Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

Відчинивши двері, вона ще спромоглася доволі виразно запам’ятати, що побачила перед собою Анелю, а те, що сталося потім, чітко пригадати не могла. Раптом світ потьмянів, перемістився вбік, і вона відчула, що сповзає по стіні додолу. Останньою згадкою була суцільна темрява перед очима і запаморочення від падіння в цю густу пітьму.

Отямилася Анна від того, що хтось бризкає їй в обличчя холодною водою.

— Тобі вже краще? — відставляючи на стіл склянку з водою, обережно запитала її Тереза. — Нічого не болить?

Заперечно хитнувши головою, Анна вперлася поглядом у стелю. Отже, вона зімліла? Це з нею вперше у житті.

Похитуючись, вона підвелась, розправила зім’яті спідниці й мимоволі прислухалася до голосів за стіною. Впізнавши голос Адама та його дружини, як від болю, скривилася. Розмова за стіною переходила на підвищені тони, і вже можна було цілком чітко виокремити не лише окремі слова, але й цілі фрази. Ще трохи — і її знов втягнуть у конфлікт.

Анна рвучко озирнулася на Терезу.

— Я не хочу все це слухати. Заберіть мене звідси. Я хочу інакше… Зовсім інакше. Не треба мені такого життя.

Здається, стіна, на яку з розгону налетіла, не надавалася до руйнування, а раз по раз боляче товктись у неї головою не було ані сили, ані бажання.

— Ти справді хочеш піти зі мною? — Тереза замислено дивилася кудись повз Анну, ніби намагалась дослухатися до чогось у самій собі. — Адам не схвалить цієї ідеї… Я теж нічого певного тобі пообіцяти не можу.

Анна на мить відвела очі, тоді знов глянула на Терезу.

— І все одно я хочу піти.

Розділ 5

Анна ще довго не могла оговтатися від змін у власному житті, проте Тереза її не чіпала, не докоряла бездіяльністю і не тиснула, але особливими ілюзіями Анна себе не тішила. Знала, що незабаром мусить на щось наважитися. Тут хоч головою в мур бийся, а коли виросте живіт, гріх перелюбу не приховаєш. Невже справді доведеться розійтися з Адамом, а кохання до нього закінчиться саме так — на вершині, на найвищій ноті, тоді, коли найважче прийняти розлуку і змиритися з утратою? Ні, треба ще раз поговорити з ним.

Наступної неділі, десь по обіді, прийшов Адам, і хоча внутрішньо Анна приготувалася до його візиту, проте вийти до нього чомусь не змогла. Її охопив такий страх, що вона почувалася майже паралізованою.

Якийсь час Адам терпляче чекав та, коли почало сутеніти, не витримав, підійшов до дверей і кілька разів смикнув за клямку.

— Анно, відчини. Чуєш? Що за дурна поведінка? Я мушу з тобою поговорити.

Вона безтямно втупилася поглядом у двері. На одну довжелезну мить емоції зосередились на порухові клямки під рукою в Адама, і вона відчула, що понад усе на світі хоче побачитися з ним, проте підвестися з крісла не змогла.

З хвилину за дверима панувала тиша, тоді двері різко розчинились і до кімнати ввійшов Адам. Зробив декілька кроків, кинув ключі, які щойно взяв у Терези, на стіл і зупинився посеред кімнати.

Анна затамувала подих. У цілковитій тиші ритмічно цокав годинник на стіні і, мимохіть глянувши на нього, вона опустила очі. Ще за мить за вікном почувся гуркіт коліс фіакра і цокіт копит коней бруківкою, проте за хвилину шум почав віддалятися кудись у бік Валів[40] та площі Святого Духа і врешті затих, знов полишивши по собі гнітючу тишу.

— Ні, то щось неможливе, — першою не витримала Анна. — Ми від початку знали, чим усе це завершиться, то чому зараз не хочемо прийняти очевидне?

Вона рвучко підвелася, а її руки, ніби набувши власної волі, так сильно стиснули спинку крісла, аж зблідли кісточки пальців.

— Та облиш ти це кляте крісло, — Адам розчепив її пальці й відсунув крісло вбік. — Що з тобою взагалі діється? Я хочу забрати тебе до себе. Тереза теж визнає за тобою право на самостійне рішення. Я поговорив з нею. Вона не втручатиметься у наші стосунки.

Анна заперечно хитнула головою, проте не пручалася, коли Адам її обійняв. Сама притиснулася до нього, з насолодою вдихнула його запах, звично виокремила в ньому аромат кави, тютюну та свіжонакрохмаленої сорочки і спробувала всміхнутися. От тільки усмішка в неї вийшла якась жалюгідна. Не усмішка, а радше невдала імітація.

— Я не хочу йти до вас. Мені не потрібні такі стосунки.

Нічого не розуміючи, Адам здивовано глянув на Анну. Вона хоче покинути його? З якого дива саме зараз? Ні, дурниці. Хіба можна дослухатись до слів вагітної жінки? Зараз вона сама себе зрозуміти не може, а тут ще й не обійшлося без Терези та її красномовства.

Він ковзнув рукою донизу і під усіма спідницями Анни відчув, що живіт у неї доволі помітно заокруглився.

— Дурниці ти кажеш. Зараз усе тільки розпочинається. Дивись, яка ти в мене кругленька стала. Ще трохи — й не приховаєш. Збирай речі. Досить слухати Терезу. Вона дбає не про твої інтереси, а про пристойність і репутацію родини.

Він відпустив Анну і спробував роздивитися довкола.

— Нічого не видно. Де в тебе тут свічник?

Тихенько зітхнувши, Анна принесла свічник, засвітила свічку. З хвилину повагалась, тоді різко розвернулася і глянула Адаму в очі.

— Я нікуди не піду, і речі я теж збирати не буду. Не хочу.

Здивовано звівши брови, Адам не відразу знайшовся з відповіддю. Даремно-таки погодився на тимчасовий переїзд Анни сюди. Мав би розуміти, що Тереза не відступиться, а обіцянки не тиснути на Анну, запобігти скандалу і допомогти нічого не варті.

— Ну, і що все це означає? — доволі прохолодно запитав він Анну. — Чергова примха? Маю доста колишніх.

— Це не примха. Я хочу нормального життя для себе і дитини, а у вас ніколи того не матиму.

Адам іронічно усміхнувся.

— Отже, сама ти не бачиш, що тебе підштовхують до потрібного комусь іншому рішення. Так?

Вона опустила очі й почала уважно вивчати візерунок на шалі.

— Ніхто мене не підштовхує до такого рішення. Я сама не хочу до вас їхати.

Відчуваючи, що розмова зайшла у глухий кут, Адам роздратовано відсунув крісло, яке знов опинилося між ним та Анною. Тереза таки зуміла вбити їй у голову свої ідеї. Хоча… Раціональне зерно в тому теж є. Варто поговорити з Терезою і спробувати залагодити проблему трохи інакше.

— То ти не