Читати книгу - "Пітьма вогнища не розпалює... Том 1, Олександр Павлович Бердник"

— Саме принципові, — підкреслив хлопець. — Мене назвали Віктором-Переможцем ще тоді, коли я був лише ембріоном людини. З мене могло вийти що завгодно — нікчема, розпусник, боягуз, ледар. Хіба не комічна перспектива? Не відаючи призначення речі, явища, а тим більше людини, як можна визначити наймення ? Адже наймення — це...

— Віктор для тебе непрестижне ім’я, — стримуючи роздратування, перебив сина Детектив. — І ти обрав для себе ідіотську кличку, або, як в двадцятому столітті говорили злочинці, кликуху, — Будяк!..

— Прекрасне наймення, — з гідністю відповів син. — Вся наша група — хлопці й дівчата — вирішила взяти для себе імена з царства флори. У рослин є чому повчитися. Хіба не так? Ти тільки прислухайся — будяк! Бути, будити, будувати, Будда. А сама рослина — яке диво! Малинова квітка, всеозброєність, незламна життєдайність...

— Гаразд, гаразд, — примирливо мовив Речислав. — Називайся ким хочеш, аби тільки ти став мислити не так хаотично й анархічно...

— Боюся розчарувати тебе, батьку! Я прибув так терміново для серйозної розмови...

— Що означає категоричний наголос — серйозна розмова? Знову хочеш дратувати мене своїм дитячим максималізмом?

— Татку! Я ще раз повторю: розмова має бути не лише серйозна, а й... прощальна, якщо...

— Прощальна? Що за витівки? Який тебе ґедзь вкусив, що ти прилітаєш за тисячі кілометрів для ось таких хворобливих натяків? Піднімися до мого кабінету, вирішимо твої проблеми лицем до лиця.

— Іду, — скупо сказав син.

Екран згас. Головний Детектив підхопився з крісла, підійшов до вікна. Ковзнув поглядом по звичному краєвиду: верхів’я Чорногори з Говерлою на чолі, темно-зелена стіна смерек довкола оселі, сріблистий струмінь водоспаду. Речислав похитав головою: нам би такої нерушимої монументальності. Навіть з дітьми власними не можемо віднайти єдності. Проте що він затіяв, мій неспокійний, буряний син? Це вже вдруге прилітає з Алтайської Дитячої Республіки, затіває обурливі дискусії, намагається схилити батька до якогось правового нігілізму. Головний Детектив Планети — і повстання супроти самої ідеї Закону! Минулого разу син майже довів його до інфаркту. «Батьку, ти стоїш на сторожі Права на Землі. Прошу ж тебе, щиро відповідай мені: чи якісь константи у Природі, на яких планетарна юстиція опирає так звані «закони»?» — «Синку, закони Природи і закони Соціуму — то різні речі. Перші — нерушимі, бо відображають саму першосутність Субстанції, а другі — відносні, релятивні, пластичні. Вони змінюються відповідно до зрілості суспільства». — «Так чи інакше, батьку, ти визнаєш, що так звані правові норми є лише волюнтаризм юристів або володарів, котрі ось тепер стоять при владі, мають можливість нав’язати свою юридичну деспотію більшості. Адже так?» — «Далеко не так! — гнівався Речислав. — Є певні демократичні процедури при схваленні того чи іншого закону і правових норм взагалі. Ти ж відаєш про всепланетні референдуми, про опити населення. В минулі віки панував правовий хаос, деспоти й тирани маніпулювали законом, як хотіли, але тепер...» — «Батьку, все це слова! Не гнівайся, але я вже не безглузде немовля, що лежить у сповиточку. Ми в Дитячій Республіці тверезо й глибоко обговорюємо всі історичні вартості, що їх лишило минуле. І не згодні з більшістю ваших, так званих дорослих, переконань. Особливо це стосується так званого Права. Воно й досі опирається на систему заборон і покарань...» — «Ну то й що? Суспільство повинне мати надійну структуру для самозбереження і регуляції. Ти знаєш якийсь інший шлях?» — «Ти не іронізуй, батьку! Намагайся збагнути, до чого я веду. Чи може група навіть найгеніальніших юристів витворити динамічні творчі стереотипи поведінки для мільярдів істот? Чи можуть правознавці передбачити мільярди варіантів поведінки тої чи іншої істоти в тих або інших несподіваних умовах?» — «До чого ти ведеш?» — «А до того, що так званий «злочин», «переступ» (окрім явно патологічних випадків) провокується саме «законом», тобто певним волюнтарним юридичним обмеженням. Згадай історію... Революціонери в часи монархічної Росії вважалися злочинцями, хоч і проголошували еволюційні, гуманістичні ідеї та заклики». — «Цілком вірно, — згоджувався Речислав. — Я ж тобі сказав про відносність права». — «Зажди, — наполягав син. — Революція перемагає. Створюються нові закони. Ім’ям людяних ідеалів знищуються дотла мільйони душ — нещадно, жорстоко, безжалісно!» — «Не змішуй грішне з праведним, — сердився батько. — Епоха Сталіна була виявом повного беззаконня. Потім ми створили правову державу, а ще пізніше...» — «Батьку, я не про абетку історії, про все це відомо навіть дошкільнятам. Я дивлюся в корінь. Якщо існує те, що ви називаєте законом, тоді завжди є небезпека, що мільйони творчих душ не сміють подолати його, щоб здійснити щось небувале ». — «Не сміють здійснити злочин!» — «Юрист — лише сторож параграфа! Хіба він може оцінити тотожно — злочинець перед ним чи творець? Архітектор нового ступеня Буття чи руйнатор? Я певен, що мільйони душ, котрих «закон» характеризував у минулому (та й тепер) як злочинців, просто не змогли знайти у консервативній структурі суспільства каналів для творчого вияву». — «Он як! — обурився батько. — Тоді Право — лише гільйотина для недорозвинутих геніїв?» — «Не треба так прямолінійно, батьку! Я кажу лише про те, що Планета давно-давно обрала тупиковий шлях. «Закони» — щось подібне до геоцентризму, антропоцентризму. ЗАКОНОЦЕНТРИЗМ — ось воно! Це груба правова фаза суспільної свідомості...» — «Гм. У твоїх словах є дрібка сенсу. Юристи мріють про таку пору, коли правосвідомість стане іманентною, генетично вродженою...» — «Ой батьку, батьку! Ти мене зовсім не так розумієш! Зробити «закон» генетично вродженим, іманентним — це зупинити Еволюцію!» — «Ти що — насміхаєшся наді мною?» — спалахнув Речислав. — «Анітрішечки! Ми мріємо про повну Революцію в Правосвідомості. Ми сподіваємося, що Людина ввійде в потік Космічного Права... Ні, ні, зажди! Ми говоримо не про те Космічне Право, що його виробили ви для регулювання міжпланетних стосунків. Мається на увазі прорив людської свідомості до іншої площини Буття, своєрідний Розлом Яйця, в якому ми задихаємося... і опанування ноосферним океаном, де веління Всесвіту і веління Особи стануть нероздільні». — «Мій синку, я теж люблю філософську фантазію, інколи почитую, почитую... Може, колись такі феєрії стануть реальністю, але нині...» —