Читати книгу - "Запороги. Роман перший. Петро Сагайдачний, Рогожа Віталій"

Над розкладеними багаттями в великих казанах, розрахованих на всіх козаків, що подорожували в чайках, вже кипіла і парувала ласими пахощами рибна юшка. Багать, як і казанів на них було по числу човнів. Стільки ж було імпровізованих столів із розстелених на землі кінських шкір, на кожному з яких лежали купи сухарів і велика миска. Ложки і ножі кожній козак носив з собою. За відсутності часу, Степан наказав забиту птицю і пару косуль вести на Січ і вже там приготувати, а до їжі використати в'ялене м'ясо з припасів взятих у дорогу з Києва.

Щоб засвітла добратися до Січі, їли швидко, як і готували. Не минуло години як "чайки" відчалили від берега. Наступні пороги, яких було ще чотири, пройшли без ускладнень. Московські посли вже були майже спокійні, хоч і не легковажили, а трималися весь час на поготові. Після порогів Дніпро стишував свій норов, і за деякий час ставав широким і спокійним, неначе й не було порогів. "Чайки" уповільнили хід так, що запорожці змушені були налягати на весла, і човни знову понеслись немов на гребенях порогів. Змінившись після веслування, Максим підсів до Василя.

– Василю, а ти давно в послах ходиш? Багато країн побачив? Я от з дядьком Степаном тільки на Дніпрі і буваю. Київ, подорож до Січі на Чортомлинське Дніприще, та й знову до Києва. Давно вже хочу світ побачити, та дядько Степан каже ще рано.

– А, родители что говорят? Тоже не пускают?

– А я батьків не маю. Загинули, коли я ще малим був. З того часу так з дядьком Степаном і живу. Він у мене і батько і мати.

– А как же он тебя на Сеч пускает, или без спроса плаваешь?

– Чому без дозволу, це він мене з собою бере. Він же водить "чайки" на Січ. Степан Стерновий і є мій названий батько.

– Повезло тебе! Он такой бесстрашный и уверенный в себе, смотришь на него, и самому становится спокойней! Он давно по Днепру "чайки" сопровождает?

– Давно. Та що по Дніпру, дядько Степан і в морі Чорному не раз плавав.

– Неужели и в море?

– Правду тобі кажу. Він під проводом Сагайдака ходив воювати на Варну, місто таке турецьке на березі моря, де ріка Дунай впадає в море. Як я був малим, то часом попрошу його, так він цілий вечір може розповідати, про бої з бусурманами. Бог його знає, як вони звідти живими вийшли. Але захопили ще й турецькі галери в яких було сила товару та провіанту. Потім то все перекинули на "чайки" і додому на Січ. А турецький султан роз'ярився і змусив своїх яничар Дніпро біля острова Тавані залізними цепами перегородити. Але, що козакам цепи! Хіба їх зупиниш!

– Максим, ну тут ты перегнул! Разве можно Днепр перегородить, вот он, какой широкий!

– Широкий. Але, біля острова Тавань, де турки поставили з обох берегів Дніпра фортеці, та ще одну на самому острові, перегородили. Острів Тавань розділяє Дніпро на два рукави і в тому місці він доволі мілкий. Дядько Степан розповідав, що там Чумаки в брід переходили річку коли сіль з Криму везли. Та й інше скажи, Турки мають таку силу, що, їм Дніпро перегородити!

– А, как же они сами плавают?

– Вони, хитрі бусурмани, на глибшому місці зробили ворота, на них поначіпляли всіляких брязкалець, щоб дзвеніло і гриміло, коли "чайки" крізь ворота проходять. От тоді вони із усіх гармат палять по тому хто проходить ворота! А самі вони рідко на Січ ходять, бояться козаків! Та Дніпро там і досі перегороджений можеш сам то побачити.

– Как бы я мог это увидеть, где мы, а где Турецкие крепости! На краю света!

– То так здається, бо не був там, а поїдеш і побачиш, що це і недалеко від Запорозької Січі…

– Максим, а "галера" это ладья такая?

– Гей-гей! Яка "ладья", то цілі фортеці! Довжиною футів двісті, а внизу, під підлогою, на лавках приковані ланцюгами до весел невільники. Вони і гребуть воду, щоб галера рухалась.

– Если она такая большая, как можно ее веслами с места двинуть?

– А, невільників багато, може сто, а може і триста з кожного борту от і рухається. Правда не так швидко як наші "чайки". Наші козаки називають ці галери каторгами, тому, що невільники там майже все життя приковані до весел ланцюгами. Там багато українців вік коротає. Не дай боже туди попасти.

– Максим, а "Сагайдак" – это морской военачальник, или простой казак? Ты его видел когда-нибудь?

– О-о! Петро Конашевич-Сагайдачний, то не просто козак! То є лицар з лицарів. Звичайно, ж я його бачив і не один раз, але частіше в Києві. Та в Києві він якось нічим особливим не виділяється, звичайний собі чоловік. На київського пана більше подібний ніж на запорожця. Мені навіть інколи здається, що дядько Степан його занадто возвеличує. Проте, і ти його зможеш побачити, він тепер мусить бути на Січі.

– Нам киевский воевода, князь Острожский, говорил, что его гетманом будут избирать.

– Вибирати то будуть, а от чи виберуть то вже інше питання.

– А почему могут не выбрать, или не все знают, что он рыцарь из рыцарей?

– Надто він суворий до козаків, а вони не розуміють, що це для їхньої користі. От, скажімо, ти помітив, що козаки за цей час, що ми в поході нудились не маючи роботи. Що в такому випадку роблять ваші ратники?

– Ясно, что хлещут хмельное зелье! А потом пьяные драки учиняют!

– Козаки нічим не кращі. Тому Сагайдачний у військових походах під страхом смертельної кари заборонив пиятику, особливо коли то морські походи.

– И что слушают его казаки?

– Коли не хочеш лишитися голови послухаєш!

– Наших тоже пугают всякими карами, но попробуй их отучить! Он же не рубит им головы, подлинно.

– Рубає! І то по кожному випадку пиятики! А деколи і сам особисто. Він швидкий на розправу!

– И что казаки это терпят?

– До першої можливості його переобрання. Коли збираються в похід кличуть Сагайдака, а коли пиятика в голові обирають собі іншого гетьмана. Отакі вони низові козаки!

– А что значит низовые, есть еще и верховые казаки?

– Верхових немає. Є реєстрові козаки, які живуть в поселеннях на королівських землях і перебувають на службі у польського короля. Вони отримують платню так як польські жовніри. А є козаки, які не входять в реєстр, і не мають права приймати участь у військових діях, це низові або запорозькі козаки. Вони створили собі на острові Базавлук укріплення, як вони називають Кіш, і там живуть. Звідти виходять воювати з татарами або турками.

Їхню розмову перервали веслувальники, Максима кликали на весла, треба було змінити веслувальника. Максим пішов до роботи, а Василь задивився на гребців. Вони як добре налагоджений механізм дивовижної машини, одночасно нахилялися вперед, вихоплюючи весла з води, и знову били ними по воді загрібаючи її, відкидаючись при цьому назад, і знову нахилялись, піднімаючи весла. Любо було дивитись, як вміло, вправно і красиво вони працювали веслами, де й ділась притаманна козакам їх вайлувата безтурботність. Максим теж включився у загальний ритм веслування, а московські посли навіть задрімали після пережитих страхів.

***

Максим розбудив Василя, коли черговий раз передав веслування зміні.

– Василю, вибач що розбудив, але хочу, щоб ти побачив де знаходиться тепер Запорозька Січ.

Василь, протерши очі, побачив, що човни повертають в затоку Дніпра чи гирло якоїсь річки.

– Максим, ты же говорил, что Сеч на Днепре находится, а мы куда-то поворачиваем.

Василь ще не відійшов від сну і взагалі не міг второпати де вони знаходяться.

– Так воно і є, на Дніпрі. Розумієш, перша Січ була прямо посеред Дніпра, на острові Хортиця, її побудував Байда Вишневецький. З князя Вишневецького, власне, і починалася слава козацька. Ще молодим він присягнув покласти життя на боротьбу з бусурманами. Він бив татарів і на Перекопі і в Криму, звойовував турецькі фортеці Іслам–Кермен, Волам–Кермен, Очаків. Він мав союзників і серед донських козаків, і навіть служив вашому царю Івану Грозному і жив у Москві. Але недовго. Через два роки він повернувся на Хортицю. Турки його упіймали і піддали страшним тортурам. Звістку про його смерть принесли потурнаки які верталися із турецької неволі. А після смерті Вишневецького турки з татарами зруйнували і його замок на острові Мала Хортиця і Січ Запорозьку. Лишилася лише дума про нього. Яка складена кобзарями:

У Царьграді на риночку,

Ой п'є Байда мед – горілочку…

Через деякий час козаки побудували Базавлуцьку Січ. Ось туди ми зараз і рухаємося. Цей рукав Дніпра, до якого ми повернули, називається Чорномлицьке Дніприще. Потім буде декілька гілок Дніпра, і сягнемо гирла річки Базавлук.

– Максим, а как здесь можно найти Сеч? Куда не осмотришь – камыши, речки расходятся в разные стороны, берега так заросли камышами и лозой, что не видно где вода, а где берег!

– Так в цьому і є заковика! Коли козаки йдуть в похід, на Січі лишається обмаль люду, і татари можуть прийти розорити та пограбувати Січ, але нехай спочатку спробують її знайти!

І дійсно, зрозуміти куди пливуть човни було складно. Ще коли йшли по руслу Дніпра, яке було досить широке і пряме зорієнтуватись було простіше, а коли пішли по "гілках" і "рукавах" річок, що в нього впадали, то Василь не міг зрозуміти звідки вони виплили і куди рухаються. Та от попереду очерети розступилися, і річище стало набагато ширшим.

– Це гирло річки Базавлук, тепер вже недалеко.

Сказав Максим, який після зміни знову підійшов до Василя. Незабаром посеред річки з'явився острів. Він майже не підвищувався над водою. Складалося враження, що прямо серед

річки в оточенні очерету росте ліс. Василь вдивлявся в просвіти між деревами, намагаючись побачити людей, але нічого не бачив.

– Василю, не напружуй очей, це острів, але не Базавлук. Це острів Дівичий, на ньому не має постійних поселень. Ближче до літа тут запорожці влаштовують засідки, вони в випадку появи незваних гостей, повідомляють на Січ. Доки ворог допливе до острова Базавлук, господарі підготують гідну зустріч для нього.

– Значит, до острова, на котором Сеч, еще далеко? Успеем доплыть за день?

– Ні, вже недалеко. Встигнемо ще й помитися й повечеряти, а буде бажання, то ще й поспіваємо.

Василь здивовано подивився на Максима.

– А, що тебе дивує? Запорожці люблять і поспівати і потанцювати, особливо коли захмеліють. Коли козак відпочиває, на те не має заборони. Лишень би розуму не втрачав!

***

Про наближення Січі і жаданого відпочинку було видно і по веслярах.