Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Чого не гоїть огонь 📚 - Українською

Читати книгу - "Чого не гоїть огонь"

242
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чого не гоїть огонь" автора Улас Олексійович Самчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 80
Перейти на сторінку:
в юрбі.

А найближчий Ведмідів побратим, Омелян, звернувся до Трояна:

— Командире! Я вам кажу: перший боєць! Тоді там на Плоському, на Застав'ю, кажу вам, купу їх наложив. Сам бачив! Б'ється, як чорт! Їй-Богу! А от очі має на мокрому! Що й казати! Задовго йому в тому Сибіру мочили. Казав, якийсь слідчий нерву йому ніжкою від стільця надвередив. А та стерва делікатна. Порушив — пропало. Не зашепчеш…

Сам Ведмідь пізніше виправдовувався перед Омеляном:

— Плакав! Так! Плакав! Але не зі страху! Можеш мені вірити, а можеш і не вірити! Плакав з жалю! На весь світ — плакав! На Бога жаль бере! Все ж таки, як ти собі не кажи… ми тут не з примхи! Як Господь Бог є у небі — може ж він бачити, коли людям засліпило… На брата того «єдинокровного» я вже давно плюнув. То просто худоба! Але є ще й інші… От чому жаль бере!

— А ти все-таки не плач, — промовив на це резонно Омелян, вистругуючи з патика рожен смажити сало.

— Легко сказати…

— А ти не плач! Сказано — не плач і не плач! Ведмідь підтягнув штани, шморгнув зворушено носом і з виглядом винуватого замовк.

III

Десь під Великдень, що припадав того року на шістнадцяте квітня, Троян дістав вістку від Віри. Вона писала:

«Мій вічний! Як ти й казав, я переїхала до Дерманя. У тітки Ксеньки. На Шпинківцях. Тепер тут майже порожньо. Зі мною також Уліянчик. Він здоровий і чемний. Хотіла тебе бачити — надходить свято. Мій час, ти знаєш, також надходить, і я сподіваюся вийти з нього переможно. Всі дні і всі години виповнені тобою. Але ти будь на своєму місці. Як ти казав: до останнього! Так треба. Я своє місце знайду! Твоя завжди і вовіки П.».

Хотів був одразу їхати до Дерманя, але мав відбути нараду з командирами, вважав її дуже важливою, старанно до неї готувався, а тому відклав поїздку на другий день. Був це страсний четвер, хвилюючий, повний містерії день і разом зворушливий спогад про давно вже минулі і безповоротні дні, що тепер видавались фантазією.

Надходив вечір. Троян сидів у своєму барачку, за столиком, над картою-генералкою, але нічого на ній не бачив. Купчив думки. Можливо, це остання така нарада. Його інтуїція била на сполох. Скликав усіх, навіть молодших командирів і кращих бійців.

Біля нього за другим столиком сидів Залізняк, готуючи свій вічний звіт про «загальне положення». Стояла глибока тиша.

— Чи готовий звіт? — враз урвав тишу Троян.

— Є, командире! — відповів Залізняк.

— Ну… а як ти думаєш, — спитав по хвилині Троян, — чи ми готові? — і подивився перед себе в якусь точку.

— Себто? — не зрозумів Залізняк.

— Ну… взагалі… все видержати…

— А що тебе бентежить, командире?

— Та-а-а… думаю…

Залізняк механічно постукує кулаком по столі. Цей рух впливає на Трояна, він швидко отямлюється, рвучко встає, обтягає шкуратянку, підтягає пояс з револьвером і кидає:

— Вибач, Максиме! — і виходить.

За півгодини в тому ж барачку, при світлі двох нафтових ліхтарень, на пеньках і так просто на долівці сиділо й стояло п'ятнадцять вибраних командирів і бійців, за столом президії сиділи Троян, Царенко й Булава, окремо на обрізку — Залізняк у ролі секретаря.

Було півтемно, душно, тихо. Тяжкий запах виділяла кожна постать, обличчя, освітлені ліхтарями, здавались вирізьбленими на сірому камені.

Троян сказав кілька слів і цим відкрив нараду. Залізняк стоячи почав читати свій звіт. Москалі зайняли Керч і Джанкой. Посилені бої під Тернополем. Просування на Закарпаття через Чернівці і Татарський просмик. Перший раз офіційно подано про смерть Батутіна. Останньої ночі Німеччину заатакувало 2000 літаків, скинувши п'ятнадцять тисяч тонн бомб. Бої на Пацифіку, бомбардування причалів на Новій Гвінеї, активізація фронту в Італії.

Далі інформації про свої сили, про сили лісової армії взагалі, про сутички біля Крем'янця, біля Ковеля, в околицях Смиги. Далі про наміри ворога, стягання сил в Шумську, Крем'янці, Дубні, Рівному, Острозі, Куневі, при чому Залізняк накреслив перстень довкруги розташування лісу. Після того короткі висновки і кінець. Ще запити. Їх впало кілька, переважно характеру міжнародного. Як справа другого, західного, фронту? Що означають останні зміни в англійському кабінеті? Як Італія? Чи скоро почнеться офензива на німецько-совєтському фронті?

Залізняк відповів сухо, коротко. Він, здається, кудись поспішає. Для нього все це якась формальність. І, коли запити вичерпались, він змінює тон голосу і урочисто проголошує:

— А тепер слово має наш командир. Пане командире! Присутні не раз чули мову свого командира, але цього разу вони слухали її з вийнятковою увагою. Всі очі скерувались на Трояна. Він встав. Зовсім близько біля його голови висів ліхтар. Його права, засмагла, не свіжо голена щока ясно освітлена, ліва в тіні. Він хвилинку стояв мовчки, здається, шукав потрібних слів.

— Мої друзі! — почав Троян спокійним, але в дійсності схвильованим голосом, який потім йому весь час вривався. — Ми зібралися тут поговорити… Я кажу — поговорити… взагалі… без конкретної теми. Люди, що знаходяться в нашому становищі, крім мови конкретного діла, мусять ще мати мову абстрактного уявлення діла, і не тільки в тій точці, де вони в даний момент діють, але й в тому, я б сказав, всесвіті, що до нього їх діло належить… У всесвіті, кажуть, нема відірваних явищ. У ньому кожна комаха виконує свою світову роль. Атоми буття взаємодіють.

Що хочу цим сказати? Дві речі хочу цим сказати. Перше: ми тут, у цьому лісі, у просторі тридцятьох десятин, не є відокремленим явищем не планеті розміром… Мені зараз випали з пам'яті цифри розміру нашої планети, але в кожному разі вони досить великі. І друге: мені хочеться, щоб ми тут діяли не лише як непоправні мрійники і не лише як запеклі фанатики, але й як свідомі, розумні, холоднорозважні реалісти. Воля людини лише тоді невгинна і залізна, коли вона свідома. Не вибух, не відрух, не акт, ображеного почуття меншовартости. І взагалі, боєць — не той боєць, що мститься, а той, що боронить право, правду й закон. І коли він робить це, знов-таки, свідомо.

Дві розроблені і незакінчені справи залишила нам у спадщину наша історія: наші стосунки з сусідами, передусім з москалями, — і нашу внутрішню несформованість, передусім на грунті нашої психології. Сотні років перманентної війни фактично в порожнечу і мільйони розірваних, мов старі лахи, душ, що за дрібничками не бачать сонця.

Це питання! Так, друзі. Москва і ми! Легко, навіть дуже легко сказати ці пару слів, але

1 ... 68 69 70 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чого не гоїть огонь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чого не гоїть огонь"