Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

“А як же Ярослав?”, — відгукується десь всередині.

Так, він мені сподобався. І навіть дуже. Але хіба це кохання? Хтозна... Можливо, мені просто потрібен час, щоб пізнати його краще?

Замовляємо з Нікою капучино, вже за традицією, і сендвічі. Сьогодні оплачую я. І знову дівчина веде нас у самий центр. Але не встигаю підійти до столика, як для мене відсовують стілець. Підіймаю голову і натикаюсь на вже знайому усмішку. Ярослав.

— Привіт, кішечко. 

— Саша, — кажу досить таки грубо і сідаю.

Мені не подобаються ці прізвиська. Наче ім'я запам'ятати не може, або ж боїться з кимось переплутати.

Ярослав сідає поруч, а за хвилину до нас підтягується вся їхня компанія. Хлопці сідають, як і попереднього разу. За винятком Андрія. Він впевнено підходить останнім і, захопивши в обійми Ніку, цілує її перед усіма. А дівчина просто повисає у нього на шиї.

Я аж рота відкриваю від здивування. Такий вияв почуттів, чи що у них там, на людях... Мені трохи ніяково.

— Думаю, у нас вийшло б краще... — здригаюсь від голосу Ярослава прямо біля мого вуха.

— Не говори дурниць.

Навіть якби ми з ним зустрічалися, я б не змогла дозволити собі цілуватися перед стількома людьми.

— Ти почервоніла... — усміхається хлопець.

Його губи розтягуються, і я зависаю. Зараз він такий гарний. Блін, я милуюсь ним. Розумію це і подумки даю собі запотиличник. От дурепа.

Ніка з Андрієм уже сіли за стіл, і всі починають обговорювати вчорашню вечірку. Мені не цікаво, тому беру свою склянку і повільно роблю ковток, милуючись погодою на вулиці. Сендвіч з'їсти не вдасться, тому що під пильним поглядом Ярослава у горло мені нічого не лізе.

— Ярику, а що це твоя дівчина вчора так швидко втекла? — єхидно питає Артур і дивиться мені просто в очі.

— Не твоя справа, — відповідає спокійно Ярослав, чим мене просто дратує.

— Я не його дівчина, — кажу впевнено і, як мені здалося, занадто голосно. Тому що навіть за столиками поруч всі дивляться у наш бік.

— Невже? — шкіриться Артур.

І я не зовсім розумію, що відбувається.

— Не лізь не у свої справи, — Ярослав дивиться на друга.

Не знаю, що вони зараз роблять, але сидіти тут більше не хочеться, і я різко підіймаюся, тим самим перекидаючи стілець, на якому сиділа. Хто ще там не побачив мене? Зараз дивляться всі.

— Не знаю, про що ти говориш, але я не дівчина Ярослава, або когось іншого, — кажу, дивлячись на Артура. Хлопець мовчить, але я бачу його зацікавлений погляд.

Розвертаюся, підіймаю з підлоги сумочку і прямую до дверей. Скоріш за все, Ярослав уже наплів своїм дружкам, що я мало не висіла на ньому, і тому такі питання. Хоч у мене хлопця не було, але я неодноразово чула про таке у школі. Але думала, що це тільки дітлахи так розважаються. Виявляється, ні...

Зараз мені навіть байдуже, який красунчик цей Ярослав. І те, що він мені сподобався — не важливо. Не переношу брехні.

— То будь нею! — у спину доноситься гучний голос хлопця.

Ноги самі зупиняються за крок до виходу. Що? Повільно повертаюся. Ярослав стоїть посеред кав'ярні та дивиться просто на мене. Навколо тиша, всі навіть забули, що прийшли сюди поїсти.

— Я пропоную тобі бути моєю дівчиною. Зараз. Тут, перед усіма. Що скажеш?

Він серйозно? Дивлюся в очі хлопця і розумію: серйозно. Але що відповісти — не знаю. Тому просто стою і не можу зрушити з місця.

Ярослав робить крок вперед, потім ще один і ще. І зупиняється за метр від мене.

— Ну ж бо, кішечко. Скажи “так”.

Любі читачі, проди кожного вечора , крім вихідних .)