Читати книгу - "Українське письменство"

повітрі жалібні звуки, в яких не один пізнав голос Іванової бандури… Всі відчули непереможний жах і розійшлися по домівках. На згарищі зосталася тільки купка людей — родичі та наймані робітники погорілого двору. Освітлювані червонуватими відблисками від дерева, що тліло, не раз поймаючись огняними язиками, — вони, як тіні, блукали навкруги обсмалених садових дерев та безлюдної купи наваленого манаття.
VI

Іван не вмер з горя; він і досі живий, — але ніхто не пізнав би в ньому колишнього Івана. Худий та понурий блукає він Вороніжем у благенькій свиті. Коли хто до нього озветься, він слухає немов крізь сон, і в тьмяних його очах ні разу не виблисне живий огник. Часто стрівають його на давній пожарині, що поросла вже й травою. Інколи він лежить ницьма на землі; інколи стоїть навколішках і все нашіптує молитви. Але коли б отак спитати у нього: що це за місце? — він не скаже: він не пам’ятає нічого. Тільки якимсь інстинктом тягнеться він до зеленого горбочка серед обгорілих пеньків та запустошалого саду.

З російської переклав

Микола ЗЕРОВ

Адам Міцкевич
Книги народу польського{252}
од початку світа до умучення народу польського

На початку була віра в єдиного Бога, і була вольність на світі. І не було законів, тільки воля Господня, і не було панів та невольників, тільки патріархи та діти їх.

Але потім люди зреклися Бога єдиного, і поробили собі ідолів, і поклонялися їм, і забивали на честь їх офіри криваві, і воювали во славу ідолів своїх.

А тому наслав Бог на ідолославців найтяжчу кару, тобто неволю.

І стала половина роду людського невольницею другої половини, хоча всі походили від одного батька. Зреклися-бо люди походження того і вигадали собі різних батьків; один сказав, що походить від землі, а другий — від моря, а інші — від іншого.

І коли, провадячи війни, поневолювали одні одних, попали всі разом в неволю [до] імператора римського.

Імператор же римський себе назвав богом і оповістив, що нема на світі іншого права, як тільки його воля; що похвалить він, те має називатися чеснотою, а що зганить, те має називатись злочинством.

І знайшлися філософи, які доводили, що імператор, чинячи так, чинить добре.

А імператор римський ні над собою, ані під собою не мав нічого такого, що він шанував би.

І вся земля стала невольницею; і ніколи в світі не було такої неволі, ні перед тим, ані потім, хіба тільки в Росії за часів наших.

Бо і в турків султан мусить шанувати закон Магомета і не може сам його викладати, але існує на те духовенство турецьке.

В Росії ж імператор є головою релігії, і чому наказує він вірити, в те вірити мусять.

І сталося так, що, коли неволя зміцнилася на світі, настав перелом і знесилення для неї; як перелом і знесилення ночі в ніч найдовшу і найтемнішу, було те знесилення неволі за часів рабства римського.

В той час прийшов на землю Син Божий Ісус Христос, навчаючи людей, що всі вони — брати рідні, діти єдиного Бога,

І що той більший серед людей, хто служить їм та хто себе віддає для добра їх. І чим кращий хто, тим більше віддаватися має. І Христос, бувши найкращим, мав для них кров свою віддати в муках найболючіших.

Учив-бо Христос, що не гідна пошани на землі ані мудрість людська, ні уряд, ні багатство, ані корона, але одно лише гідне пошани — самовіддання для добра людей.

І хто віддає себе для других, той знайде мудрість, багатство і корону — на землі, на небі і