Читати книгу - "Діаболік"

Тайрус провів пальцем по краю келиха, його блакитні очі звузилися, коли він роздивився танцюристів. Потім він промовив:

— Сьогодні був лише перший крок. Вони мали побачили нас разом. Я не просто так розповів тобі байку про жабу і скорпіона.

Я поглянула на нього. Здається, Тайрус рідко робить щось без причини.

— Свою природу не просто побороти, — він постукав пальцем по краю келиха. — Лев не стане смугастим, гепард не відростить роги, а скорпіон не перестане жалити. Якщо я збираюсь змінитися на очах у всієї Галактики, для цього повинна бути причина, що буде зрозумілою для всіх людей. Цією причиною будеш ти, Немезідо.

— Я?

— На публіці ти будеш моїм стримувальним фактором. Нам потрібне логічне пояснення для змін у моїй поведінці, і причиною цих змін будеш ти — ти будеш тою, хто пом’якшить мій характер. Як Сенатор фон Імпірінс ти вже є ідейним центром. Ми просто зробимо наступний крок. Мені потрібен якийсь привід, аби здійснити щось важливе і продемонструвати, що я змінююся... якийсь момент, щоб показати людям, якою Імперія може бути під моїм управлінням, коли я перебуваю під твоїм впливом.

Я нічого не відповіла. Це був не мій спосіб планування та мислення. Він був обачною людиною, яка мала купу далекоглядних схем. Я ж уміла діяти тут і зараз.

— Що ви збираєтеся робити?

— Я повинен придумати щось значуще, щоб продемонструвати наші нові стосунки. Це має бути щось відоме широкому загалу, яке обговорюватимуть і передаватимуть із вуст в уста, — він допив вино і звівся на ноги, поправляючи білу туніку на своїх м’язистих руках. Потім він простягнув мені долоню: — Ми повинні повернутися на майданчик для танців.

Я відставила свій келих і взяла його за руку, відчувши силу його рукостискання, коли він притягнув мене до себе.

Тайрус пильно поглянув на мене — холоднокровний, неупереджений молодий лідер, такий самий чужий для мене у своєму спокійному і продуманому образі, як і мої інстинкти та вроджена агресія для нього.

— Наступного разу, коли ми будемо разом на публіці, я поцілую тебе. Я подумав, що мушу сказати тобі про це заздалегідь, аби ти не здивувалася. Я не хотів би, щоб мені зламали шию.

Ця ідея дійсно налякала мене. Якусь мить я майже збиралася протестувати. Але моя схвильованість спантеличила мене. У його логіці є сенс. Чому я повинна бути проти такої незначної демонстрації емоцій?

Тим не менше, я вирішила його попередити:

— Мені не доступні ніжні жести, які інстинктивно роблять більшість людей. Я не впевнена, що я знаю, як це.

— Немезідо, якщо ти здатна так чудово танцювати, ти зможеш і цілуватися, — губи Тайруса склалися в посмішку. Він поглянув на мої губи. — Поцілунок — це просто прилаштування до руху та ритму іншої людини. Підозрюю, що тобі це здасться природнішим, ніж ти гадаєш.

З якоїсь причини я раптом відчула, що більше не можу дивитися йому у вічі. Ззовні, під куполом, довгі тіні танцюристів перепліталися між собою, немов блискучі лози, і краса танцю була прекрасним приводом, щоб відвернутися від нього.

НАСТУПНІ кілька днів промайнули у фантастичному вихорі активності. Просто з’явившись на свято разом зі Спадкоємцем Прімусом, я набула нового статусу в Хризантеміумі. Усе почалося, тільки-но стрілка годинника сповістила про настання ранку наступного дня. Зненацька мій домофон почав оголошувати про прибуття маси відвідувачів, серед яких були представники як вищих, так і нижчих рангів Вельмишановного Панства.

— Креденса Фордайз до Сайдонії фон Імпірінс.

— Айвіні фон Волсторм до Сайдонії фон Імпірінс.

— Ефіні Локлейт до Сайдонії фон Імпірінс.

Після кожного сповіщення з’являлась якась поважна особа разом зі свитою, потім усі гості сідали в крісла й відкрито витріщалися на мене, на моїх Служниць і мої пожитки, розмовляючи при цьому про погоду. Мені було важко підтримувати безглузду і беззмістовну бесіду, тому я в основному зосередилася на тому, щоб не витріщатися на них у відповідь, аби ніхто не відчував дискомфорту. Але вони були занадто зосереджені на саморекламі, щоб помітити будь-які дивацтва моєї поведінки.

— Ви ж пам’ятаєте той соціальний форум три роки тому, чи не так? Я тоді зробила комплімент вашому гарному аватару, моя Вельмишановна Панно, — мовила Пані фон Флейверт.

— Які кремезні та симпатичні слуги, — зауважила Креденса Фордайз. Раніше вона ставилася до мене зневажливо і тепер почувалася скуто в ролі моєї прихильниці. — Ви маєте розказати мені, чим ви їх годуєте?

— Їжею, — відповіла я. — Вони їдять їжу.

— Їжа. Як цікаво! — защебетала вона.

Я поглянула на неї, вона — на мене. Пауза затягувалася.

— Потрібно давати своїм слугам більше їжі, — промовила Креденса з нервовою посмішкою.

Але всі ті візити не йшли у жодне порівняння з незручною та натягнутою атмосферою під час відвідин Сенатора фон Пасуса, який прибув разом з Елантрою, на