Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Якоб вирішує любити 📚 - Українською

Читати книгу - "Якоб вирішує любити"

400
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Якоб вирішує любити" автора Каталін Доріан Флореску. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 122
Перейти на сторінку:
мені того хотілося — водночас я був вдячний йому. Бо без нього її стопи й литки, її живіт заполонили б мене без решти. Катіца часто їла в нас, дідо віддавав їй з собою рештки і ще трохи зверху.

— Дарма, Якобе, — бурчав він, коли я, відпровадивши її, повертався додому, — вона сербка, а ти шваб. Не забувай про це.


Ніхто з нас не помітив батькового приїзду того осяйно-блакитного лютневого дня. Він приїхав автомобілем, умістивши в нього все, що зазвичай привозив Сарело. Того вже було небагато, бо війна, теж голодна, залишила у Грозенау лише спорожнілі комори та стайні. Румунські солдати відбирали у селян все, що ті не встигли сховати.

Батько обтупав чоботи перед дверима і ввійшов. Ми з Катіцею були в моїй кімнаті.


— Що там каже радіо, діду? — зачули ми його голос у світлиці. — Програємо війну? Вдома я слухаю тільки платівки твоєї доньки, більше нічого вже не витримую. В тебе не лишилося горілки? Зараз би кості зігріти.


Ми чули, як дідо встав і пішов до пивниці, вернувся і мовчки налив батькові.


— Що там у Грозенау? — спитав він.

— Недобре. Хлопці вбралися в німецьку форму і поїхали на фронт. Старі скоро очі виплачуть. Я так і сказав їм на останніх зборах: Були б раніше мудріші, не довелося би тепер плакати. Непер також пішов, але вже вернувся — привезли вбитого. Я все йому казав, застарий він уже для війни, але він тільки й торочив, для нашої справи, мовляв, ніхто не застарий. А тоді взяв гвинтівку на плече і сів до потяга. Відразу ж в Сербії бомбою розірвало. Ми з дзвонами понесли його в село, як належиться. Ну, а тепер — чого я приїхав. Як хлопець справується в школі?


— Він добрий учень. Наука дається йому легко.

— Що ж, тим ліпше. Де він? У мене новина для вас обох.


Я витяг з шухляди останнє шкільне свідоцтво і пішов до світлиці, Катіца за мною. Він взагалі не звернув на неї уваги, а мені простягнув руку. Я поклав перед ним розгорнену книжечку з оцінками, але він, навіть оком не кинувши, її закрив. Катіца залишилась стояти на порозі.


— Сядь, хлопче! — звелів він мені. — Маю сказати тобі щось важливе. Говоритиму без вихилясів, мені відразу треба назад. Сарело в нас уже півтора року, і вже тепер знається на всьому, що має знати селянин. На відміну від тебе, він дуже здібний, і я порішив призначити його своїм спадкоємцем. Тебе земля і так не цікавить, ти більше годишся до школи, до книжок.


Він узяв якусь книжку, що лежала на столі, неуважно її погортав і знову відклав.


— Як йому виповниться двадцять років, я призначу його управителем. Він уже тепер виконує свою роботу так добре, що його поважають і селяни, і наймити. Я хотів повідомити тобі про це завчасу, щоб ти не мав марних сподівань і зосередився на навчанні.


Він сів, закинув ногу на ногу, плюнув на чобіт і заходився натирати його рукавом пальта.


— Але ж він просто циганчук замурзаний! — вирвалося в мене.

— Ні, він не такий, — відказав батько з притиском.


Я подивився на діда, бо якщо хтось і міг мене захистити, то тільки він. Проте його непереконливе «Ти не можеш ще й так з ним вчинити» не було почуте.

Я заридав, я присягався батькові, що всього навчуся, що буду дбати про нашу землю, краще навіть за Сарело. Я благав його, але він тільки далі начищав чоботи. Врешті промурмотів:


— Тепер як новенькі.


Він підвівся — гора не чоловік, в якому вже ніщо — ні чоботи, ні картуз, на пальто — не нагадували того голодранця, який колись, мов злодій, прокрався в село.


— Я твій син, не він! — кричав я знов і знов. — Він просто циган, якому місце на Бузі. Я доповім жандармам, хто він насправді, і тоді побачимо…


Посеред речення рука його впала на мене з такою силою, що я ледве втримався на ногах. Він підступив до мене, але від наступного удару я вчасно ухилився.


— Правду казала Раміна — ніякий ти мені не батько!


Я прослизнув повз нього, взувся у сінях в черевики і вилетів з дому. Я не знав, куди, але мої ноги

1 ... 68 69 70 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якоб вирішує любити», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Якоб вирішує любити"