Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

Мабуть, в Адміністрації Президента дуже серйозно сприйняли стрілянину в Мукачевому, бо буквально через кілька днів після того, що сталося, на Закарпатті було звільнено губернатора і на його місце прислано найрішучішого й найхаризматичнішого українського державного чиновника, генерал-лейтенанта міліції Геннадія Москаля. Але найцікавішим у цій історії є те, що Геннадія Москаля, щоб відправити губернатором на західний кордон України, зняли з посади губернатора Луганської області, тобто його забрали з лінії фронту в Донбасі. Геннадій Москаль, який своєю грубою прямотою та любов’ю до російського мату заслужив любов і довіру простого народу, приїхав на Закарпаття й одразу почав боротьбу з контрабандою, звільнивши десятки митників і прикордонників. Другим найцікавішим моментом у цій історії стало призначення на посаду губернатора Луганської обла­сті волонтера й колишнього бізнесмена Георгія Туку. Вперше на високу державну посаду було призначено волонтера без досвіду державної служби. Але насправді призначення волонтерів на різні, але не такі високі державні посади вже стало традицією. В Адміністрації Президента немає кадрового резерву серед чиновників із досвідом і з чистою репутацією. Волонтерський рух значно зріс за останній рік, і активні громадяни-волонтери, колишні бізнесмени та менеджери з почуття патріотизму переходять на державні посади, де отри­мують мізерні зарплати, на які дуже важко прожити.

Попереду осінь і обіцяні місцеві вибори за новими правилами. Українці з тривогою дивляться на ці майбутні вибори, боячись, що на сході України знову до влади прийдуть проросійські політичні сили. Адже в містах, звільнених від сепаратистів уже більше року тому, досі відносно сильні проросійські настрої. Сильні, але вже не так, як раніше. Нещодавно я знову побував у місті Сло­в’янську, що за 100 км від Донецька. У місті, з якого й по­чалися військові дії сепаратистів під командуванням росіянина, колишнього полковника ГРУ Ігоря Стрєлкова-Гіркіна. Цього разу я вперше помітив українські прапори, вивішені на балконах квартир. Ще кілька місяців тому патріотично налаштовані мешканці побоялися б демон­струвати свою проукраїнськість! Але по Слов’янську цілий рік раз на тиждень по неділях кілька десятків патріотів проводили автопробіги в машинах, над якими майоріли українські жовто-блакитні прапори. Я сам бачив ці автопробіги, ці машини з прапорами, що повільно їдуть і сигналять, що завжди рухаються по одному і тому ж маршруту через усе місто і розвертаються на площі перед вок­залом. Напевно, саме ці активісти й переламили ситуацію в Слов’янську, допомогли багатьом позбутися страху та пасивності. Але Слов’янськ — тільки одне з десятків міст Донбасу. Там, до речі, теж обіцяють найближчим часом «запустити» нову поліцію. Ситуація в країні змінюється, хоч і дуже повільно. Не змінюється ситуація тіль­ки на фронті, де щодня тривають артилерійські дуелі та обстріли на­селених пунктів, де Україна й Росія зійшлися в клінчі, де майбутнє цього воєнного конфлікту все ще є туманним.

Наприкінці серпня під час чергової зу­стрічі в Мінську, від якої ніхто нічого особливого не чекав, представники сепаратистів раптом заявили, що з 1 вересня вони припиняють стріляти з мінометів, танків і артилерії. У себе в невизнаних Донецькій і Луганській республіках вони додали, що «тиша» на лінії фронту настане заради дітей, аби не зіпсувати їм початок шкільного на­вчального року.

Відносна тиша насправді настала на день раніше, саме коли український парламент голосував за зміни до Кон­ституції, що стосуються «децентралізації». У поняття «де­цен­тралізації» входить як передача багатьох повноважень від центрального уряду в Києві регіональним центрам, так і передача повноважень від регіональних центрів — районним адміністраціям. Усе ніби правильно й красиво, але частково ці нововведення стосуються і окупованої частині Донбасу. Багато українців бояться, що після внесення змін до Кон­ституції військові злочинці Донбасу, винні в тисячах смертей представників української армії та мирного населення, стануть легітимними політиками, і їх не буде покарано. Саме це побоювання викликало гнів і невдоволення радикальних націоналістів і саме тому вони заздалегідь на 31 серпня оголосила «День гніву» — демонстрацію проти змін до Конституції перед будівлею парламенту. Колишні депутати парламенту від націоналі­стичної партії «Свобода», що минулогго року не потрапила до парламенту через слабку підтримку виборців, прийшли під парламент із битами для бейсболу, намотаними на руки ланцюгами та палицями. У других і третіх рядах мітингувальників, які відразу вирішили фізично атакувати міліцію, що охороняла парламент, ішли колишні добровольці, які повернулися з Донбасу, та інші активісти, включаючи членів іще трьох менш радикальних політичних сил. Атака на міліцію закінчилася трагічно. Один із колишніх добровольців, молодий і не дуже освічений хлопець Іван Гуменюк кинув у міліціонерів бойову гранату. В результаті один міліціонер загинув відразу, двоє померли від ран наступного дня, а всього поранено осколками гранати було понад сто осіб. Зрозуміло, ця новина стала головною не тільки на українському, а й на ро­сійському телебаченні. Телеведучі різних телеканалів Росії змагалися, хто яскравіше опише Україну, як країну тотального хаосу, в якій ні Президент, ні парламент не в змозі контролювати ситуацію.

У самому Києві, та й по всій Україні, багатьом здається, що несподівану тишу на лінії зіткнення в Донбасі було організовано Кремлем спеціально, щоб вибух у Києві пролунав якомога голосніше! Інші хочуть звинувачувати в трагедії Адміні­страцію Президента Порошенка, вважаючи, що кров міліції була вигідна нинішній українській владі, щоб розв’язати репресії проти націоналістів. «Репресії» дійсно почалися: керівництво партії «Свобода», помічене в бійці з міліцією, було викликано на допит у прокуратуру. Тепер проти деяких політичних діячів цієї партії може бути відкрито кримінальні справи. Однак Адміністрація Президента, як я думаю, ніякого відношення до гранати в руках у колишнього бійця-добровольця, не має. Лідер партії «Свобода» одразу заявив, що Іван Гуменюк ніякого відношення до «Свободи» не має, одначе той же Тягнибок не зміг пояснити виразно, чому цього бійця зображено на торішніх передвиборних плакатах «Свободи»?

Уже минуло більше тижня з дня вибуху під стінами парламенту, але країна, як і раніше, обговорює те, що трапилося. Версій менше не стає. Більше того — командир батальйону «Січ», де служив Іван Гуменюк, який кинув гранату, раптом повідомив, що йому відомо про те, що під час акцій протесту під парламентом