Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » З ким би побігати 📚 - Українською

Читати книгу - "З ким би побігати"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "З ким би побігати" автора Давид Гроссман. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 130
Перейти на сторінку:
Вона подивилась на нього своїми виразними очима. Він ліг на килим, поклав на Дінку голову, відчув її дихання. Він думав про те, що тепер буде і чи справді у школі все зміниться. Чомусь здавалося, що ні. Тому що всі останні роки він і так був, по суті, самотній. Ну так, з Рої і рештою компанії ходив на вечірки і сміявся з анекдотів, годинами стукав у баскетбол, розважався щоп’ятниці у прокурених кафе або задушливих кімнатах. І що вони там робили, всі ці нескінченні вечори? Цмулили пиво, клеїлися до дівчат, викурювали пачки сигарет і прикидалися, ніби глушать горілку, а він іноді вставляв одну-дві фрази в їхнє базікання про вчителів, батьків, дівчат, а коли в хід ішли наргіле[42], то й він смикав кілька разів і говорив, що повний ульот, а коли танцювали, він постійно теревенив біля стінки з одним із хлопців, поки той врешті набирався відваги і запрошував яку-небудь дівчину. А на канікулах — те ж саме, тільки ще паскудніше: нескінченне вештання містом, з кафе в кафе, з паба в паб, а він, він що — він, як правило, старанно приховував свої почуття, роблячи по мінімуму те, чого від нього вимагалося, тільки щоб зберегти добре ім’я, і завжди після такого порожнього вечора, від якого пухла довбешка, у нього виникало відчуття, що він пуфик, набитий тисячами пінопластових кульок. Дивно, адже він і справді був самотній, але жодного разу про себе так не думав. Самотні були інші. Нір Хармець, наприклад, з яким у класі ніхто не дружив, чи снобка Сиван Ельдор. І Асаф завжди їх жалів. Але сам він що? Що було у нього?

Йому раптом подумалося, що він майже ніколи не розмовляв з Рої про фотографію. А Рої ж знає, що Асаф що другої суботи, ось уже три роки, ходить до серйозної фотостудії, їздить до Юдейської пустелі, в Негев і на північ країни, його роботи беруть на виставки (хоч він там молодший за всіх принаймні років на десять). А Рої жодного разу навіть не поцікавився, і звичайно, не прийшов на жодну виставку. І що дивно — Асаф і не думав розповідати йому, наприклад, про втіху, яку дає вдалий кадр, коли чекаєш іноді три-чотири години посеред колосистого поля, доки тінь упаде саме так, як треба, на яку-небудь стару автобусну зупинку під Міхморет, з тріщинами в бетоні, з яких стирчать кущі каперса. Якось виходило, що подібним речам ніколи не знаходилося місця ні в розмовах з Рої, ні в їхнім квартеті. І тут Асаф подумав про Тамар, про те, що він хотів би розповісти їй про це, пояснити, як дуже фотографія змінила його життя, як розкрила йому очі, в буквальному розумінні розкрила — навчила бачити людей, красу, приховану у дрібницях, нічим не примітних на позверхній погляд. Було б здорово посидіти з нею в якому-небудь гарному місці, тільки не в кафе, і поговорити. Поговорити по-справжньому.

Та Асаф розумів — не було в нього щодо цього ніяких ілюзій, — що буря, яку Тамар здійняла в його житті, припиниться тієї самої миті, коли він її зустріне, коли йому доведеться тримати звичайний іспит на балакучість, дотепність, прикольність і привабливість. Адже він усвідомлює (усвідомлює з безжальною тверезістю вже не перший рік), що у світі, у всьому всесвіті, існує тільки одна-єдина ситуація, в якій у нього є хоч якийсь шанс, що хтось у нього закохається: це коли вона пробіжить з ним бік у бік всю п’ятикілометрову дистанцію... А може, йому справді треба змінити тактику й відгукнутися на благання фізкультурника, і почати брати участь у змаганнях, і там, серед бігунок на довгі дистанції, він і знайде собі дівчину?

Ці роздуми сповнили його неспокоєм. Він пройшов на кухню і одним духом випив три кухлика води, потім неуважно переглянув пошту. Побачивши зелений конверт міністерства освіти, Асаф стріпнувся. Два місяці чекали вони цього листа, і ось досить було батькам поїхати, як він прийшов! Тремтячими руками він розкрив конверт. «Дорогий/а учню/ енице, ми раді повідомити Вас, що Ви успішно витримали іспит на атестат зрілості з англійської мови».

Асаф загорлав з радощів одночасно з телефонним дзвінком. На мить він злякався, що це знову Рої, але це був батько, що кричав йому через океани і материки з Арізони:

— Асафику, любий, як справи?

— Тату! А я про вас якраз думав! Ну як там? Як було у польоті? Мама дала раду дверям у...

Вони, як завжди, говорили одночасно, кричали і сміялися. Кожна секунда коштує купу грошей, подумав Асаф, досадуючи, що не може поговорити собі на втіху. Така ось хвилина напевно коштує половину батьківського робочого дня, скажімо — установлення двох підвісних вентиляторів і лагодження принаймні трьох тостерів. Неважливо, до біса гроші, він хотів їх обійняти, відчути поряд. Та це й так напевно за рахунок Реллі, а у Реллі завелося багато грошей, хіба ні? Ця думка його заспокоїла, і він сміявся весь шлях до Арізони, а тато розповідав усякі чудеса про політ, і Асаф сказав, що вдома все як завжди, не хвилюйтеся, харчується він добре, охороняє дім. І почуття раптом перенесли його на кілька років перед тим, коли суботнього ранку він прибігав повалятися з ними в ліжку.

— Тату, слухай, сьогодні прийшла відповідь з міністерства освіти...

— Стій, стій, Асафику, нічого мені не кажи! Скажи це безпосередньо мамі!

Він почув, як кладуть слухавку, і даленіючі кроки, — там, схоже, дуже великий будинок, — і цілковиту тишу, і спробував угадати, які розмови у цю мить летять через океан паралельними лініями. Можливо, хтось із Аляски просить чиєїсь руки в Туреччині? Може, Філ Джексон із «Лейкерс» саме в цю хвилину повідомляє Папі Турджемана з «Апоеля», що його задрафтовано на майбутній сезон? І тут у рурці виникла мама — з усією широтою душі й тіла і розгонистого сміху:

— Асафчику-зайчику, я вже так скучила! Як я

1 ... 68 69 70 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З ким би побігати», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З ким би побігати"