Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

Якось Дана розпорядилася:

— Ти напишеш програмну статтю міністра. Розмістимо її в інтернеті.

Безпосереднє спілкування з Марієвим було виключене з міркувань субординації, і це не обговорювалося. Чубенку залишалося єдине: уважно стежити за кожним порухом губів шефа — а раптом скаже щось вікопомне? Журналіст почав відвідувати всі заходи, на яких бував Сергій Климович. Нарешті, кілька виступів міністра було записано і розшифровано з диктофона. Однак стулити докупи всі ці балачки виявилося непростим завданням. Не були вони поєднані насамперед у голові Марієва.

Сливка нависала, скорочувала термін підготовки статті. Журналіст з чималими сподіваннями звернувся до фахівців із відомчих науково-дослідних інститутів, але вони не бажали ділитися з Марієвим своїми надбаннями. Тоді Євген зателефонував новій знайомій — кандидату філософських наук, яка донедавна працювала в міністерстві. Вона дозволила скористатися кількома цитатами зі своєї дисертації, яку присвятила темі соціального захисту на прикладі західноєвропейських країн. Тільки завдяки цьому донорству сформувалася провідна теза статті.

Але витвір новоспеченого «спеціаліста» так і не дійшов до інтернету. Усі аркуші обросли зауваженнями на полях. Зовсім зайве, на думку міністерських фахівців, було торкатися такої проблеми, як несумісність тіньової економіки та ідеї соціального суспільства. Не схвалювали й намагання Євгена пов’язати цю ідею з тим, як в Україні організовано систему влади. Вживлений у статтю західноєвропейський чіп нестерпно муляв міністерській верхівці. «Гаразд, нехай ці рядки лякають заполітизованістю, але чому зволікають із запровадженням тарифної сітки при оплаті праці?», — запитував у себе Чубенко. Почет Марієва побоювався погоріти на новаціях. Водночас міністр мало не щодня трубив про них, і на ці його солодкі обіцянки зліталася медійна мошва з проурядових газет і журналів.

Сливка таки перегнула палицю своїми диктаторськими методами, Євгенові урвався терпець і він облишив спроби спілкування з нею у більш-менш дружньому тоні. Сміявся з себе подумки: настільки зрадів, що працює з землячкою, — навіть на свої іменини її запросити хотів. Сподіватися на взаємність із нею було те ж саме, що намагатися встановити теплі стосунки з морозильною камерою.

Наближався момент, вельми відповідальний для Даниної кар’єри — під орудою «гуманітарного» віце-прем’єра проводився огляд прес-служб усіх міністерств. Недивно, що на цей час мало не всі підлеглі Сливки відчули різке погіршення здоров’я. Навіть Тодоско приймав заспокійливе, а Леся, адміністратор відомчого сайту, яка постійно сиділа перед монітором, буквально сліпла.

— У мене полопалися лінзи, — скаржилася вона мало не зі слізьми. — Дана каже, підеш о дев’ятій. Кого ж я застану в поліклініці?

Петро Олексійович співчутливо ворухнув пшеничним вусом:

— Ось читаю в інтернеті повідомлення. Готується європейський стандарт щодо трудового законодавства. За доведення співробітників до неврозу керівника можуть притягти до адміністративної відповідальності й звільнити.

— Це у Страсбурзі? — уточнив Чубенко.

— Так.

— А ми в Києві, — Леся завершила Євгенову думку.

Та завдяки залізній волі Дани, її корабель таки дістався жаданої гавані, де роздавали нагороди і премії. Під час огляду прес-служб спливло прізвище Сливки. Міністерський веб-сайт похвалили, але «гуманітарного» віце-прем’єра це мало тішило. Виникла нова проблема. На тлі масових виплат житлово-комунальних субсидій утворилися чималі черги в ЖЕКах. Окрім того, з подачі опозиційних партій у всій країні почали діяти пункти надання безкоштовних юридичних консультацій громадянам. Наче за помахом чарівної палички, Кабінет Міністрів закидали численними позовами, в яких люди нагадували урядовцям про обіцяні соціальні гарантії.

«Навіщо мені популярний міністр, якщо за провал програми субсидій зніматимуть з роботи мене, а не його?» — думав віце-прем’єр. Отож Дана разом із похвалою отримала від шефа завдання організувати підготовку циклу позитивних сюжетів про роботу відділів субсидій. Міністр і сам пішов на телебачення. Щоправда, після того фахівці довго розплутували клубок обіцянок, які він виголосив у прямому ефірі. Та все одно появи Марієва перед телекамерами не було альтернативи. Ось тільки слід було від імені міністра скласти листа віце-прем’єрові, щоб той натиснув на керівника телекомпанії.

Текст листа доручили підготувати Сливці, але на той час вона слабувала на грип, була особливо сердита і переклала роботу на земляка — на кого ж іще?

— Я вмію писати лише журналістські матеріали, — спробував відбиватися він.

— А я тобі ще раз кажу: це твій обов’язок!

Дівчина підскочила до Євгена та викричала йому в обличчя всі свої бацили. Вона, мабуть, чекала медалі за те, що не пішла на лікарняний, але її била лихоманка, очі божевільно блищали.

— Гаразд, не треба так хвилюватися, — Чубенко поступився принципами, наляканий виглядом хворої, здатної накласти головою за свого міністра. — Не знаю як, але спробую.

Лист було складено, і віце-прем’єр його підписав того ж дня, але тепер уже молодий чоловік захворів і тиждень пробув на лікарняному.

Ніщо більше не заважало Марієву посилати в телепростір свої легенди про урядовий героїзм. У одному із селищних відділів субсидій добре засмаглий міністр чи то з милосердним, чи то з прохальним виразом обличчя розповів про соціальний захист третини українських сімей і засипав слухачів цифрами. Інтерв’ю пройшло чудово, констатувала Сливка. Проте комерційні студії не включили відзняті сюжети до своїх інформаційних програм. Перший національний канал виконав розпорядження віце-прем’єра й показав країні міністрове «ходіння в народ». Втім тридцять секунд прямої мови на тлі якоїсь стіни можна було з таким самим успіхом зняти й у столиці.

За кілька місяців Чубенко таки відчув тріск власного хребта між міністерськими жорнами. Спіймав себе на тому, що постійно контролює власну поведінку, аналізує кожне вимовлене слово. Та все одно йому вернуло з душі від кожного слова у матеріалах прес-служби. А їхній зміст і