Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

Він зібрав у оберемок розкішні регалії недавнього безумства — синій костюм, черевики, капелюх, рукавички — і вивернув усю купу під ноги Антони.

— Віддай цей мотлох своєму старому, — сказав він, — нехай полює у ньому на антилоп.

Тільки-но у сутінках на небі несміливо засяяла перша зірочка, Сухий Струмок витягнув на світ Божий найтовщу книжку про полуницю і вмостився на східцях біля чорного ходу, поки ще не зовсім стемніло. Враз йому здалося, що хтось стовбичить на полуничних грядках. Сухий Струмок кинув книжку, схопив батіг і помчав на розвідку.

Нечітка постать виявилася Панчитою. Дівчина прослизнула крізь дірку в паркані й дійшла до середини городу. Побачивши Сухого Струмка, Панчита зупинилась і спокійно подивилася на нього.

Сухого Струмка охопив раптовий напад люті — нікчемний спалах безпідставної злості. Заради цієї шмаркачки він перетворив себе на різнобарвне посміховисько! Він намагався підкупити невблаганний Час, щоб отримати другий шанс, він познущався з себе. Нарешті Джонсон чітко усвідомив глибину свого падіння. Його і це дівчисько розділяла занадто велика прірва, щоб через неї можна було перекинути місток із жовтих рукавичок, які здатні захистити руки хіба від сонця. Вигляд мучительки, що з'явилася знущатися, дратувати новими диявольськими витівками, мучительки, що топчеться по полуничних грядках, наче шкодлива школярка, розлютив Джонсона.

— Я казав тобі не підходити до мене, — заволав Сухий Струмок. — Іди додому!

Панчита мовчки повільно наближалася до нього. Сухий Струмок ляснув батогом.

— Повертайся додому, — повторив він; йому уривався терпець, — і грай комедію з кимось іншим. Ти, я бачу, знаєшся на чоловіках. Принаймні з мене ти поглузувала чудово.

Панчита зробила ще один крок. Цей дивний непокірний погляд просто в душу завжди зводив Джонсона з глузду. Та тепер цей погляд тільки підкинув дров у вогонь його люті.

У повітрі засвистів батіг. Сухий Струмок побачив червону смугу, що проступила на білій сукні нижче коліна Панчити — там, де батіг оповив ногу.

Навіть не зойкнувши, з тим самим загадковим блиском у чорних очах, Панчита йшла до Сухого Струмка просто по полуничних грядках. Рука чоловіка затремтіла, батіг випав на землю. Коли між ними залишився не більш як крок, дівчина простягнула до Джонсона руки.

— Маленька моя! — промимрив Сухий Струмок. — Невже ти…

Інколи пори року зсуваються; зрештою, цілком можливо, що до Джонсона Сухого Струмка прийшло не бабине літо, а найсправжнісінька весна.

Черокі вважався названим батьком невеликого шахтарського містечка Єллоугаммер, нещодавно побудованого головним чином із брезенту і нефарбованих соснових дощок. Черокі був золотошукачем. Якось, коли його віслючок копирсався у кварці й сосновому корінні, кайло чоловіка наштовхнулося на самородок вагою вісімсот п'ятдесят грамів. Застовпивши ділянку, Черокі, нежадібна людина з широкою душею, послав звісточку друзям у три штати, щоб вони заскочили на хвильку розділити його успіх.

Жоден не захотів вдаватися до відмовок. Примчали як миленькі з округу Джила, із Солт-Рівер, із Пекоса, з Альбукерке, з Фенікса, з Санта-Фе та з кочівних ковбойських таборів.

Коли кількість прибульців наблизилася до сотні й кожен застовпив ділянку, новоутворене місто назвали Єллоугаммер, створили комітет зі збереження громадського спокою і вручили Черокі годинниковий ланцюжок із маленьких самородків.

Рівно за три години після офіційної церемонії ділянка самого Черокі перестала давати приплід. Жила виявилася вкрапленням золотої руди. Черокі покинув ділянку і почав стовпити інші, одну по одній. Але примхлива пані Фортуна відвернулася від нього. Навіть сплатити рахунок у барі стало для Черокі завеликою розкішшю. А от тисячі інших мешканців Єллоугаммера, яких він, власне, запросив сюди, процвітали. Черокі залишалося хіба всміхатися і радіти за них.

Єллоугаммер населяли чоловіки, котрі перед усміхненим невдахою знімали капелюхи. Коли Черокі запитали, чого йому бракує для повного щастя, він відповів:

— Що я хочу? Трохи грошей, харчу і спорядження в рахунок майбутніх знахідок. Я планую розвідати місцевість побіля Марипози. Якщо мені всміхнеться удача, будьте певні, я відразу дам вам знати. Хіба в чесній грі з друзями я колись ховав карти у рукаві?

У травні Черокі завдав своє нехитре добро на віслючка й обернув сіру задумливу голову тварини на північ. До невизначених кордонів Єллоугаммера золотошукача проводжало чимало мешканців, засвідчуючи повагу та вдячність теплими прощальними вигуками. Черокі вручили п'ять повних фляг і запевнили, що в Єллоугаммері він завжди знайде вірних друзів, чисте ліжко, пристойний харч і гарячу воду для гоління на той раз, якщо удача не захоче погрітися біля його похідного вогнища у Марипозі.

Прізвисько «Черокі» названий батько Єллоугаммера отримав від інших золотошукачів згідно з поширеною системою ідентифікації людини. Чоловіку зовсім не треба було показувати запис про хрещення для того, щоб друзі й вороги знали, як до нього звертатися. Ім'я кожного чоловіка — його приватна власність. Для того, щоб затягти його до бару чи просто виокремити з-поміж загалу схожих двоногих істот, вдягнених у блакитні сорочки, використовувалося тимчасове ім'я, титул чи епітет. Більшість прізвиськ ґрунтувались на характерних рисах хрещеника. Частина походила від назв місць, звідки з'являлися старателі, якщо вони, звичайно, в цьому зізнавалися. Деякі хлопці проголошували себе Адамсонами, Томпсонами і такими іншими панами з гучністю і нахабністю, що огортала їхні титули чимось на кшталт ореолу. Інші хвалькувато і безсоромно називали справжні імена. Це вважалося проявом зневаги до товаришів; таких не любили. Одному чолов'язі, який заявив, що його звуть Честертон Л. С. Бельмонт, і став розмахувати паперами, щоб це довести, наказали забратися з міста до заходу сонця. Натомість прізвиська Коротун, Ноги Колесом, Техас, Ледащо Білл, Тверезий Роджерс, Кривий Райлі, Суддя або Ед Каліфорнія вважалися престижними. Черокі отримав ім'я завдяки байкам, буцімто він якийсь час прожив у компанії представників однойменного племені.

Двадцятого грудня поштар Болді привіз до Єллоугаммера цікаві новини.