Читати книгу - "Володимир"

— Дівиця Юлія зробила все, що мала зробити, — відповідає Феодор, — і, либонь, ще може дещо зробити.

— Що саме?

— Вона народила сина.

— Від князя Ярополка?

На обличчі Феодора блукає загадкова посмішка.

— У Києві всяк говорять про цю дитину — одні називають її сином Ярополка, інші кажуть, що вона від Володимира, — син двох отців.

— Почекай, патрикію! Юлія була жоною князя Ярополка, а князь Володимир…

— Князь Володимир має іншу жону, але після смерті Ярополка полюбив Юлію.

— Тоді нині його жона Юлія?

— Ні, до нього незабаром приїде перша жона, а Юлія залишила Київ.

— Надіюсь, ти не привіз її до Константинополя?

— О ні, проедре, коли б вона навіть просила, я не повіз би її сюди… На одній з моїх хеландій Юлія попрямувала до Херсонеса.

— Це добре, нехай сидить там… А син її з нею?

— Ні, він залишився в Києві й живе при дворі князя Володимира.

— Син нашої жони Юлії живе при дворі князя Володимира? Це добре, патрикію Феодоре. За цю дитину нам варто поборотись. І про Юлію слід пам’ятати. Ти, Феодоре, скоро повернешся до Києва?

— Скоро, проедре.

— Пам’ятай про сина Юлії. І про Володимира ми мусимо все знати… Я надіюсь, дуже надіюсь на тебе, патрикію…

2

Проедр Василь немарно так докладно розпитував патрикія-купця Феодора про Русь — становище в імперії чимдалі важчало, проедр боявся за власну долю, життя.

Темна грозова хмара вставала з півдня, де в Малій Азії оголосив себе імператором Вард Склір.

Проедр Василь знав цього полководця — він ніколи не діяв наогляд, а повільно збирав сили, підкрадався до ворога, умів обрати найкращу годину й нападав, як буря.

Нині, оголосивши себе імператором, Вард Склір не з’являвся на берегах Босфору, але проедр Василь знав, що він збирає в Малій Азії сили, рано чи пізно піде на столицю імперії.

Непокоїла Константинополь і найближча сусідка — Болгарія. Візантії доводилось тепер розплачуватись за те, що імператор Никифор Фока порвав мир з Болгарією й оголосив їй війну, за те, що він же накликав руського князя Святослава покоряти болгар, — русів і болгар він не посварив, навпаки, гнів їх разом обрушився на Візантію, імператору Іоанну Цимісхію надто дорогою ціною довелось купувати мир з князем Святославом.

Єдиним, либонь, чого домоглась Візантія, було те, що Болгарія лежала розірвана навпіл — землі її над Руським морем аж до Дунаю і над морем Егейським до Ларисси захопила імперія, болгарам залишились тільки гори й полонини — Західна Болгарія.

Проте саме ці гори й були грозою для Візантії: туди йшли всі болгари, яким не було життя під ярмом імперії, там чабан покидав полонини й брав у руки лук, там ратай залишав у борозні рало, витягав з піхов меч…

Їх вели проти Візантії охридський коміт Микола Шишман і сини його Давид і Мойсей, їх не стало, але жили, збирали нескорених болгар два інші сини Миколи — Самуїл і Аарон.

Війська Самуїла й Аарона рушили, перед вів Самуїл, що переможно захопив усю Фессалію, взявши Солунь, Лариссу, він виходить на берег Егейського моря, а Аарон нищить загони акритів у Македонії, загрожує Філіпполю.

3

У Константинополі вчиняється переполох. Далеко до Малої Азії, але всім відомо, що там підняв повстання й оголосив себе імператором Вард Склір.

Константинополь знає Скліра — це один з кращих, а може, й найкращий полководець імперії, який після смерті Цимісхія став доместиком схол у Малій Азії, а пізніше дукою Антіохії, — одного його імені боялись вороги, нині перед ним як перед новим імператором, що йде десь з Азії і незабаром стане над Босфором, тремтить, здригається вся столиця.

Про Болгарію нічого й говорити — загони Самуїла й Аарона стоять у Пелопоннесі, блукають у Фракії й Македонії, доходять до самого Константинополя.

Константинополь тремтить, розгублений синкліт один день вимагає, щоб імператори Василь і Костянтин відкликали легіони з Малої Азії й послали їх проти Самуїла й Аарона, наступного дня той же синкліт волає, що треба зняти легіони у Фракії й Македонії, кинути їх, і чимшвидше, проти Варда Скліра.

Синкліт вдається до останнього засобу — велить стратигам фем збирати земське військо — тагми фем, але стратиги бояться за свої феми, — ворог загрожує безпосередньо їм, — не посилають війська.

У Константинополі стоїть багато полків безсмертних, їх можна було б кинути в Малу Азію й проти болгар, але тремтить не тільки столиця, найбільш переляканий Великий палац, надія тільки на безсмертних.

У столиці, крім того, голод, спалахнула важка морова хвороба, в Галаті, на Перу і в самому городі починаються грабунки, розбой, вбивства, чиясь невідома рука пише на базиліках і навіть на гробниці Никифора Фоки: «Встань, божественний імператоре, поглянь, як орди диких болгар топчуть могили твоїх воїв, ідуть на Константинополь!..»

Звичайно, коли б на чолі імперії у цей час стояв василевс-деспот або ж полководець, схожий на Никифора Фоку чи Іоанна Цимісхія, він міг би повести легіони на бій, — не вперше у Візантії спалахували повстання, все життя вона існувала на вулкані.

Проте такого імператора, полководця не було, на престолі сиділи Василь і Костянтин, і біля них стояв, усе робив за них проедр Василь.

Це було неймовірно й дивно — Василеві минуло двадцять років, Костянтин був на три роки молодший від нього, обидва вони, і, безперечно старший, Василь, повинні були взяти в свої руки всю повноту влади, керувати імперією.

Проедр Василь не міг цього допустити, бо знав, що, коли Василь і Костянтин візьмуть кермо імперії, йому назавжди доведеться попрощатись з мріями про корону, а може, й навіки залишити Великий палац.

І проедр діє — синкліт і сенат роблять тільки те, що хоче проедр Василь, Василь і Костянтин сидять на троні, але імперією керує регент — проедр Василь.

Для цього нібито були причини: імператор Василь, що не був одружений і не збирався одружуватись, що не їв м’яса, не пив вина, і невпинно постив, молився із своїми ченцями, священиками, кліром, — де вже йому правити імперією…

Костянтин — молодший імператор — був повною протилежністю своєму брату: цей дні й ночі пив, проводив час виключно з гулящими дівчатами, не у Великому палаці, а в шинках на Перу шукали імператора, коли була потреба.

Проедр Василь, маючи за своєю спиною таких імператорів, всіляко потурав — першому в молитвах, другому — в пияцтві, сам же уперто йшов до своєї мети: син імператора Романа І Лекапіна і слов’янки-рабині, оскоплений своїм