Читати книгу - "На мені та в мені, Анастасія Бойд"

Наступного ранку я встала на годину раніше. Зробила повноцінний вечірній макіяж, уклала волосся, і після тривалих роздумів, одяглася в чорну гіпюрову сукню-бандо. І взула туфлі на підборах. Куди ж без них? Добре, що не доведеться ходити в цьому весь робочий день. Був хоч якийсь сенс від уніформи.

Зазвичай, я приходила на роботу раніше за всіх, і чекала, поки прийде прибиральник і відкриє кав'ярню. Але сьогодні було вже відкрито, незважаючи на ранній час. Я увійшла і почула чоловічі суперечки.

- Я не можу продати її тобі так дешево, я не настільки в розпачі, - Ів розмовляв з кучерявим хлопцем у суворому костюмі. Він виглядав, як класичний мачо – м'язистий та довговолосий. Моя поява відволікла їх від розмови, і на мене подивилися дві пари чоловічих гарних заворожених очей.

- Так, ти маєш рацію. Якщо сюди заходять такі лялечки, то це місце має коштувати дорожче, - грайливо простягнув незнайомець, безсоромно мене розглядаючи. На мене часто звертали увагу чоловіки, подібні до нього. Гидкі самці, у яких з одного погляду тече слина і стоїть член.

- Не чіпай мою офіціантку, Моро, - Ів вийшов зі ступору, в який я його увігнала, і владно заступився за мене. Після ситуації в роздягальні це відчувалося подвійно.

- Офіціантку? Так навіть цікавіше, – прикусивши палець, відповів його візаві. - Мене звуть Марк. А до вас як звертатися, моя люба офіціантка?

- Доброго ранку, - нарешті вимовила я, дивлячись на Мореля, і втекла в підсобку, вирішивши, що не повинна спілкуватися з цим неприємним типом.

- Доброго ранку, Лулу, - крикнув Ів мені слідом.

Я переодяглася, і повернулася до залу. Чоловіки все ще сперечалися про щось, сидячи за далеким столиком, але уваги мені більше не приділяли. Я поправила серветки в підставках, відкрила фіранки на вікнах, і вмостилася на великому підвіконні. Я завжди так робила – рано йшла з дому та любила бувати на роботі, коли там ще нікого не було. Якщо це не самотність, то що? Подивившись на телефон, зрозуміла, що ще півгодини і усі прийдуть.

Занурившись у свої думки, я не помітила, як розмова стихла, і ось вже обличчя Марка впритул торкнулося до скла вікна із зовнішнього боку. Він притулився до нього губами, зображуючи поцілунок, а я, ніби не усвідомлюючи реальність того, що відбувалося, почала водити пальцем по його носі, губах, очах, як по картинці. Марк здивовано відсахнувся, і посміхнувся. Знову я зганьбилася...

- Підеш ти вже нарешті? - крикнув йому Ів, опинившись біля мене. Я вистрибнула зі свого світу, випрямила поставу, і відчула, як розслабленість змінилася напругою. Марк зкривив смішну пику Іву, і пішов. Морель простяг мені склянку з кавою і сів поруч.

- Дякую, - сказала я, і зробила ковток. Кава була дуже солодкою, але я не подала вигляду.

- Що це щойно було?

- Ви про що?

- Ти водила пальчиком по його обличчю, як малолітня шанувальниця по постеру свого кумира. Так швидко сподобався Марк? - якби Ів говорив не так спокійно, я б подумала, що він ревнував мене. Дурниці.

- Я просто задумалася. Але обличчя в нього гарне, це правда, - невже я справді так думала, чи просто хотіла позлити Іва? Я сама цього не знала.

- У будь-якому разі, він надто легковажний, і завтра про тебе вже не згадає. Ти завжди так рано приходиш чи тільки у день народження Поля? - усміхнувся він, різко змінивши тему.

- Завжди. Але зазвичай мені доводиться ще довго стояти на вулиці, - я намагалася здаватися спокійною, і навіть мій голос не тремтів, але всередині все стискалося і рефлексувало.

- Безсоння?

- Ні. Просто дивина.

- Невже, тобі не хочеться зайву годину полежати у ліжку? - спитав він. Що змусило його думати, що зі мною можна нормально спілкуватися? Мої односкладові відповіді чи бігаючі очі?

- Ні. Перебувати самотужки в місці, де зазвичай галасливо і людно, приємніше. Зал виглядає зовсім інакше.

- Одиначка, - констатував Ів. Мені й без нього це було відомо. - Але, проте, після вечірки хочеш піти не сама.

- З чого ви взяли?

- Сьогодні ти перестаралася із зовнішнім виглядом. Занадто гарна, занадто ароматна, занадто зухвала, - не відводячи від мене погляд, заявив Морель. З чого він так проаналізував мою зовнішність?

До кав'ярні увійшла Марі. Я зістрибнула з підвіконня, і підбігла до неї, немов хапаючись за рятувальний круг, при цьому відчуваючи, що Ів все ще дивився на мене. Що я мала відповісти йому? Подякувати за комплімент? Але хіба те, що він сказав приємно? Він виставив мене стомленою від самотності дівкою, яка своїм зовнішнім виглядом закликала чоловіків кидатися на неї. Але відчути себе дуже гарною, справді було приємно. Гаразд. Сваритися з господарем – не найкраща витівка. Я пересилила себе і знову підійшла до нього.

- Дякую.

- За що це, мадемуазель Бушар? - хижо посміхнувся він, і стрибнув з підвіконня.

- За комплімент.

- Ні в якому разі. Вчора ви мені подобалися більше, - тепер він справді казав образливі речі, і моя сміливість від цього трохи зросла.

- Що ж... Учора, принаймні, у вас не відпадала щелепа, від мого вигляду. Але якщо вам зручніше так думати, нехай буде так, - осадила я Мореля, і він помітно напружився, не припиняючия посміхатися. Звичайно, він не звик бачити мене такою сміливою, і швидше за все, йому була більше до вподоби боягузка, у якої все валилося з рук.

- Маленька Луїза, мені немає справи до вас. Моя щелепа не відпадає від вигляду красивих діточок. І здається, вам час працювати, - переможно посміхнувся він, і ніжно клацнув мене по носі.

З чого він згадав про нашу різницю у віці? Захисна реакція? А втім, мені теж не було справи до нього. Попереду вечірка, на якій будуть не лише колеги, а й багато друзів Поля. Так що мені ніколи буде думати про щось інше.

Все так би і було, але в моїй голові знову стався якийсь заскок – мені здалося, що я повелася занадто фривольно і грубо з Івом, сказавши про його щелепу. Може, він не хотів мене образити? Ближче до кінця дня, я вирішила спіймати Мореля в залі, і вибачилася, пояснивши що до чого, і пообіцявши надалі дотримуватися субординації.