Читати книгу - "Під Савур-могилою"

В тому клубку подій був негайно переобраний Сацько Туровець і кошовим став Іван Щербина, а старшинами — його прибічники. Невойовничий, але мудрий Щербина попросив Сірка в таємній розмові-раді розрядити запальність козацтва в січищах походом на Перекоп та погрозливим листом Брюховецькому і боярам від імені всієї черні. Тоді ж було спішно влагоджено похід разом із Косагою сушею і водою, щоб урятувати стрільців від козацького шаленого гніву. За добу було споряджено й посаджено сіром-безкінників на байдаки, стерна, думбаси і дубівки, а охочекомонців із стрільцями виведено в поле. Отаманом походу був Сірко, на воді йому підлягав чорноморець Олекса Шкуро. Метою походу було знищення Перекопської фортеці, в якій, за розвідними даними, були тисячі ясирників, взяті ордою аж у передгір'ях Татр на Буковині із тамтешнім чільцем і ватажком Мироном Дитинкою, «який із своїми побратимами-опришками воював від самої Хмельниччини проти панів і балів».

Штурм фортеці Сірко почав тоді, як була зненацька захоплена турецько-ординська застава невдалік Перекопу із сотнею дараб-возів. Пов'язавши вози у вужаки, а ординців і турчинів прив'язавши попереду, Сірко опівночі, змазавши осі чмиром, підкотив вужаки до фортеці й міста і дав команду байдарникам, які не зуміли пройти по воді під ланцюгами-перегородами непомічено, зумисне відтягувати увагу оборонців на себе, а сам, розділивши потуги на кілька окремих загонів та переправившись алярмово в немісячну запівніч через рів, напав на посад з південного боку, а стрільці Косаґова — із півночі так нищівно швидко, що охоронний чамбул при появі повного місяця спершу позбавився міста й посаду, захоплених вужаками, в які не можна було стріляти, щоб не вбити прив'язаних правовірних, а потім байдарники таки прорвалися до мурів і обліпили їх з боку води так, що захиснмкам-заложцям, яких все меншало й меншало, уже нічого не лишалося, як здатися на милість козацьку, повіривши уже вкотре, що Сірко — справжній шайтан-характерник!

Фортеця, захоплена Олексою Шкуро з води, а Сірком та Косагою — із суші, ще боронилася рештками сейменів, бо Сірко над усе щадив козаків, але за дароване баш-сейменові життя отаманові було відкрито таємницю, що фортечникам вдалося ще звечора послати звістку про облогу нуреддіну Селіму, який ось-ось має прийти на виручку. Та відомість тут же була перевірена розвідниками, що дійсно побачили кількатисячний загін ординців, який обережно правився до Перекопу під берлом недавнього калги, а тепер нуреддіна Селіма. За наказом Сірка козаками була добита решта сейменів, а ясирники із ям, льохів і склепів виведені разом із ватажком опришків Мироном Дитинкою в поле.

Фортеця, посад і місто з примістом стали неабиякими захистками для козацтва. Піскувате й горбасте поле не допомагало яничарам та буджакам, а вилазки козаків, які весь час міняли позиції, допомогли Сіркові десь по обіді оточити весь Селімів алай. Зрозумівши, що він опинився в лещатах між лучним і самопальним вогнем, нуреддін зробив спробу вирватися, пославши у вістря прориву турецьких секбанів-піхотинців, але затинні пищалі, шмагівниці, рушниці й мушкети, взяті у фортеці козаками, зупинили їх за першої ж вилазки і завернули до гурту.

На кінцевий штурм Сірко пішов зі своїми та Косаґовими вершниками зоднобіч, а Олекса Шкуро з байдарочниками — вдругобіч після того, як на татар пустили захоплених у фортеці бахманів, підігрівши їх перед тим змоченими в смолу й підпаленими скрутнями із клоччя та ганчір'я.

Нуреддін із купкою охоронців мусив утекти. Козаки зсаджували стрілами вершників, що розбігалися, намагаючись прорватися з кільця, саджали їх колінно на пісок зі складеними на грудях руками і до ночі в'язали до дараб; поранених клали до жінок і дітей на мажари, підбирали захоплену зброю, майно, порохи, гуртували овечок, кіз, коней усю ніч, а вранці, поснідавши і погодувавши полонених, спішно знялися в дорогу сушею і байдаками.

Січовики, які лишалися в обох Січах, очам своїм не вірили, коли угледіли полонених у полі, а статки — в Чортомлику. Їх захоплювали не лише коні, овечки, кози, а й майно та найпаче яничарки, венеціанські аркебузи, ґнотові мушкети, пістолі, дорогі ятагани та дванадцять різних гаківниць, заклинених, правда, при здачі. Була й печаль, яку розливав церковний дзвін по всьому Великому Лугу і того, й наступного дня, правлячи поминальну месу по убієнних, а їх налічувалось понад двісті душ, привезених для похорону... Вістка про цей похід Сірка, як курінного отамана, який двома тисячами козаків розбив понад п'ять тисяч яничарів і ординців, зруйнувавши фортецю, посад і місто, та оповіді нуреддін-салтана про те, що в Сіркові живе нечистий, докотились до всіх сусідніх державних дворів легендою.

Відпровадивши воєводу Косаґу з Великого Лугу, для певності — з численними здобутками, Сірко хоч на тимчас поклав край ворохобству в Січі. Та послані ним у Слобожанщину косяки коней зродили й нарікання. Згодом вони обернулись і в ремства, надто від кимось принесеної туруси-брехні, що в околах, та й у самому Перекопі, буцімто була моровиця і лише тому Сірко переміг нуреддіна, взявши фортецю, місто й посад. Плітка була настільки вдатна і так вчасно посіяна серед козаків-січовиків, що Сіркові довелося і всіх здорових полонених, і козаків, що їх привели, купати в теплій смолі-дьогті.

Сірко не йняв віри, що такою сильною та дійовою може бути плітка, коли вона уміло, на добре підґрунтя пущена злостивцями. Говорили, що Косаґа ходив із ним у похід нібито без благословення царя і воєвод та навіть їм наперекір. Сірко морочився тим, шукав першоджерело плітки і знайшов його лише з часом, ахнувши з подиву від віроломства бояр...

Заворушення, що почалися в польських військах із-за невиплати платні рейтарам, до яких приєдналися навіть маґнати Любомирський, Ліщинський та інші, як противники короля, не стали завадою Янові-Казимирові, як сподівалися ворохобники та московські окупаційні бояри. Очолене гетьманом Тетерею, Чернецьким, Богуном, Гуляницьким військо, обійшовши добре укріплений Переяслав, направилося при всебічній підтримці обуреного здирствами воєвод і Брюховецького