні, звичайно. Люди, по суті, усі такі люб'язні, веселі; навіщо їх було кривдити? Ні-і!

Екдаль. А все-таки — просто у вічі!

Гедвіг (пестячись). Як цікаво, що ти у фраку. Страшенно тобі личить, тату!

Яльмар. Правда? Він і справді сидить досить непогано. Майже як на мене шитий… Хіба що трошечки ріже під пахвами… Допоможи-но, Гедвіг! (Скидає фрак.) Краще надягти піджак. Куди ти діла піджак, Гіно?

Гіна. Зараз. (Приносить піджак і допомагає Яльмарові надіти його.)

Яльмар. Ось так. Не забудь тільки повернути Мольвіку фрак завтра ж вранці, якнайраніше.

Гіна (кладучи фрак). Та вже не забуду.

Яльмар (потягуючись). А-а! Воно все-таки зручніше так. Та й такий вільний домашній одяг більше підходить до всього мого зовнішнього вигляду. Як тобі здається, Гедвіг?

Гедвіг. Еге ж, тату!

Яльмар. А коли ще розтріпати галстук, ось так — кінцями порізно… Дивись! Як?

Гедвіг. Так. Це дуже пасує до твоїх вусів і довгого кучерявого волосся.

Яльмар. Я б сказав не кучерявого, а скоріше хвилястого.

Гедвіг. Адже воно дуже кучерявиться.

Яльмар. Скоріше в'ється.

Гедвіг (дещо згодом смикає його за рукав). Тату!

Яльмар. Чого тобі?

Гедвіг. Ти сам знаєш.

Яльмар. І зовсім ні.

Гедвіг (сміючись і хникаючи). Ну, тату! Годі мучити мене!

Яльмар. Та що таке?

Гедвіг (термосячи його). Ну, годі, годі, давай же, тату! Адже ти обіцяв мені принести щось смачне!

Яльмар. От тобі й маєш, забув!

Гедвіг. Неправда, неправда! Ти навмисне дратуєш мене! Соромно! Куди ти заховав?

Яльмар. Таж тобі кажу, справді забув. Проте, стривай! Дещо в мене все-таки є для тебе. (Йде і риється в кишенях фрака.)

Гедвіг (стрибаючи і плескаючи в долоні). Мамо, мамо!

Гіна. От бачиш… Зачекай лишень і…

Яльмар (з папірцем у руках). Ось воно!

Гедвіг. Оце?… Папірець?…

Яльмар. Це перелік страв, усіх страв, які подавали. Бачиш написано: «Меню». Це й означає перелік страв.

Гедвіг. А більше в тебе нічого нема?

Яльмар. Кажуть же тобі — забув. Та й повір мені — шкідливі всі ці ласощі. Сядь там біля стола і читай страви по черзі, а я тобі потім опишу, які вони були на смак. На ось.

Гедвіг (ковтаючи сльози). Дякую. (Сідає, але не читає).

Гіна робить їй знак.

Яльмар помічає це.

Яльмар (ходячи по кімнаті). Про що тільки не доводиться думати і пам'ятати батькові сім'ї! І досить забути якусь дрібницю — зараз же кислі міни. Що ж, і до цього не звикати. (Зупиняється біля пічки, де сидить старий.) Ти заглядав туди ввечері, батьку?

Екдаль. Аякже! Вона сіла в кошик.

Яльмар. Невже? Сіла-таки? Виходить, звикати починає.

Екдаль. Так. А я що казав? Тепер тільки приладнати деякі штучки…

Яльмар. Деякі вдосконалення, так.

Екдаль. Неодмінно треба.

Яльмар. Так, поговорімо про це. Іди-но сюди, сядьмо на диван.

Екдаль. Гаразд!.. Стривай, я спочатку наб'ю люльку… Та й прочистити вже час. Гм… (Виходить до своєї кімнати.)

Гіна (з посмішкою до Яльмара). Люльку почистити — чуєш?

Яльмар. Ох, так, так, Гіно. Нехай собі. Бідний старик, що зазнав аварії… Та от ці вдосконалення… Найкраще завтра ж збутися їх…

Гіна. Завтра тобі ніколи, Екдалю.

Гедвіг (швидко). Що ти, мамо!

Гіна. Не забудь, треба ж відретушувати ті карточки! По них уже кілька разів присилали.

Яльмар. Ну от! Знову ці карточки! Та встигнемо. Чи, може, й нові замовлення були?

Гіна. Ні, на жаль. На завтра у мене тільки оті два портрети — ти знаєш.

Яльмар. І більш нічого? Так, коли не дбати, то…

Гіна. Але що ж я вдію? Я і так уже публікую в газетах, скільки можу, здається.

Яльмар. Газети, газети! Сама бачиш, що це не допомагає. І кімнати, звичайно, теж ніхто не приходив оглядати?

Гіна. Ні ще.

Яльмар. Так і слід було сподіватись. Якщо не дбати!.. Треба як слід взятися до діла, Гіно!

Гедвіг (підходячи до нього). Тату, чи не принести тобі флейту?

Яльмар. Ніякої флейти мені не потрібно. Не до розваг мені. (Ходить по кімнаті.) Так, працюватиму завтра. За цим діло не стане. Працюватиму, поки сил вистачить…

Гіна. Але, любий мій, я зовсім не те хотіла…

Гедвіг.