Читати книгу - "Все буде добре"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кілька хвилин – і ось нарешті перед очима синя водойма виблискує прохолодною звабою. Антон побіг уперед, на ходу скидаючи з себе одяг. Заскочив у воду й одразу пірнув. Вигулькнувши через кілька метрів, він помахав рукою:
– Вода просто чудова!
Швидко подолав відстань до берега, підскочив до Марічки та затрусив головою.
– Антоне! Перестань! Ти ж не Бровко! – затулилась від колючих краплин дівчина.
Натомість хлопець загавкав:
– Гав! Гав! А-у-у-у-у!
– Дич, ну чесне слово, – зітхнула Марічка. – Краще прикрий мене, поки я переодягнусь.
І поки хлопець мужньо відводив очі та міцно тримав кольорове покривало, Катруся скинула платтячко, зоставшись у жовтому купальнику, підійшла до краєчка озера, обережно торкнулася пальчиками води та зайшла по коліна. Обернувшись, крикнула друзям:
– Вода дійсно неймовірна!
На березі Марічка вже одягла купальник у червоні маки, а Сашко скинув штани і стояв у веселих смугастих плавках.
– Забіжімо всі разом? – запропонувала Катруся, повернувшись до друзів.
– Давайте, – одразу погодилися діти.
Вони взялися за руки й на раз – два – три розірвали самотню тишу озера, з розбігу заскочивши в омріяну воду.
Антон одразу пірнув, за мить розплющивши очі. З веселої компанії лише він любив глибину. І поки його друзі плескались на мілководді, він спостерігав за зграйкою пустотливих мальків чи пірнав за вподобаними мушлями. Вода з задоволенням приймала в себе допитливого плавця, огортала приємною прохолодою й вабила незвіданими таємницями. Антон плив під водою вже так довго, що в легенях стало тісно, і хлопцеві довелося швидко випірнути, щоб зробити ковток життєдайного повітря. Голови друзів виявились далеченько, тож хлопець рішуче повернув до берега.
– Сашку, не бризкайся! – пищала Катруся, відволікаючи увагу.
У той час за спину хлопця підступно зайшла Марічка й зненацька вискочила йому на спину, з головою зануривши бідолаху в каламутну воду.
– Так його, так його, – зраділа Катруся.
Але радість її була швидкоплинною, адже Антон уже доплив до друзів і, побачивши підступ Марічки, потягнув Катрусю на дно. Вереск стояв такий, що птахи, які поважно сиділи на найнижчих гілках майже біля води, з переляку злетіли на вершечок і звідти здивовано споглядали за веселою четвіркою дітей, що борсалась у воді то зникаючи, то з’являючись на поверхні.
Раптом Антону різко заболіло плече, а заразом – і вся ліва рука. Як перевчений шульга, він спробував утриматись на поверхні, швидко рухаючи ногами, але вода перестала бути гостинною господинею та силоміць потягнула його вниз, заповнюючи вуха, ніс – усе нутро. Сашко весело хляпав водою в Катрусю й не одразу помітив, що його друг несподівано зник під водою.
Але Марічка, до якої перестали долітати бризки з рук Антона, розплющила очі й покликала:
– Антоне? Антоне, ти де?
Хлопець не озивався, та й видно його не було.
– Сашку, Антон пропав! – дівчинка відірвала його від веселої метушні.
– Та він плаває краще за нас трьох, разом узятих. Що йому буде? – безтурботно відповів хлопець.
Але в душі тривожно відгукнулась неприємна думка.
– Антоне! – закричали вже всі разом.
– Треба за ним пірнути! – запропонувала Катруся. – Давайте по черзі.
– Я перший, – не дочекавшись відповіді, Сашко пірнув туди, де щойно веселився його друг.
Відкривати очі у воді було важко, скаламучене озеро не хотіло показувати свою жертву. Сашко плив і плив, аж поки не побачив щось темне на дні. Хлопець випірнув і крикнув дівчатам:
– Здається, знайшов! – і знову зник у глибині.
Руки намацали те, що не могли розгледіти очі.
Сашко потягнув нерухоме тіло товариша на поверхню. Сил не вистачало, товща води грала проти нього. З двох сторін Антона обхопили маленькі руки, тягнути стало легше – і ось уже вчотирьох діти випірнули з озера.
– Тягни, тягни його, швидше! – просила, спльовуючи воду, Марічка.
– Старюсь, важезний, блін, – крізь зуби цідив Сашко.
Витягши тіло на берег, хлопець згадав, що батько показував йому, як робити масаж серця. Він швидко наказав Марічці робити штучне дихання, а сам почав ритмічно натискати на груди хлопця. Катруся сиділа на колінах і подумки молилась, стежачи за рухами друзів. Марічка намагалася вдихнути життя в Антона та щоразу просила, схлипуючи крізь сльози:
– Розплющ, розплющ очі, розплющ!
І коли вже здавалось, що Антон більше ніколи не подивиться на світ допитливим поглядом, хлопець здригнувся й закашлявся: з його носа та рота потекла вода.
– Живий, друзяко, живий! – Сашко добряче струсонув друга.
– Живий! – обійняла хлопця Марічка.
– Ура! Живий! – застрибала біля них Катруся.
Більше у воду діти того дня не полізли. Натомість обсохли під іще гарячим сонцем і вирішили посмажити хліб із сосисками. Антон із Сашком назбирали гілляччя в сусідньому ліску, а дівчатка тим часом накрили невеличкий стіл: кілька яблук, канапки з дому, яйця, чотири товсті сардельки та хліб, спечений бабусею Сашка.
Чирк! – Антон
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все буде добре», після закриття браузера.