Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

будь якої речі мав, не велів йому носити ножа того і казав до нього: Доситею, чи ти так хо чеш, щоб бути рабом ножеві цьому, а не рабом Божим? Чи так хочеш, Доситею, щоб зв'язатися пристастю до цього но жа? І ми не соромишся, хочучи, щоб ніж цей володів тобою, а не Бог?» Він же, це чуючи, мовчав, не заперечуючи, поникнувши долі. Достатньо словами поганьбивши його, преподобний сказав: «Іди, поклади і не торкайся до нього». І настільки пильнував Доситей блаженний, щоб не торкатися до ножа того, що ані подати його ніколи нікому не насмілився, але инші служителі брали його, він же один не трокався до нього ніколи ж. І не казав собі: «Чому мені лише одному таке наказано і чим я відрізняюся від инших, чи не є я такий, як инші?». Не подумав ніколи цього, але все, що чув від отця, з радістю робив. І так чинив весь час свого недовгого в монастирі життя — прожив-бо десь п'ять літ і помер у послушництві, не задовільнивши ні одного свого бажання до якоїсь речі ані з пристрасті нічого не зробивши. Коли ж у хворобу впав і кров'ю плював [на сухоти-бо помер], чув від когось, що яйця, на м'яко зварені, помагають тим, хто кров'ю плює. Знав же це і блаженний Доротей і піклувався про зцілення його, але від незвички не спало йому те на гадку. Сказав-бо Доситей йому: «Отче, хочу сказати тобі, що чув про річ, яка принесе користь мені, але не хочу, щоб ти давав мені з того, бо надокучатиме мені помисел». Сказав йому: «Скажи мені, дитино, що то є?» Той же сказав йому: «Дай мені слово, що не подаси мені тої речі, щоб не бентежився я помислом». Сказав йому святий Доротей: «Добре, як же хочеш, так зроблю». Тоді хворий сказав йому: «Чув від декого, що яйця недоварені на користь тим, хто кров'ю плює. Але, Господа ради, тому що сам не випередив від себе дати мені, то не давай уже, через помисел мій». Сказав йому отець: «Добре, дитино, що не хочеш, не дам тобі, лише не сумуй». Намагався дати йому щось инше, аби помогло замість яєць. Ось так і в такій хворобі вже подвизався, щоб відсікти волю свою.

Мав же завжди і пам'ять про Бога, був-бо навчив отець його завжди говорити: «Господи, Ісусе Христе, Боже мій, помилуй мене». І знову: «Сине Божий, поможи мені». Ця бо молитва завжди в устах його була. Коли ж хворобою обтяжений був вельми, говорив йому авва Доротей: «Доситею, дбай про молитву, дивись, щоб не загубити її». Він же відповідав: «Добре, отче, молися за мене». Знову, коли погіршало, сказав йому: «Що є, Доситею, як молитва, чи так само?» Сказав йому: «Так, отче, твоїми молитвами». Тоді в крайню впав хворобу таку, що доводилося носити його на полотні, і сказав отець: «Як молитва, Доситею?» Тоді він сказав: «Прости, отче, більше не можу тримати її». І сказав йому отець: «Можеш залишити молитву, лише поминай Бога і дивись на Нього, наче Він перед тобою». Мучився вельми у хворобі і сповістив великому старцеві Варсонуфію, кажучи: «Відпусти мене, отче, бо більше не можу жити». Відповів же йому великий старець: «Терпи, дитино, бо близько Милість Божа». Блаженний Доротей, бачачи його вельми хворим, журився, щоб не втратив розуму. Знову через декілька днів хворий Доситей сповістив старцеві, кажучи: «Владико мій, не можу більше зовсім живим бути». Тоді великий старець Варсонуфій відповів, кажучи: «Іди з миром і стань перед Пресвятою Тройцею, і молися за нас». Чуючи таку відповідь великого старця, брати почали обурюватися і говорити: «Що великого зробив Доситей і що було ділом його, що таку відповідь від святого старця прийняв?» Справді-бо, не бачили Доситея, щоб вельми подвизався, чи через день їв (як робив дехто з тих, що там були), чи чував понад звичне чування, але навіть на саме те чування не вставав, хіба після другої служби, ані не бачили його, щоб мав велику повстримність, але бачили, що їв мало: коли лишалася юшка та, що для хворих, чи коли лишалося трохи голів риби, чи щось ще такого. Були там деякі, що довгий час стримувалися і через день їли, і подвійне чування творили. Вони таку вищезгадану відповідь від святогого великого старця Варсонуфія, прислану хворому юнакові, що заледве п'ять років у монастирі мав, чувши, бентежилися, бо не відали діянь його, слухняности ж і безсумнівного у всьому його послуху, що ніколи не чинив за волею своєю. І коли б трапилося коли блаженному Доротею сказати до нього слово, наче насміхаючись і щось наказуючи, зразу ішов поспіхом і робив те, не роздумуючи. Так само й це: як тільки прийшов до монастиря, говорив Доситей, як звик, дуже голосно. Через те блаженний Доротей, наче насміхаючися, сказав якось: «Потрібна чаша вина нерозчиненого, Доситею, іди-бо візьми глечик». Він же, послухавши, пішов і приніс чашу вина повну і хліб, і подав йому, наче благословення прийняти мав. Отець же Доротей, ніби здивований, дивився на нього і сказав: «Чого хочеш, Доситею?» Відповів той: «Ти звелів принести глечик вина нерозведеного, дай мені благословення». Тоді сказав отець: «Нерозумний, тому що голосно говориш, як ґоти, бо вони, коли уп'ються, кричать голосно, через те сказав тобі «візьми чашу вина», бо й ти, як п'яний ґот, кричиш». Він же, чувши те, кинувся і пішов поклав, що приніс, і відтоді говорив тихо. Якось же знову прийшов до преподобного Доротея спитати його про якесь слово зі Святого Писання: почав-бо був через чистоту розуму свого над Писанням Божественним роздумувати. Отець же Доротей не хотів, щоби він Писанням займався, але щоб краще смиренням берігся, тож, коли-бо спитав його Доситей, відповів йому: «Не знаю». Той же знову прийшов і спитав його про иншу якусь книгу Писання. І знову отець відповів йому: «Не знаю, але іди спитай отця ігумена». Той же пішов, нічого не розсудивши. Сказав же отець Доротей наперед ігуменові: «Якщо прийде Доситей до тебе спитати щось із Писання, бий його трохи». Коли ж бо прийшов Доситей до ігумена і спитав його, почав ігумен бити його, кажучи: «Чому не мовчиш, коли нічого не знаєш? Чи ти про це питати смієш? Чи не дбаєш про нечистоту свою?» Й иншого дечого такого сказав, відпустив його, давши йому двічі поза вуха. Той же повернувся до отця Доротея, показуючи йому щоки свої червоні й