Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

«Теґ? Захисник? Доходили такі чутки про нього з Гамму. Айдаго щось знає?»

Беллонда хотіла спитати, та чи сміє вона ризикувати, змінюючи тему? Сторожові пси мусять отримати чіткий сценарій небезпеки.

— Його?

— Чи служитиме він Бене Ґессерит, побачивши, як ти мене вбиваєш?

Не дочекавшись її відповіді, додав:

— Постав себе на моє місце, Белл. Я ментат, пійманий не лише у вашу пастку, а й у пастку Всечесних Матрон.

— І це все, хто ти? Ментат?

— Ні. Я тлейлаксанський експеримент, але я не бачу майбутнього. Я не Квізац Хадерах. Я ментат з пам’яттю багатьох життів. Ти зі своїми Іншими Пам’ятями подумай про важіль, який це мені дає.

Коли він це казав, Теґ підійшов ближче й сперся об консоль біля ліктя Айдаго. На обличчі хлопця малювалася цікавість, але страху перед нею вона не помітила.

Айдаго вказав на фокус проєкції в себе над головою: сріблясті пилинки танцювали там, готові творити свої образи.

— Ментат бачить, як його реле породжують неузгодженості — зимові сцени влітку, сонячне проміння, коли до нього приходять гості, мокрі від дощу… Ти не очікувала, що я прорахую твої п’єски?

Беллонда почула ментатське підсумовування. У цьому вони мали спільну школу. Вона сказала:

— Ти, звичайно, наказав собі не зменшувати Дао.

— Я ставив різні питання. Речі, які відбуваються разом, можуть мати незримі зв’язки. Що таке причина і наслідок, коли стикаєшся з багатопотоковістю?

— Ти мав добрих учителів.

— І не в одному житті.

Теґ звернувся до неї:

— Ти справді прийшла, щоб вбити його?

Нема сенсу брехати.

— Я й досі вважаю, що він надто небезпечний. Нехай сторожові пси заперечать це!

— Але він має повернути мені спогади!

— Ми танцюємо на тому ж паркеті, Белл, — сказав Айдаго. — Дао. Ми начебто й не танцюємо разом, використовуємо різні кроки чи ритми, але бачать нас разом.

Вона почала здогадуватися, куди це може привести, і замислилася, чи існує інший спосіб знищити його.

— Я не розумію, про що ви розмовляєте, — зізнався Теґ.

— Про цікаві збіги, — відповів Айдаго.

Теґ обернувся до Беллонди.

— Чи могла б ти мені пояснити? Прошу.

— Він намагається довести, що ми потребуємо одне одного.

— То чого він так не каже?

— Бо це куди тонше, хлопче. — І подумала: «Записи мусять показати, що я попереджала Айдаго». — Хвіст не є наслідком носа, Дункане, хай як часто ти бачиш тварину, що проходить повз вузьку шпарину, яка не дає тобі змоги побачити цю тварину повністю.

Айдаго зустрівся очима з нерухомим поглядом Беллонди.

— Дар прийшла колись сюди з гілкою розквітлої яблуні, а моя проєкція показувала час жнив.

— Це загадки, точно! — сказав Теґ, заплескавши в долоні.

Беллонда згадала запис цього візиту. Точні рухи Матері Настоятельки.

— А ти не подумав про оранжереї?

— Або що вона просто хотіла зробити мені приємність?

— Я маю розгадувати? — спитав Теґ.

Після довгої тиші, коли ментати не зводили одне з одного очей, Айдаго сказав:

— За моїм ув’язненням приховується анархія, Белл. Незгода у ваших найвищих радах.

— Навіть в анархії є місце розважливості та розумним судженням, — сказала вона.

— Ти гіпокритка, Белл!

Вона відсахнулася, наче він її ударив. Цілком мимовільний рух, що шокував її вимушеністю реакції. Голос? Ні… це щось глибше. Зненацька вона відчула жах перед цим чоловіком.

— Я вважаю чудом, що ментатка і Превелебна Мати може бути такою гіпокриткою, — сказав він.

Теґ потяг Айдаго за плече.

— Ви боретеся?

Айдаго змахнув його долоню.

— Так, ми боремося.

Беллонда не могла відірвати погляду від Айдаго. Їй хотілося обернутися й втекти. Що він робить? Усе пішло геть не так!

— Гіпокрити і злочинці серед вас? — спитав він.

Беллонда ще раз згадала про комунікатори. Він грав не тільки для неї, а й для спостерігачів! І робив це напрочуд ретельно. Зненацька вона відчула захоплення від влаштованого ним спектаклю, але це не розвіяло її страху.

— Я питаю, як твої Сестри терплять тебе? — Його губи рухалися з делікатною точністю. — Як необхідне зло? Джерело вартісних даних та інколи добрих порад?

— Як ти смієш? — До неї повернувся голос. Гортанний, переповнений її знаменитою злобністю.

— Можливо, ти зміцнюєш своїх Сестер. — Рівний голос ні на йоту не змінив тону. — Слабкі ланки творять місця, які інші мусять підкріплювати, а це зміцнює тих інших.

Беллонда усвідомила, що насилу втримує ментатський режим. Невже щось із цього може бути правдою? Невже Мати Настоятелька бачить її саме так?

— Ти прийшла сюди, задумавши злочинний непослух, — сказав він. — І все в ім’я необхідності! Маленька драма для комунікаторів мала довести, що в тебе не було іншого виходу.

Вона виявила, що його слова повернули їй ментатські здіб­ності. Він зробив це свідомо? Її зачаровувала потреба вивчати його поведінку так само пильно, як і слова. Він справді так добре її читав? Запис цієї зустрічі може бути куди ціннішим, ніж її п’єска. А наслідок не відрізнятиметься.

— Думаєш, що бажання Матері Настоятельки — це закон? — спитала вона.

— Ти справді вважаєш мене таким неспостережливим? — Махнув до Теґа, що хотів було втрутитися. — Белл! Будь лише ментаткою.

— Я тебе чую. — «Як і багато інших».

— Я заглибився у вашу проблему.

— Ми не розкривали перед тобою жодної проблеми!

— Але вона у вас є. Ви маєте проблему, Белл. Ви скупо виділяєте мені клаптики інформації, але я це бачу.

Зненацька Беллонда згадала слова Одраде: «Мені не потрібен ментат! Мені потрібен новатор».

— Ви… потребуєте… мене, — сказав Айдаго. — Ваша проблема досі прихована у скойці, але там є м’ясо і слід його видобути.

— І чого б це ми потребували тебе?

— Вам потрібні моя уява, моя винахідливість, усе те, що зберігало мені життя перед гнівом Лето.

— Ти казав, наче не можеш полічити, скільки разів він тебе вбивав. — «Їж власні слова, ментате!»

Він послав їй чудово контрольовану посмішку, точно таку, що ні вона, ні комунікатори не могли не зрозуміти її сенсу.

— А як ти можеш мені довіряти, Белл?

«Він сам себе засуджує!»

— Без новизни ви приречені, — сказав він. — Це лише питання часу, і всі ви це знаєте. Може, не це покоління. Можливо, навіть