Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

монастир і врятуєш душу свою". Він же, нічого не відаючи про Бога ані що таке монастир, не знаючи, а тільки дотримуючися тих трьох заповідей, у Гетсиманії почутих, сказав їм: "Як же знаєте, візьміть мене, я-бо не відаю, куди йти". Один із них був у приязні з аввою Серидом, і прийшли в монастир, привівши того юнака зі собою. Ігумен послав блаженного Доротея говорити до юнака і довідатися про нього. Питав його святий Доротей словами багатьма, юнак нічого иншого не знав казати, лише: "Спастися хочу". Прийшов отець Доротей до авви і каже йому: "Коли хочеш прийняти його, прийми, нічого не боячися, нічого там злого немає". І сказав йому авва: "Вчини ти любов, отче, і прийми його до себе, хай спасеться". Він же, смиренномудрий, відмовлявся, кажучи: "Понад силу мою прийняти на себе тягар чийсь і не моєї це міри". І сказав йому авва: "Я тягар твій і його ношу. Ти ж чого журишся?" І мовив йому блаженний Доротей: "Тому що ти так розсудив, сповісти про те великому старцеві Варсонуфію". І сказав ігумен: "Добре, я скажу йому". Пішов і сказав великому старцеві. Святий же Варсонуфій сказав отцеві Доротею, кажучи так: "Прийми хлопця цього, через тебе має Бог спасти його". Тоді отець Доротей прийняв його з радістю і мав його при собі в лікарні, назвав же ім'ям його Доситей. Коли ж був час їсти, казав йому отець Доротей: "їж, щоб насититися, тільки скажи мені, скільки їси". І прийшов той, кажучи йому: "З'їв я один хліб і півхліба". Мав же хліба чотири літри. І сказав йому отець: "І досить тобі, Доситею?" Відповів: "Так, пане мій, досить мені". Сказав йому отець: "Хіба голодуєш?" Той же каже: "Ні, владико, не голодую". Тоді сказав йому: "Проте наступного разу з'їж один хліб і четвертину иншого, і розділи другу чверть надвоє, і з'їж половину". І зробив Доситей так. І сказав йому отець: "Чи голодуєш, Доситею?" Відповів той: ''Так, пане мій, голодний трохи". Через декілька днів знову сказав йому отець: "Як ти, Доситею, чи голодуєш?" Відповів йому Доситей: "Ні, пане, молитвами твоїми добре мені". Сказав йому отець: "Тоді забери другу півчверть і їж хліб один і одну чверть". І зробив Доситей так. І за декілька днів знову каже йому отець: "Як ти нині, дитино, чи голодний?" Відповів: "Добре, пане". Сказав йому святий: "Розділи і другу чверть надвоє і з'їж половину, а половину зостав". І зробив Доситей так. І так, з Божою допомогою, помаленьку від шести літрів зупинився на восьми онгіях, бо і в їдженні буває звичка, і скільки хто звикне їсти, стільки й їсть.

Був же юнак Доситей тихий і лагідний у всілякому ділі, яке робив, служив хворим у носокомії, і кожен спочинок приймав через служіння його — усе-бо чисто робив. Якщо ж би трапилося йому, втомившися, до когось із хворих вимовити слово гнівне, то залишав усе і йшов до келарниці з плачем. І коли заходили инші служителі лікарняні, щоб утішити його, невмолимий був. Тоді йшли й казали отцеві Доротею: "Сотвори любов, отче, довідайся, що з братом цим, що плаче, і не знаємо, через що". І входив отець, і знаходив його, що на землі сидів та плакав. І говорив йому: "Що тобі, Доситею? Чого плачеш?". Відповідав Доситей: "Прости мені, отче, бо розгнівався і говорив погано до брата свого". І казав йому отець: "Так, Доситею, чи гніваєшся і не соромишся, гніваючись і говорячи зле до брата свого. Чи не знаєш, що він — Христос, і ображаєш Христа?" І поникав Доситей лицем долі, нічого не кажучи. І коли бачив отець Доротей, що плакав Доситей досить, казав йому тихо: "Бог простить тобі, встань, віднині покладемо початок виправленню і постараємося далі на краще, і Бог допоможе". Те чуючи, Доситей зразу вставав, біг з радістю на свою службу, наче від Бога прийняв прощення. Довідавшися про звичку його, ті, що служили в лікарні, коли бачили його заплаканого, говорили: "Нічого не має Доситей, ніякого гріха". І казали блаженному Доротеєві: "Зайди, отче, в келарницю, бо маєш там справу''. Коли захо див, знаходив Доситея, що на землі сидів і плакав, — і розу мів, що погане якесь сказав слово, і говорив йому: "Що є, Доситею, знову Христа образив? Чи знову розгнівався? Не соромишся, не виправляєшся більше?" І сидів він, плачучи. Знову-бо, коли бачив отець, що наситився Доситей плачем, казав йому: "Встань, нехай Бог пробачить тобі, знову поклади початок і виправляйся надалі". Той же, зразу з вірою печаль ту струшуючи, ішов на діло своє. Стелив же хворим ліжка дуже добре. Настільки був добрий і пильний в ісповіданні своїх помислів, що багато разів, коли стелив м'які ліжка і блаженного Доротея, що проходив там, бачив, говорив до І нього: "Отче, отче, говорить мені помисел: добре стелиш". І відповідав йому святий Доротей: "О дивина, ось добрий раб виявився і винятковий кувикуларій'', але недобрий зробився чернець". Не допустив же йому преподобний Доротей мати пристрасть до жодної речі ніколи ж. Але й Доситей блаженний усе сприймав з вірою і любов'ю від отця свого і в усьому старанно його слухав. Коли ж потребував одягу, давав йому отець Доротей самому шити. Той же, ішовши, шив його з великою обережністю і розумінням і тоді, коли закінчував, прикликав його авва Доротей і казав йому: "Доситею, чи пошив ти той одяг?" І казав той:"Так, пане, пошив і обточив його добре". І казав йому отець: "Іди і дай його иншому [називав ім'я] братові чи цьому хворому, і віддай з радістю". І знову отець давав йому другий одяг шити, і так само, коли пошив і обточив, казав йому отець: "Дай його цьому братові". І зразу віддавав і ніколи ж не сумував ані не нарікав, кажучи: "Забрали в мене й иншому віддали". Але все добре, що почув, усе ревно чинив. Якось будівничий монастирський приніс від коваля ніж добрий і гарний, той же, взявши його, приніс отцеві Доротею і сказав: "Брат будівничий приніс ніж добрий, і я взяв його, щоб, коли звелиш, мали ми його Б лікарні, бо дуже добрий він". [Ніколи ж не купував блаженний Доротей нічого гарного до лікарні, хіба щось старе], Сказав-бо Доситею: «Принеси, хай подивлюся, чи добрий». Він же подав йому, кажучи: «Так, отче, добрий». Бачив насправді й отець, що добра річ, але тому, що не хотів, щоб учень його пристрасть до