Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

пойняв віру брехливій і пристраснолюбній Фаусті. По тому явив Бог неповинність Кріспову, а Фаустину неправду викрив. І коли про все цар звістився, тоді праведно засудив на смерть Фаусту, як достойну такої покари. Про віру Константинову, яким чином від богів ваших неправедних навернувся до істинного Бога, Ісуса Христа, покликаний од Нього із висоти, послухай мене, самовидця тієї речі. Коли йшов на брань супроти Максентія, лютого мучителя і неситого на кров людську, ополудні з'явився хрест на небі, що більше сонця зорями блискотів, і писання, зорями зображене, римською мовою, яке обіцяло йому у тім знаменні перемогу. Отого хреста, що на небі являвся, всі ми бачили і писання прочитали, і є ще дотепер між воїнства багато старих воїв, котрі те пам'ятають добре, на що очі дивилися ясно. Попитай, коли хочеш, знайдеш так, як кажу оце тобі. Але про що мова: Христа пророки провістили за багато літ, як і сам ти добре знаєш. Численні є свідчення про пришестя його, і від тих-таки ваших богів численні є пророчення, і провіщення, і писання Сивиллина, і Вергілієві творіння". І оповів святий, як багато бісів, що живуть в ідолах, Божою принуджені силою, і не бажаючи, сповідали, що Христос істинний є Бог.

Юліян же, не терплячи слухати істинних слів Артемієвих, повелів оголити мученика і розпаленими залізними рожнами проколоти ребра його, і хребта його тризубцями гострими шарпати. Артемій же, як і раніше, ніби не відчував і трохи болю, не подав голосу, ані застогнав — непереможним у терпінні виявився. Знову після тих мук відіслав його до темниці, повелівши голодом та спрагою морити святого, сам же пішов у місто Дафне принести жертву богу своєму Аполлону, запитуючи його про перемогу над персами. І прогаяв там немало днів, велику кількість худоби щодня жертвуючи поганому Аполлону, але не дістав бажаного, біс-бо, котрий сидів ув Аполлоновім ідолі і людям, котрі запитували, давав відповіді, замовчав відтоді, коли в Дафнієве місто принесено було мощі святого Вавила із трьома дітьми, що разом із ним постраждали, — не відповів і Юліянові нічого. Випитав Юліян ретельно: з якої причини онімів Аполлон, бог його, й довідався, що через мощі Вавилові, які там неподалік лежали, і повелів тоді християнам забрати звідтіля мощі, а коли забрали святі мощі, впав вогонь із небес на Аполлоновий храм і спалив його із ідолом.

Артемій-бо, сидячи у в'язниці, відвіданий був самим Господом зі святими ангелами Його; коли молився, явився до нього Христос, кажучи: "Артемію, мужайся, я є з тобою, звільню тебе від мук усяких і уготую вінця слави; як ісповідав ти мене перед людьми на землі, так і я ісповім про тебе перед Отцем моїм небесним. Дерзай-бо й радій, зі мною будеш у Царстві моїм". Це мученик почув од Господа, відтак зцілів од ран, що ані струпу не стало на святому тілі його, а душа його сповнилася божественної втіхи і пробував, співаючи і благословляючи Бога. А відколи був укинутий до темниці, не їв нічого від земної їжі ані з пиття аж до кончини своєї, але живлений був із виші, бо рукою ангеловою посланий йому був небесний харч, хліб життя, що укріплював його.

Повернувся-бо Юліян від жертв із соромом, вину спалення Аполлонового поклавши на християн, кажучи, що це християни вночі запалили. І забрав од християн святі церкви й на ідольські храми перетворив, і дуже утискав християн. Вивів також Артемія із темниці й каже до нього: "Знаю, чув ти, що учинилось у Дафні: нечестиві християни запалили храма великого бога Аполлона і погубили пречудового кумира його. Але не порадіють від цього беззаконні і не посміються з нас, я ж бо воздам за це помсту їм сімдесяткрат семерицею, як кажуть словеса ваші". Святий же Артемій відповів: "Чув, що богопопустний гнів і вогонь, з небес зійшовши, поїв бога твого і храма твого спалив. Коли ж бо Аполлон твій був бог, пощо він себе від вогню не збавив?" Рече цар: "І ти насміхаєшся, окаянний, і тішишся від спалення Аполлона?" Відповів Артемій: "Сміюся над безум'ям вашим, що такому служите богу, котрий не може себе самого від вогню збавити, то як же вас од вогню вічного збавить? Тішуся, що впав він, і радію з усього того, що Христос мій чудодіє, а що ти нахваляєшся на неповинних християн, котрі не вчинили тобі ніякого зла, нанести відомсту сімдесят семерицею, то відомсту на собі побачиш, коли невгасимий вогонь прийме тебе і вічна мука, яка тобі приспіє скоро; уже-бо погибель твоя близько є, і невдовзі пам'ять твоя із шумом загине".

Розгнівався мучитель, повелів каменотесам розсікти вельми великого каменя і, коли розсікли каменя, повелів покласти святого на одній частині каменю посередині, а горішню частину, піднявши вгору, опустити на святого. І сталося так: усе тіло святого мученика покрив упалий на нього камінь і настільки його пригнітив, що всі кістки його стер і нутрощі його розпалися, й поламалися всі члени його і очні зіниці із місць своїх вискочили. І було видно чудо велике, що в такій пригніті посеред двох каменів залишився живий святий і закликав Бога, помічника свойого, і Давидовими сказав словами: "На скелю мене піднеси, мене попровадь, бо для мене ти став пристановищем, баштою сильною супроти ворога". Поставив ти на камені ноги мої і направив ти стопи мої! Прийми-бо, Єдинородний, дух мій, що знаєш ущемлення моє і щоб не зачинив мене в руках ворожих" . І пробув святий у тому пригніченні день і ніч, по тому повелів Юліян зняти каменя, гадаючи, що помер святий, але святий неприродно виявився живий і, вставши, ходив. І було всім страшно дивитися: гола-бо людина, сплюснута, ніби дошка, має скрушені кістки і всі нутрощі випалі, лице стерте й очі вивалені, але душа в ній ще трималася і ноги ходити могли, а язик добре промовляв. Мучитель же, побачивши таке чудо, жахнувся і до присутніх там сказав: "Чи людина це є, чи привидіння. Чи ж не зачарував очей наших цей чародій, це-бо видіння страшне й природу людську перевищує! Хто-бо сподівався, що жити він буде? Тепер же, хоч нутрощі його випали і має всі суглоби стерті й розслаблені, рухається, ходить та промовляє! Це боги наші на отямлення багатьох людей зберегли його живого, щоб той, котрий не хотів силі їхній поклонитися, став жахливим страшилищем для тих, які дивитимуться на нього". І каже до мученика: "Це вже, окаянний, очей позбувся ти і всіма вудами