Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

- Взагалі-то рятував твою дупу. Занадто вже багато недоробок у легенді щасливого нареченого. У мене б краще вийшло, - нахабно сміється Алекс.

Дідько, він забагато знає про все.

- Краще? Та ти взагалі б зустріч провалив! У тому сенсі, що мої батьки задоволені вибором нареченої. Як би там не було, поїздка вдалася.

- Еге ж, але з браслетом я вас врятував. Не видав же тебе, а ти приховував. Не добре це, хто так чинить з двоюрідними братами? - дорікає, вважаючи себе у всьому правим.

- Якщо ці брати не мітять забрати моє, - бурмочу невдоволено.

- Коли я познайомився з Віоле... Вікою, тебе там і близько не бачив. Ти ж того вечора кликав мене на тусівку до клубу. Не пам'ятаєш, чи що? Але я не став вже їхати, бо зранку намічалася важлива зустріч.

І що з ним поробиш, всезнайкою. Міша б відразу мене здав батькам.

- Гаразд-гаразд, все не так, як здається на перший погляд, - відмахуюся від стількох подробиць.

- А як? Ще веселіше? Може, будеш заздалегідь мені скидати список наречених, з якими не можна випадково знайомитися?

- Досить глузувати! Наречена зараз одна.

- Зараз? - у брата витягується обличчя від подиву.

- Не чіпляйся до слів, сказав же одна. Але я не буду ділитися. Це тобі не паровозик з дитинства.

Згадалося, як Алексу подарували паровозик, і ми його намагалися поділити. У підсумку, добряче побилися, іграшку зламали. Ще й влетіло потім від батьків.

- І на який термін ти взяв Віку в рабство? Так розумію, що це і є твоя грандіозна ідея не їхати у глушину, - брат закидає ногу на ногу, слухати приготувався.

Підказує мені інтуїція, що не можна перед ним усі карти розкривати. Повністю брехати сенсу немає, адже підставилися ми з помічницею.

- Вікторія сама мене попросила прикинутись її нареченим, - викручуюся так ось.

- Ще скажи, що і дітей від тебе попросила? - угукає з недовірою брат.

- Ні, про дітей мова не велася. Але на момент договору вона зі мною та ні з ким зближуватися не захоче.

- Все ще жінкам довіряєш?

Ні, не довіряю... але питання Алекса ставить у глухий кут.

Вікторія вона така чиста і світла, її мені складно порівнювати. Її мені нелегко передбачити. З одного боку вона мила, сором'язлива і нескінченно вразлива. Вабить ніжною посмішкою і трепетним поглядом фіалкових очей. Варто її подражнити - з'являється й інша Вікторія. Та зухвала, рішуча, спритна. Ніби чортеня в ній одним махом вселяється.

- Неважливо, - відповідаю коротко.

- Що тоді важливо? Ти ревнуєш Віку? Збираєшся продовжити договір?

Ось уже причепився!

- Нічого я не збираюся. У нас збіглися інтереси, тільки й всього. Але це не означає, що хтось повинен заважати моїм планам.

Алекс обіцяє не заважати, і так підозріло обіцяє. Начебто і поклявся не видати, але і не погодився, що дівчина за договором не має право спілкуватися з чоловіками. Ясна річ, мав на увазі себе.

Я ще не зрозумів, як саме він спілкуватися зібрався. Але мені вже це не подобається. Нехай тільки ризикне!

- Я не тримаю Вікторію в заручниках. Спілкуйся, скільки влізе, - дозволяю, тримаючи впевненим обличчя.

Еге, дзуськи йому!

Моя помічниця завжди перед очима. Живе піді мною. Шкода, що не можу поки сказати в іншому сенсі. Сенс від того не змінюється - я стежу за нею і мій водій завжди напоготові.

Ще обговорили проект з реклами. Побалакали по-дружньому. Якби не той “паровозик”, в який перетворилася Вікторія, то Алекс один з найближчих людей у моєму оточенні. Зі старшим братом не дуже пощастило, ми занадто різні, зате в двоюрідному я знайшов і брата, і друга по життю.

Проводжаючи Алекса, частину добрих слів забираю назад, гад він спритний. Вікторія посміхається йому, як не посміхалася мені. І на її столі помічаю візитку брата. Зачиняю двері за несподіваним відвідувачем. От і все. Візитки більше там немає. Помічниця, невинно кліпаючи оченятами, закриває сумочку.

Гр-р! Терміново треба взяти до рук пилу, випустити пар, заспокоїтися.

До кінця робочого дня ніколи розбірки влаштовувати. Вікторія нічим себе не видає. Сама покірність і відданість. Лише дратує тим, що на її руці не мій браслет. Ніби дражнить мене спеціально.

Нічого-нічого. Увечері відірвуся за все.

- Вже сьогодні готувати пиріг? - коли виходимо з офісу, Вікторія здригається.

- О так, з сьогоднішнього дня весь тиждень, - з апетитом гмикаю в передчутті.

- Раптом такий смачний не вийде, як у маєтку твоїх батьків?

Дівчина помітно розхвилювалася, долоньки притуляє до почервонілих щік.

- А ти постарайся, Вікторіє. І про суконьку не забудь.